Бог війни з Магдалинівки

Так у сорокові роки минулого століття з повагою називали артилеристів. Особливо після наступу наших військ під Сталінградом, де гармаші, без перебільшення, вкрили себе величною славою.

Уродженець Магдалинівки Іларіон Гром тільки-но закінчив середню школу, коли у червні 1941-го розпочалася війна. Сімнадцятирічного юнака на­правили у глибокий тил до військо­вого училища, яке за прискореною програмою готувало командирів-артилеристів. Під час боїв на Курській дузі Іларіон вже мав звання старшого лейтенанта. Підпорядкована йому батарея з чотирьох гаубиць зразка 1910—30-х років (Шнейдера) при­кривала напрямок можливих бойо­вих дій. Поки що німці на цій смузі не наступали. Тому зранку командир дивізіону пішов до штабу полку, за­лишивши за себе Іларіона Грома. Здавалося, затишшя тут буде завж­ди. Але ось ближче до полудня спо­стерігач несподівано доповів: «Бачу ворожі танки. Рухаються у наш бік!»

Іларіон подивився у бінокль: пра­воруч полем бойовим порядком йшли десятки чужих сталевих машин. На­ших замаскованих гармат їхні екіпажі не помічали. І не стріляли, очевидно, вважаючи, що вже зайшли у тил ра­дянських військ. Старший лейтенант зорієнтувався миттєво. Він віддав команду викотити шість гармат для стрільби прямою наводкою, а дві від­вести в улоговину і прикрити дивізіон у найуразливішому місці.

Коли, здіймаючи куряву, німець­ка ударна група підійшли метрів на триста, по ній прицільно вдарили дві батареї. Всього за кілька хвилин бою артилеристи спалили 18 танків і само­хідних гармат. Від такої несподіванки наступаючі розгубилися. Їхній бойовий порядок порушився. У відповідь на позиції гармашів прилетіло кілька снарядів, але вони не завдали шкоди дивізіону, бо, зазнавши великих втрат, армада несподівано почала відкочу­ватися назад.

Вже після бою спостерігачі допові­ли, що зупинили артилеристи танкову групу зі ста бойових одиниць. Згодом про відважного командира напишуть армійські і центральні газети, журнал «Огонек». А відомий фронтовий поет Сергій Швецов навіть присвятив во­їнам батареї І. Грома вірш, провівши художню паралель прізвища магдали­нівця з гуркотом вражаючого ворогів артилерійського грому:

Вы подвели блистательный итог,

Успехам вашим радуется сердце,

А храбрый командир ваш — просто Бог,

Его назвать мы можем громовержцем.

Чтоб нам фашистов победить скорее

И возвратиться в наш родимый дом,

С бесстрашною своею батареей

Сильней громи врагов, товарищ Гром!

Розповідають, що у ті дні перемож­ного наступу під Курськом команду­вання полку підготувало навіть по­ дання на присвоєння Іларіону Грому звання Героя Радянського Союзу. Та… На війні теж була несправедливість. І в штабах, мабуть, не дуже замислювалися над тим, як розвивалися б події на Курській дузі, аби перед тією танко­вою армадою не став дивізіон відваж­ного юного офіцера з України.

Демобілізувався Іларіон Андрійо­вич Гром у 54-му з посади начальни­ка штабу артилерійського дивізіону у званні майора. Повернувся до Маг­далинівки з дружиною Катериною Павлівною. Тут, у центрі селища, біля перехрестя двох головних вулиць, звів будинок. Працював у райвиконкомі, на підприємствах, виховував доньку. А наприкінці п’ятдесятих — на початку шістдесятих кілька років поспіль очо­лював районну організацію товари­ства мисливців і рибалок.

У 1992 році І. А. Грома не стало. З легендарним артилеристом прощали­ся під три залпи з мисливської зброї, які дали молоді магдалинівці. Ті, хто народився після далекої і страшної війни. Звучав почесний салют, як від­гомін справжньої і не підмальованої бойової слави земляка.