ЕКСКЛЮЗИВ Кохання, обірване війною: історія медсестри з Дніпра, яка втратила нареченого у день весілля

Війна ламає життя, вбиває найдорожчих, залишає шрами, які ніколи не зникають. Але водночас вона відкриває силу людського духу, любові й відданості, які не зникають навіть після найболючіших втрат.

Дніпрянка Аліна Федаш знає про це не з розповідей. Вона — операційна медсестра, яка щодня бореться за життя тих, кого забрала війна. Саме так вона зустріла Сергія — військового, що пройшов через пекло, але не втратив здатності сміятися, жартувати й дарувати тепло. Вона рятувала його, а він, навіть у найважчі моменти, підтримував її.

Вони мріяли про спільне майбутнє, планували весілля, будували плани. Але в день, коли мали сказати одне одному «так», війна забрала Сергія.

Це не просто особиста трагедія. Це біль, що перетворюється на силу жити далі, не забувати й боротися. Свою історію Аліна розповіла журналістам «Наше місто».

Зустріч із Сергієм

Аліна Федаш працює операційною медсестрою в багатопрофільній лікарні у Дніпрі. Вона обрала цей шлях рік і п’ять місяців тому, але вже не уявляє свого життя без цієї роботи.

“Робота в лікарні важка, виснажлива, як фізично, так і морально, але кожен день доводить мені, що це того варте”, — ділиться вона.

Їхня історія почалася під час нічної зміни 19 грудня 2022 року. Сергія доставили з фронту з пораненням у коліно – куля пошкодила зв’язки та меніск.

“Шанси на повне відновлення були 50 на 50”, — розповідає Аліна. Операція та реабілітація дали йому шанс. Попри постійний біль, Сергій не втрачав сили духу.

“Він був кулеметником у снайперському взводі, пережив багато боїв, втратив побратимів, але залишався добрим і чуйним. Він наповнював моє серце світлом”, — згадує вона.

Вони могли говорити годинами, і навіть у найважчі моменти Сергій знаходив сили жартувати та підтримувати її.

Після тривалого лікування та реабілітації Сергій прийняв рішення повернутися на передову. 2 червня 2023 року він знову став у стрій. Аліна підтримувала його, хоч і хвилювалася щодня. Вони часто спілкувалися телефоном, ділилися мріями і планували спільне майбутнє. 

Невиправна втрата

30 квітня 2024 року, у день, коли вони мали побратися, Аліна отримала страшну звістку: Сергій загинув у бою на Донецькому напрямку, військовий отримав смертельне поранення в голову. “Я поховала своє кохання, і цей біль залишиться зі мною назавжди”, — каже вона.

Вона згадує, як вони чекали цього дня: “Ми так довго готувалися. Обручки, сукня, місце церемонії — все було готове. Я чекала, коли стану дружиною воїна, мужнього і хороброго”.

За кілька годин до трагедії Аліна ще розмовляла з коханим по телефону, сміялися.

“Я була в магазині, готувала сюрприз, а ввечері ми говорили, він був у гарному настрої. А потім, коли я пішла в душ, мене охопила тривога”, — згадує Аліна.

Відсутність зв’язку, паніка, нескінченні спроби додзвонитися… “Я телефонувала його друзям, частинам, але ніхто не відповідав. А потім побратим сказав, що їх викликали на термінове завдання. Я відчула, що щось сталося”, — каже вона.

Наступного дня їй зателефонувала мати Сергія. “Аліна, донечко, наш Сергій загинув…” — ці слова обірвали її світ. “Як загинув? Це помилка!” — кричала я, не вірячи почутому”.

Крики, сльози, безсилий біль… “Я знову й знову набирала його номер, але він був поза мережею. Відчувала страшну порожнечу”, — згадує вона.

“Коли я побачила його тіло, все ще сподівалася, що це не він. Відкрили чорний пакет… Я побачила його. Його бороду, одяг, який я йому подарувала. Було стільки крові… Я торкалася його обличчя, шукала татуювання на руці. І коли його побачила — серце розірвалося остаточно”, — каже Аліна.

“Ці дні я пам’ятатиму до самої старості”, — додає вона.

За мужність і відданість військовій службі Сергія було нагороджено посмертно. Його подвиг не залишився непоміченим, і держава вшанувала його пам’ять.

“Він віддав своє життя за Україну, і ця нагорода – лише мала частина того, що він заслуговує”, — каже Аліна. Для неї це ще одне підтвердження, що його жертовність і героїзм житимуть у пам’яті людей.

Як підтримати тих, хто втратив

“Час не лікує”, — каже Аліна. Люди казали їй: “Ти молода, ще знайдеш кохання”, але такі слова лише завдавали болю.

“Не треба говорити, що все минеться. Не треба змушувати гуляти чи намагатися відволікти. Головне — просто бути поруч, слухати, дати можливість виплакатися”, — пояснює вона.

Її врятували рідні, найбільше — мама. “Кожного разу, коли я була на межі відчаю, вона допомагала мені рухатися далі”.

Вона звернулася до психолога, який діагностував депресію. “Пройшла курс антидепресантів, але найбільше допомогла підтримка близьких, які не знецінювали мій біль”, — каже вона.

Ставлення до медіа та вплив пропаганди

Спілкуючись з пораненими військовими, Аліна почала замислюватися, як медіа висвітлюють війну. “Часто говорять про фронт, про збори коштів, але дуже мало згадують про загиблих. А це найважливіше — пам’ятати їх”, — каже вона.

Зараз вона майже не читає новини. “Я слідкую лише за дописами стабілізаційних пунктів і медичних спільнот. Не довіряю більшості медіа, бо вони часто грають словами”, — зізнається Аліна.

Вона стикалася з людьми, які вірили російській пропаганді. “Я не сперечалася, а просто радила перевіряти інформацію в надійних джерелах, таких як ‘Білий список’ медіа. Дехто змінив свою думку”, — розповідає вона.

Дорога в майбутнє

Аліна переконана, що спілкування з тими, хто втратив близьких, потребує особливої делікатності. “Той, хто не пережив цього, ніколи не зрозуміє”, — каже вона.

Попри біль, вона навчилася жити далі. “Я пройшла крізь пекло, але стала сильнішою. У майбутньому я збудую своє життя, буду щасливою. Бо я цього варта”, — із впевненістю говорить Аліна.

Вона вірить, що війна закінчиться, і Україна знову житиме під мирним небом.

“Головне — завжди пам’ятати тих, хто віддав своє життя за нашу свободу”, — підсумовує вона.

Нагадаємо, раніше ми писали: Депресія — це плач за коханням: психіатр з Дніпра розповіла, як підтримати близьку людину.

Читайте також: Пам’ятаю ту гірку весну: дружина загиблого Героя з Дніпра розповіла історію кохання і втрати.

Автор: Валерія Поцелуйко. Фото з архіву героїні.