ЕКСКЛЮЗИВ Як захищають Україну працівники холдингу “Наше місто”

Серед представників мирних професій, які зараз покинули все заради захисту нашої країни від окупантів, є й співробітники холдингу “Наше місто”. сьогодні наша розповідь про двох з них.

Олексій Валенко воює поряд з іноземцями

Олексій Валенко працював у холдингу «Наше місто», був журналістом сайту 49000. Але  наприкінці березня 2022-го поїхав до Києва, де влаштувався у добровольчий батальйон “Карпатська Січ” (нині  —  49 окремий штурмовий батальйон ЗСУ). Там знаходився до кінця літа, невдовзі після звільнення Київщини батальйон поїхав під Ізюм. Після того ще були виїзди в статусі добровольця. В травні 2023-го Олексій Валенко підписав контракт зі Збройними силами України, вступив в 78 окремий полк десантно-штурмових військ. Нещодавно він перевівся в інший підрозділ.

 — Одне з найсильніших вражень за ці воєнні роки – це Херсон, — згадує 26-річний Олексій Валенко.  —  Після деокупації я декілька місяців виконував завдання в тому районі. Склалося таке враження, що містяни уклали якусь таємну угоду налагодити нормальне життя всупереч всьому, що відбувалося і відбувається. Треба розуміти, що місто обстрілюють буквально через день, область — щодня. Причому, в деякі райони ворог може навіть FPV-дрони запускати. Нещодавно в самому центрі скинули КАБ. Утім, я там через день міг сходити за крафтовою кавою, магазини працюють, вдень діти граються на дитячому майданчику. Уявити щось подібне на інших напрямках складно. Зазвичай в прифронтових містах залишаються переважно літні люди, яким просто нікуди їхати. Херсон же важко відрізнити від умовного передмістя Дніпра чи Києва.

Ще достатньо сильне враження на журналіста справили іноземні добровольці. Він часто  зустрічав їх як в “Карпатській Січі”, так і в десантно-штурмових військах. В навчальній роті в ДШВ  був американець, в 78-му полку Олексій  зустрічав японців, в “Карпатській Січі” дуже багато колумбійців, а ще колись спілкувався з італійцем.

Вражає те, що ці люди дуже часто мали непогане життя на своїй Батьківщині і витратили величезну кількість грошей, зусиль і часу, щоб воювати за Україну, — підкреслює Олексій Валенко. —  Часто це навіть не спеціалісти, не професіонали війни, а просто хлопці, які приїхали сюди з ідейних міркувань. І це не інструктори, вони йдуть служити звичайними військовими.  Тож хоча б з огляду на це ми теж мусимо боронити нашу країну.

Зараз Олексій Валенко виконує бойові завдання, але на сайтах холдингу «Наше місто» читає новини про рідний Дніпро.

Анатолій Івченко став добровольцем

Перед початком великої війни Анатолій Івченко теж працював у холдингу «Наше місто». А саме – журналістом та ведучим дайджесту новин на Youtube-каналі «Дніпро оперативний». У війську він раніше не служив, але вирішив піти до Української Добровольчої Армії. Потрапив туди 22 березня 2022 року.

— Піти воювати мене підштовхнуло відчуття власної гідності, —  згадує Анатолій. – Подумав: чому хтось має захищати замість мене нашу чудову країну майбутнього? Своїм рідним та близьким спочатку не сказав правду. Запевнив, що буду працювати у пресслужбі у війську. Про те, як є, вони дізнались через чотири місяці. Мене залишилися чекати батько, який, на жаль, помер у лютому цього року, а також мама та кохана дівчина.

Насправді Анатолій спочатку проходив навчання – стандартний вишкіл піхотинця, а потім як навідник міномету. А згодом опинився на границі Донецької та Запорізької області, а в серпні разом з побратимами перейшов на Херсонський напрямок. Коли правий берег Дніпра був звільнений від окупантів, Анатолія відправили під Бахмут. У вересні 2022-го він разом з товаришами цілим підрозділом вступили до лав ЗСУ.

— Коли ми були у звільнених селах Херсонщини, місцеві мешканці зустрічали нас дуже радісно, як героїв, — розповідає Анатолій Івченко. —  На Донбасі такого піднесення не було – бувало різне, загалом люди реагували на нас спокійно. Протягом року ми працювали під Курдюмівкою, поки 28 грудня 2023 року мене госпіталізували з серйозною травмою.

Одним з найбільш тяжких моментів на війні Анатолій вважає евакуацію поранених та загиблих побратимів. На жаль, одного дня одним з 300-х, якого мусили евакуювати, став і сам Анатолій. Справа в тому, що взимку 2023-го йому довелось приблизно тиждень провести на бойових позиціях. За цей час у Анатолія трапилось часткове відмороження стопи та отруєння газами.

— Після реабілітації планую повернутись до минулої професії, — ділиться Анатолій Івченко. – Свого часу я працював не тільки журналістом, а й диктором у холдингу «Наше місто» та у новинах на «Суспільному». Тож маю надію, що мій  досвід стане у нагоді.

Фото з архіву героїв.