Їй 23 роки, родом із Бахмута. Практично все життя вона мріяла стати водієм тролейбуса. І у Дніпрі її мрія таки збулась. Дівчину звуть Валерія Пікуліна. Через її молодий вік багато хто дивується, як вона, така юна, і з тролейбусом вправляється, передає “Наше місто” з посиланням на Департамент транспорту та інфраструктури.
Валерія працює на 20-му маршруті і з тролейбусом вже на «ти», адже її тісне знайомство з електротранспортом розпочалося ще 10 років тому.
«Це сталося, коли була ще підлітком, вдома – у Бахмуті. Переходила дорогу перед тролейбусом, а цього не дозволяють правила дорожнього руху. І не дарма – я не помітила машину, вона мене збила. Тоді я познайомилася і стала товаришувати з водійкою тролейбуса, з нею їздила на фізпроцедури. Продовжила кататися і надалі, почала спілкуватися з кондукторами. Провела так майже все літо і зрозуміла, що хочу зв’язати своє життя з електротранспортом», – згадує дівчина.
Коли підросла, хотіла піти на роботу кондуктором у Бахмуті, але її не прийняли. Влаштуватися змогла в Києві.
Там вона спробувала себе не лише в ролі кондуктора, а й попрацювала контролером та диспетчером. Чекала, поки виповниться 21 рік, аби навчатися на водія. Коли розпочалася пандемія, дівчина повернулася до Бахмуту. Свою мрію вона не полишала, тож її направили на курси водіїв електротранспорту до Дніпра.
Не встигла дівчина освоїтися на новому місці, як розпочалося повномасштабне вторгнення. Та це не завадило їй потрапити на навчання. Каже, через наявний досвід було трохи легше, ніж іншим.
«Навчання давалося складно тим, хто не був у цій темі. Я ж була, багато чого вже знала, готувалася до цього з 13 років. Навіть допомагала хлопцям, морально готувала їх до роботи», – згадує дівчина.
Перший раз Валерія самостійно сіла за кермо тролейбуса 23 листопада. Саме в цей день через масовану ракетну атаку в Україні стався перший блекаут.
«В’їжджаю в поворот, зникає напруга, і я думаю: «Що таке?». Навкруги все гасне, табло не працює, це для мене стало індикатором, що світла немає. Думаю: «Все, приїхали». Диспетчеру додзвонитися не можу, бо зв’язку немає. Тоді ми зупинилися о 3 годині дня, а відвезли в депо нас о 12 ночі. Такий от перший робочий день», – розповідає дівчина.
Та попри всі перепони дівчина все ж досягла мети, і вже більше трьох місяців вона повноцінно працює за кермом тролейбуса. Валерія свою роботу порівнює з хобі.
«Мені подобається, що не сиджу в чотирьох стінах. Офіс – це не для мене. Я люблю рух. А світанки та заходи сонця – це окреме кохання. Особливо, коли Новим мостом їдеш, бачиш, як місто прокидається. Також подобається спілкування з людьми. З колегами ми на одній хвилі. Що з молодими, що із старшими. Всі один одного розуміють».
У Дніпрі Валерія не тільки здійснила свою мрію, а й зустріла «трудову» родину. Колеги підтримували та допомагали освоїтися в новому місті. Також КП «Дніпровський електротранспорт» надало житло.
Рідний Бахмут дівчина згадує та сумує за ним. Не знає, чи зможе повернутися та попрацювати в місті, де зародилася її любов до професії. Дніпро ж став для Валерії другою домівкою, де вона живе, працює та набирається досвіду на омріяній роботі.
Категорія: Важливо, Війна, Новини Дніпра, Транспорт в Дніпрі
Позначки: Транспорт Дніпра
