Росіяни, незважаючи на спочатку гібридну, а потім повномасштабну війну проти України, окупацію частини українських територій та вбивства тисяч наших громадян, продовжують набиватися українцям у “брати”. Проте історичні факти доводять, що тимчасово окуповані території, які роспропаганда називає споконвічно російськими, розвивалися зовсім інших традиціях, пише «Наше місто».
Донбас
Село Мар’їнка, як свідчать історики та джерела, було утворено внаслідок приходу населення Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. Селян, які були виключно хліборобами, запрошували до Мар’їнки, надавали певні преференції. Так утворилися й села поблизу. Це була хліборобська традиція, люди співали українські пісні, справляли українські обряди. Також було зафіксовані й стрілецькі пісні.
Є свідчення селян про побут, про їхнє повсякденне життя. Увесь цей матеріал збирали студенти у 20-х роках ХХ сторіччя, він був записаний в Мар’їнці 1927–1929 роках у двох теках.
«Українськість» цього селища періоду кінця 1920-х років виражалася у лексиці. Якщо взяти, наприклад, родинну обрядовість, то зафіксовані слова були абсолютно українськими. У цих матеріалах, а вони записувалися зі слів респондентів, російської мови не знайти. Респондентами були люди похилого віку, вони або їхні батьки жили там ще з першої половини 18-го століття, – перша згадка про Мар’їнку. Населення, як мінімум, мешкало там впродовж півтори сотні років. І люди говорили українською.
Укладачка збірки етнографічних матеріалів під назвою: «Мар’їнка: етнокультурний портрет українського селища на Донеччині кінця 1920-х років» Олена Боряк каже:
– Нам треба усвідомити, що Донбас був з Україною як мінімум чотири століття. Ми йшли разом, наша історія та спадщина спільні. Про це потрібно пам’ятати та звикати до цієї думки.
Луганщина
Говорячи про цей регіон, неможливо обійти увагою таку особистість, як Христина Алчевська. Це справжня революціонерка свого часу, адже, незважаючи на антиукраїнську політику в Російській імперії, вона навчала жінок східних регіонів письму, літературі та історії України. Вона усвідомлювала важливість української мови.
У 1862 році вона заснувала в Харкові першу безкоштовну недільну жіночу школу, якої не було до цього часу в Російській імперії. У цьому закладі працювало понад 100 вчителів-ентузіастів, яким сподобалась ідея Христини надати освіту звичайним жінкам – кухаркам, прибиральницям… Вони вивчали правознавство, фізику, хімію, географію, історію України, письмо, математику, а також відвідували театри.
У селі Олексіївка (нині це територія Перевальського району Луганської області) родина Алчевських відкрила однокласну земську школу, де навчання, як і в Харківській школі, велося українською мовою. У цьому закладі викладав Борис Грінченко.
Побут та традиції
Відрізнявся і побут українців та росіян. Навіть ті українці, які жили скромно чи зовсім бідно, намагалися прикрасити свої будинки, огородити акуратними парканами двір та утримувати будинок у чистоті та порядку.
Жителів Росії 19 століття і облаштування своїх будинків не цікавило. Переважна більшість хат топилося “по-чорному”: печі у них не мали димових труб і весь дим залишався у приміщенні. Підлогу в будинках росіяни встеляли соломою, в яку справляли природні потреби. Милися раз чи двічі на місяць, причому ” традиційних російських лазень ” тоді у селах були одиниці.
