ЕКСКЛЮЗИВ Як у Дніпрі під час війни працюють спортивні школи 

Заняття спортом – один з тих «рятівних кругів», які сьогодні допомагають нам і нашим дітям триматись на плаву. Як розвивається у місті дитячий спорт під час війни? Про це дізнавались журналісти «Нашого міста». 

Укриття – обов’язкова вимога

У Дніпрі зараз є 22 заклади спортивного профілю підпорядкованих управлінню спорту департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради. Поки що одна спортивна школа, де дітей навчають кінному спорту, простоює. Але маємо надію, що у травні і вона розпочне свою роботу. Звісно, необхідна умова для того, щоб у спортшколах  могли проводитись заняття, це наявність укриттів або пристосованих під них приміщень на відстані не більше ніж 200 метрів від шкіл.

У спортивних школах Дніпра розвиваються такі види спорту як стрільба кульова, гімнастика художня, стрибки на батуті, футбол, футзал, легка атлетика, баскетбол, дзюдо, фехтування, шахи, шашки, рукопашний бій, змішані єдиноборства, веслувальний слалом, веслування на байдарках  та каное, волейбол, сучасне п’ятиборство, тхеквондо, бадмінтон, водне поло, веслування академічне, вітрильний спорт, плавання, стрибки у воду, спортивне орієнтування, гімнастика спортивна, фігурне катання на ковзанах, хокей з шайбою, водно-моторний спорт, мотоциклетний спорт, велосипедний спорт, важка атлетика, скелелазіння, спортивний туризм, більярд, триатлон, черлідінг, теніс настільний, бокс, кікбоксинг, боротьба вільна, боротьба греко-римська, карате та його версії, боротьба самбо, воднолижний спорт, вейкбординг. Погодьтесь, обрати є з чого.

Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву № 6 розташована на лівому березі Дніпра. Тут навчаються діти не тільки з прилеглих мікрорайонів, а й з передмістя. Тренування проходять з двох видів спорту: дзюдо та фехтування. Директор школи Григорій Король є президентом Асоціації дзюдо Дніпропетровської області. Він керує навчальним закладом майже 10 років, а взагалі ця школа існує більше 60 років.

– До війни в нас було близько 660 учнів, – згадує Григорій Степанович.  – Після початку «повномасштабки» їх кількість зменшилась. Але протягом останніх півроку ми знов маємо біля 700 дітей. Особисто до мене по декілька разів на тиждень звертаються з проханням записати до нас нових учнів.  Крім центральної бази, в нас є декілька філіалів.

Серйозні навантаження витримують не всі

Дзюдо починають займатись діти з шести років, фехтуванням – з восьми.Зазвичай під час першого року навчання у групі приблизно 12 учнів, другого – 10, третього – 8. Майстерність підвищується, кількість дітей зменшується. Тренери застосовують індивідуальні підходи до тих, хто налаштовані на серйозні заняття. Вони відпрацьовують коронні прийоми, які приносять найкращий результат. Відсів учнів відбувається за різними причинами. Вони можуть не витримати конкуренцію, щільний графік тренувань. Багато хто покидає спортивні школи у віці 16-17 років, коли треба робити вибір: йти у професійний спорт або обирати інший шлях у житті. Звісно, для тренера, який вкладав у дитину свої знання протягом 10 років, це дуже болісний момент. Але у кожного своя доля.

– Головне – правильно виховати дітей, дати їм ті навички, які будуть допомагати у житті, – вважає Григорій Король. – Навіть ті учні, які не стали професійними спортсменами, часто приходять до нас у гості. Деякі телефонують з фронту. У нас навчаються дівчата та хлопці, останніх більше. Особисто я свого часу починав багато років тому тренувати перші жіночі команди у нашому місті з дзюдо. Ми навіть вигадали турнір «Українка», на який з’їжджались дзюдоїстки зі всієї країни.

Зараз у СДЮСШОР №6 дівчата займаються дзюдо та фехтуванням у спарингу з хлопцями. Спочатку дівчата зазвичай йдуть попереду своїх ровесників чоловічої статі, а потім хлопці перехоплюють ініціативу. Крім цього, діти залучені до занять на баскетбольному та футбольному полях, у тренажерній залі. Також у школі є сауна, басейн, масажна кімната. Спочатку заняття відбуваються тричі на тиждень, а пізніше, коли учень досяг помітного результату, шість разів.

 Здоров’я учнів – на першому місці

Ян Саркісянц більше 20 років працює тренером з дзюдо у СДЮСШОР №6. Під час занять він завжди ставить на перше місце здоров’я своїх вихованців, а вже потім – їхні досягнення.

– Як тренер я ніколи не ставлю власні бажання вище за бажання дитини, – підкреслює Ян Саркісянц. – Одного разу в мене був такий випадок. Хлопець дуже добре займався, був чемпіоном України. Коли закінчував школу, прийшов до мене і сказав: «Я зараз стою на роздоріжжі. Залишатись у спорті чи вступати до медичного інституту. Що порадите?» Я відповів: «Спорт сьогодні є, а завтра його нема. А медицина буде завжди». Той хлопець закінчив медінститут, зараз працює асистентом одного з найвідоміших у Дніпрі хірургів. Тобто у тій ситуації я поставив інтереси дитини вище за власні.

У будь якому вихованці Ян Саркісянц бачить насамперед особистість. Особливо обережно треба ставитися до дівчат. Таку саму думку розділяє і Костянтин Борисов, тренер з фехтування. Він займається з молодшими групами.

– Свого часу я займався п’ятиборством, але згодом зосередився виключно на фехтуванні, – зізнається Костянтин Борисов. – Тому що у цьому виді спорту є все. В мене зараз займаються у рівній кількості хлопці та дівчата.

Розпочинати заняття тим чи іншим видом спорту раніше, ніж це передбачено, не варто. Наприклад, іноді матусі віддають своїх маленьких п’ятирічних хлопчиків на заняття з дзюдо чи кікбоксингу, вважаючи, що таким чином зроблять з них справжніх чоловіків. Але це хибна думка – нічого хорошого з цього не буде.

Вивчені прийоми захистили від кривдників

Єгору Кулішу вісім років, він займається шахами та дзюдо. Йому подобається і те, і це. Але, якщо шахи, це «мовчазний» вид спорту, то на дзюдо в Єгора є змога не тільки активно розвиватись у фізичному сенсі, а й спілкуватись, заводити нових друзів.  Під час занять у СДОЮСШОР №6 він часто отримує кубки.

– Таким чином ми заохочуємо тих, хто був найбільш старанним під час занять, – пояснює тренерка Ольга Табалаєва. – Так ми навчаємо дітей вигравати та програвати. Бо всі хочуть бути на першому місці, але воно єдине. Крім відпрацювання прийомів, які властиві суто дзюдо, також займаємось спеціальними вправами, акробатикою.

Близнюки Захар та Давід Козленко  – теж восьмирічки. Дзюдо їм дуже подобається. Отримані навички вже застосовували на практиці. Якось на Захара напав дев’ятирічний хуліган, який повалив його та притиснув обличчям до піску. Тоді маленький дзюдоїст не розгубився і продемонстрував кривднику захват. А Давід зміг продемонструвати під час хлопчачої бійки задню підніжку.

– Займаюсь дзюдо у спортивній школі вже три роки, – розповідає 11-річний Роман Яременко. – Мені дуже подобається і сам вид спорту, і мій тренер. Їжджу з батьком на тренуванні тричі на тиждень з мого рідного села, яке розташоване у Павлоградському районі.

Софії Дзіжко дев’ять, вона дуже тендітна. Але це не заважає дівчині займатись фехтуванням. Цей вид спорту їй дуже до вподоби.

– Шпага захищена накінечником, тому мені зовсім не страшно, – посміхається дівчинка. – Я вже пробувала займатись танцями, музикою, легкою атлетикою – мені це нецікаво. А ось фехтування – це дуже класно! 

Фото Володимира Федорищева та з архіву СДЮСШОР №6.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, як під час війни у Дніпрі працюють мистецькі школи.