Удар по Дніпру 2 червня: під час повторної атаки загинув рятувальник Антон Ярмоленко

Унаслідок російського ракетного удару по Дніпру 2 червня загинув заступник начальника 8-го державного пожежно-рятувального загону ДСНС, рятувальник Антон Ярмоленко. Він перебував на місці ліквідації наслідків обстрілу, коли росія завдала повторного удару, пише «Наше місто» з посиланням на «ДніпроTV».

Трагедія сталася під час масованої атаки, внаслідок якої було зруйновано житловий квартал, загинули мирні мешканці та ще десятки людей дістали поранення. Рятувальники прибули на місце для розбору завалів і допомоги постраждалим.

Останнє повідомлення дружині

За день до загибелі Антон Ярмоленко написав дружині слова, які згодом стали останніми:

«Спи, сонечко, за нас обох. Бережи сина з моїми очима. Обіймаю».

Його дружина Марина Ярмоленко згадує, що чоловік завжди тримав сина на руках під час отримання нових звань і мріяв зробити це і після підвищення до наступного рангу.

«Кожного разу, коли Антон отримував звання лейтенанта, старшого лейтенанта, капітана, а потім майора, фотографуючись, він тримав сина на руках. І коли ми робили останнє фото, сміялися: чи втримає Антон, коли отримає звання підполковника, вже свого сина на руках?» — дружина загиблого рятувальника Марина.

Обставини загибелі

Як повідомили в ДСНС, рятувальник прибув на місце події для допомоги під час розбору завалів, однак у момент перебування на локації російські війська завдали повторного удару.

Начальник 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Дніпропетровській області Максим Зозуля розповів:

«Антон прибув на місце ліквідації наслідків ворожого обстрілу, переодягався, і в цей момент росія завдала повторного удару балістичною ракетою, який виявився несумісним із життям Антона. Він помер одразу на місці».

Через удар рятувальник не встиг одягнути повне екіпірування та бронежилет, які залишилися в службовому автомобілі.

Начальник 19-ї пожежної частини Олексій Зуй додав, що колеги планують увіковічнити пам’ять про загиблого:

«Вирішили залишити деяке основне екіпірування Антона, яке він, на жаль, не встиг одягнути. Це його каска. Ми плануємо зробити в підрозділі куточок пам’яті з мармуровою табличкою, щоб залишити згадку про нього назавжди».

Він також зізнався, що до останнього не міг повірити в загибель колеги.

«Ми приїхали одночасно, але я знаходився з іншого боку цієї адреси. Це потім уже, коли все сталося, під ранок почали аналізувати. Я встиг кудись забігти, а він не встиг. Чесно, я не вірив. Не вірив і наступного дня, коли ми вже були на похованні», — каже Олексій Зуй.

Особисті спогади родини

Дружина загиблого Марина розповіла про останні повідомлення чоловіка:

«Він мені написав: “Спи, сонечко, за нас обох. Бережи сина з моїми очима. Обіймаю”. І правда, я тримаюся тільки тому, що дивлюся на Ярослава, і в нього справді татові очі. Це останнім часом дає мені сили прокидатися і намагатися жити далі».

Подружжя познайомилося ще під час навчання у Кам’янському та прожило разом понад 13 років.

«У нього була неймовірна посмішка, дуже добрі очі. Він був веселий, життєрадісний, але водночас стриманий, спокійний, розсудливий. Мені це в ньому подобалося. Ми були разом 13 років і 3 місяці. Він узяв мене за руку 18 лютого 2013 року, і відтоді ми пройшли разом ці 13 щасливих, неймовірних років», — дружина загиблого рятувальника.

Служба та професійний шлях

Антон Ярмоленко спочатку здобув фах теплоенергетика, однак згодом обрав службу в ДСНС. Працював у підрозділах Кам’янського, а пізніше перевівся до Дніпра.

Його брат Роман згадує, що останні роки кар’єра чоловіка стрімко розвивалася:

«Останнім часом у нього дуже добре почала складатися кар’єра, і люди про нього дуже добре відгукувалися. Мені здається, коли він перейшов працювати до Дніпра, то сам розквітнув як людина», — старший брат загиблого рятувальника Роман.

Попри посаду заступника начальника, він продовжував виїжджати на місця надзвичайних ситуацій разом із особовим складом.

«Постійно рвався на всі прильоти, на всі небезпечні події, на гасіння пожеж. Завжди був поруч», — зазначив Максим Зозуля.

«Основним його завданням на місці робіт під час прильотів було, звичайно, зберегти особовий склад. Він завжди переживав за людей більше, ніж за себе», — додав Олексій Зуй.

Пам’ять і родинні плани

Родина згадує, що попри службу, Антон будував плани на майбутнє: подружжя придбало земельну ділянку та планувало звести власний будинок.

Його син Ярослав каже:

«Він добрий, ласкавий і дуже сміливий. Тато загинув від удару балістичної ракети, від повторного удару, коли приїхав рятувати людей з-під завалів. Тато був Героєм. І є Героєм».

Нагадаємо: Після чотирьох років російського полону додому повернувся шахтар ДТЕК Павлоградвугілля.

Читайте також: Від сільського господарства — до захисту неба: як боєць Дніпровської зенітної бригади «Іванович» знищує шахеди.

Фото: ДніпроTV.