ЕКСКЛЮЗИВ Герої у білих халатах: як у Дніпрі працює екстрена медична допомога під час війни

Саме вони першими мчать на виклик, щоб надати кваліфіковану допомогу людині, яка опинилась у критичній ситуації. Їхніми руками зупиняються кровотечі, проводяться складні маніпуляції, надається психологічна допомога. Вони борються за кожне життя, адже знають, що від їхньої професійності та рішучості залежить доля людини. Журналісти “Наше місто” завітали до Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і дізналися все про роботу цих мужніх людей.

Як медики адаптувалися до роботи у воєнний час

З початком повномасштабного вторгнення робота екстреної медичної допомоги кардинально змінилася. 

– У мирний час ми рахували середню дальність виклику. У когось гіпертонічний криз, у когось заболіла спина, у когось нежить, а хтось викликав швидку, бо біля під’їзду лежить п’яна людина, – пригадує Радій Шевченко, директор Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. – Безумовно, були інфаркти та інсульти, але переважна більшість викликів до війни були не екстреними. А тепер викликів, скажімо на території Нікопольщини, може бути не так багато. На добу чотири чи п’ять на одну бригаду, але кожен з них несе загрозу життю медиків. Це може бути переїзд до кордону з Донеччиною чи до Запоріжжя, евакуація хворого до Дніпра. За кількісними показниками може складатися враження, що служба не працює з підвищеним навантаженням. Але емоційне навантаження, тривалість виїздів, кількість та стан хворих зовсім інші. Це не те, що поїхати, поміряти тиск і призначити лікування.

Щоб впоратися з викликами часу, медики екстреної допомоги змушені були пройти додаткове навчання та тренінги. Вони навчилися рятувати людей у ​​найскладніших умовах, надавати першу допомогу при вогнепальних пораненнях, вибухах та інших травмах.

– У нас працює учбово-тренувальний центр з 2008 року. Безумовно, інструктори апгрейдилися з акцентом на тактичну медицину,- каже Радій Шевченко. – Також переважна більшість наших співробітників пройшла навчання на заході України – Тернопіль, Івано-Франківськ. Достатня кількість медиків навчалася у Польщі. Наприклад зараз, п’ять осіб вчаться у Польщі елементам тактичної медицини. Наші лікарі та фельдшери не стоять на місці. Можуть надати допомогу будь-кому. Раніше були лікарські та фельдшерські бригади, які виконували виклики різної складності, а зараз усі працюють за єдиними протоколами. Всі наші автівки укомплектовані як реанімобілі.

Фахівці учбово-тренувального класу, який працює при центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, також створюють відео-матеріали і публікують їх на каналі в YouTube. Тож кожен охочий медик може в онлайн режимі дізнатись про надання екстреної при будь-якому невідкладному стані. 

– Ми постійно проводимо тренінги, – додала Алла Матушак, медична директорка обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. – Вийшло багато нових протоколів, як правильно надавати допомогу. У нас велика кількість успішно проведених реанімацій. Ми транспортуємо пацієнтів, які перебувають на ШВЛ. Рівень надання допомоги дуже зріс. Мої колеги вже навчилися надавати високоспеціалізовану допомогу. Ми пишаємося кожним нашим співробітником. 

Сучасне оснащення та забезпеченість медикаментами 

Щоб надавати якісну допомогу, станції швидкої допомоги мають бути оснащені всім необхідним обладнанням та медикаментами. Радій Шевченко підкреслив, що в області з цим не виникає жодних проблем.

– Зараз ми відчуваємо суттєву підтримку. У 2014 році такого, на жаль, не було, – зізнається Радій Шевченко.  – А з початку повномасштабного вторгнення допомагають благодійники, влада. Нам регулярно передають новий транспорт, вживаний транспорт від західних партнерів. Півтора року тому було підписано меморандум про співпрацю з урядом Чехії. Буквально три тижні тому чеський уряд передав нам єдиний в україні автобус “Надія” для евакуації великої кількості постраждалих. В ньому 13 нош, тож можна одночасно евакуювати 13 лежачих постраждалих. Чехія допомагала генераторами високої потужності, кисневими балонами, видатковим матеріалом, транспортом. З цим проблем немає. 

За словами Радія Шевченка, у поточному році було встановлено дві кисневі станції – у Дніпрі та Кривому Розі. 

– Коли закінчиться війна, то ковід буде для нас уже квіточками, зважаючи на те, що ми зараз переживаємо, – додав Радій Шевченко. – З оснащенням проблем немає, проблема лише у відсутності миру та нестачі кадрів.

Якщо поранених багато – їдемо автобусом: лікарі “швидкої” про трудові будні

Нам випала нагода поспілкуватися з представниками однієї з бригад “екстренки”. Лікар медицини з невідкладних станів Ольга Харченко вже 15 років працює у “швидкій”. Вона зізнається, що війна наклала свій відбиток на роботу медиків.

– Більшість перевезень пов’язані з евакуацією поранених, розповідає Ольга Анатоліївна. – Буває, що їдемо на місце виклику, маємо прийняти поранених військових, і не знаємо, що на нас чекає. Доводиться приймати рішення на місці, оцінювати їхній стан, сортувати та дивитись, скількох можемо прийняти. Намагаємось взяти якомога більше. Щоб стабілізувати людину, іноді доводиться на місці надавати допомогу, а вже потім веземо до Дніпра. Буває, що багато важких поранених, якщо близько двадцяти – тоді їдемо автобусом. Там є місця для лежачих хворих. Коли ми довозимо їх живими, то це для нас радість. 

Ольга Анатоліївна каже, що головне у роботі – мобілізувати себе у потрібний момент і прийняти правильне рішення.

– Нещодавно ми виїхали на виклик, де мали прийняти важкого хворого, у якого був пневмоторакс, – пригадує Ольга Харченко. –  Коли нам його передали, ми оглянули чоловіка і помітили, що у нього не працює плевральний дренаж. Ми викликали хірурга щоб відновити прохідність. Довелося затриматись, але ми все зробили правильно і довезли пацієнта. 

Лікарі “екстренки” працюють у команді, кожний член бригади – важлива ланка на шляху до порятунку людських життів. Євгеній Коновал – фельдшер з медицини невідкладних станів виїзної бригади інтенсивної терапії і реанімації, він працює у “швидкій” з 2017 року.  

– Мені з дитинства подобалось допомагати людям, – зізнається Євген. – Моя мама – медик, тому я вирішив піти по її стопах. Я жодного разу не пошкодував про обраний шлях, – зізнається Євген. – Зараз війна і специфіка роботи зовсім інша. Коли дивишся на хлопців, які молодші за тебе, а вже залишилися без кінцівок, дуже складно. Але головне те, що вони не втрачають оптимізму. 

Євген каже, що завжди намагається підтримати поранених бійців. Також у нього закарбувався в пам’яті страшний випадок, який стався з дитиною.

– Це був виклик до дитини 8 років, – каже Євген. – Знайшовши незнайомий предмет, хлопчик почав по ньому стукати, в результаті чого йому відірвало руку. Уламки потрапили в живіт та по ногах. Ще до нашого приїзду військовий, що проходив повз, наклав турнікет та зупинив кровотечу. А ми вже надавали допомогу і рятували дитину.

І звичайно ж, швидкість та маневреність автомобіля відіграє не останню роль під час транспортування людини у критичному стані. Тож водій “швидкої” має бути досвідченим та вправним. 

– Працюю на “швидкій” вже 15 років, – каже водій Андрій Миколайович. – Бувало, що й породіль перевозили, а їх потрібно довезти якнайшвидше. Майже завжди встигали, але були й випадки, коли жінки народжували у машині. Якось їдемо, а фельдшер каже, що пацієнтка вже народжує. Тож зупинилися і я намагався теж допомогти, чим міг. За 15 років роботи, тричі пологи відбувались у мене у “швидкій”. А зараз ми маємо сучасний та зручний спецтранспорт. Хочу подякувати своєму керівництву за такі автівки. Якщо пацієнта потрібно довезти швидко, я роблю усе можливе. Ми – команда, я розумію, що це потрібно для порятунку життя людини. Перед кожним виїздом я все перевіряю, періодично роблю ТО, щоб машина не підвела. До речі, під час війни інші учасники дорожнього руху стали пропускати “швидку” на дорозі. Раніше з цим були проблеми. 

Медики б’ють на сполох через кадровий дефіцит

І якщо з транспортом та оснащенням все гаразд, то з кадрами трохи складніше. Директор Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф заявив, що наразі спостерігається кадровий дефіцит. Ця проблема не нова, але протягом останніх двох років вона загострилася.

 – З початком повномасштабного вторгнення дехто з наших співробітниць поїхав з дітьми за кордон чи на захід України. Є ті, хто звільнився за віком, – каже Радій Шевченко. – Більш того, з нашого центру понад 100 осіб захищають Україну у складі ЗСУ та ТрО. Попри те, що наші співробітники підлягають бронюванню, ТЦК намагаються їх мобілізувати. Я вважаю, що це некоректний підхід. Чомусь, заброньовано співробітників цирків, гіпермаркетів. А до закладу критичної інфраструктури таке ставлення. Таким чином знижується наша працездатність. Станом на тепер дефіцит кадрів шалений.

На жаль, випускники медичних вишів не приходять на службу в “екстренку”. Одна з причин – невисока заробітна плата.

– На сьогодні заробітна плата лікаря 20 – 21 тисяча гривень, – повідомив Радій Шевченко. – Лікаря, який працює у зоні активних бойових дій – 28 тисяч, у зоні вірогідних бойових дій – 24 тисячі. У фельдшера – ще нижча зарплата, а водій отримує до 12 тисяч гривень. Капітаційна ставка з боку НСЗУ не підвищується з 2021 року. Зростають ціни на пальне,  медикаменти, на обладнання, тому заробітну плату ми підвищити не можемо. Як ви думаєте, чи є черга з лікарів, які хочуть працювати за 20 тисяч? Безумовно, матеріальне стимулювання могло б докорінно змінити ситуацію. Але ми розуміємо, що зараз країна знаходиться не в тому становищі, коли можна підвищити капітаційну ставку з боку НСЗУ і з’явиться можливість кардинального збільшення зарплати. 

Попри всі складнощі, медики екстреної допомоги не здаються. Вони цілодобово несуть вахту, рятуючи життя дорослих і дітей. Так сталося, що під час нашого спілкування з бригадою надійшов виклик і вони помчали рятувати життя постраждалих. 

– Коли ви брали інтерв’ю у моїх підлеглих, бачили, що вони одними з перших їдуть на місця прильотів, – каже Радій Шевченко. – Наприклад, в цю мить наші бригади транспортують поранених до лікувальних закладів Дніпра. Всі вони розуміють, що хоч працюють і в тилу, але їхня робота також небезпечна. Понад 3 тисячі 300 осіб самовіддано працюють на території шести станцій. Ніхто не схибив, не втік. Окремо відзначу, що цілодобово працюють близько 25 бригад Нікопольської станції. Там постійні прильоти, дрони полюють на цивільні автівки, тривалі артилерійські обстріли. Буквально за декілька кілометрів – висохле Каховське водосховище, орки гатять звідти по Нікопольській, Марганецькій громадах. Щоранку я отримую повідомлення з приводу систем життєзабезпечення станцій. Нікопольська станція пише : “Доба минула добре, працюємо в нормальних умовах”. Люди вважають навіть ці умови нормальними, оскільки є водопостачання, електрика, у служби є пальне, ліки, транспорт. Самовіддані медики і водії організувалися з 24 лютого 2022 року, працюють з першого дня. А взагалі, ми так працюємо з 9 травня 2014 року, коли перші поранені були привезені до лікарень Дніпра нашими співробітниками.

Як працює відділ медицини катастроф та до чого тут “санавіація”

Їх називають “санавіація” і у більшості людей складається враження, що хворих і дійсно транспортують літаками, але ні. Мова йде про надання екстреної медичної допомоги в умовах поганої транспортної доступності або великої віддаленості від медичних установ, а також для швидкого транспортування хворих та постраждалих, коли цього вимагає тяжкість їх стану. Цю місію здійснює відділ медицини катастроф.

– Зараз наше відділенні здійснює транспортування поранених з лікарень на потяги, які слідують до інших областей України, – пояснив Володимир Тарасюк, завідуючий відділом медицини катастроф обласного центру екстреної медичної допомоги. – Також здійснюється евакуація хворих від кордонів нашої області до лікарень Дніпра. Транспортування дітей до обласних лікарень. Невідкладна допомога надається в повному обсязі. У нас є інфузомати, кардіомонітори, апарати ШВЛ. Це дуже допомагає нам у роботі. 

У деяких ситуаціях може бути багато постраждалих і медики мають ефективно розподіляти ресурси. Робота з пораненими може бути емоційно виснажливою. Тож працівники відділу медицини катастроф мають міцну психіку та вміють справлятися зі стресом.

– Найскладніші випадки трапляються серед військових, – каже Володимир Тарасюк. – Майже завжди це політравми,. – Морально складно працювати. Ми щодня проводимо наради, розповідаємо про важкі випадки, з якими стикаємось. Спільно вирішуємо усі питання, підтримуємо одне одного. 

Коли викликати швидку, а коли краще звернутися до сімейного лікаря

Обласний центр екстреної медичної допомоги складається з шести станцій, розташованих у Дніпрі, Кам’янському, Кривому Розі, Нікополі, Новомосковську та Павлограді. Цілодобово працює 200 бригад. Станції, підстанції та пункти базування розташовані так, щоб забезпечити своєчасність доїзду. Майже в кожному місті є служби швидкої медичної допомоги. У великих селах – пункти базування. 

– Виклик надходить до центральної оперативної диспетчерської, – пояснила Алла Матушак. – Система так влаштована, що виклик надходить автоматично тому диспетчеру, який керує цими бригадами і направляє їх за адресою. Все відбувається за секунди. У нас є критерії до викликів та доїзду. За 10 хвилин бригада має доїхати на критичний виклик, а 20 – на екстрений. Щодня надходить понад півтори тисячі викликів. Найчастіше причини – раптові серцево-судинні порушення, розлади дихання. 

На жаль, українці звикли викликати “швидку” при найменших скаргах на самопочуття. А бригади медиків роками виїжджали на ці виклики, надавали допомогу, і всі гадають, що це – норма. Але тепер все докорінно змінилося.

– Ми з початку повномасштабного вторгнення так організували свою роботу, що у центральній оперативній диспетчерській ми почали приймати тільки критичні та екстрені виклики, – розповіла Алла Матушак, медична директорка обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. – Це дало нам можливість зосередитися на допомозі військовим. Адже з першого дня війни почали надходити виклики по перевезенню поранених захисників з кордону нашої області до лікарень.

За словами Алли Матушак, звернення про підвищення температури чи артеріального тиску не є екстреним станом. Тобто людина може звернутися до сімейного лікаря, пройти обстеження та лікуватись.

– Згідно до постанови, швидка виїжджає на критичні та екстрені випадки, коли є загроза життю, – пояснила Алла Матушак. – Коли людина раптом впала і втратила свідомість або перестала дихати. Коли є масивна кровотеча. У нас є чіткий алгоритм. Є стани, коли допомога потрібна найближчим часом, а якщо її не надати, це може призвести до погіршення стану. Це інсульт, інфаркт, сильна алергічна реакція. 

Також медики наголошують, що під час виклику людина має чітко сформулювати свої скарги. На жаль, більшість пацієнтів не може сказати, що їх турбує. 

У випадках, якщо немає мобільного зв’язку, людина може викликати швидку через месенджери ватсап чи вайбер. Також можна звернутись до найближчого медичного закладу чи пункту базування. 

Фото Володимира Федорищева.