Skip to content

ЕКСКЛЮЗИВ Сила любові: як прийомна дитина об’єднала родину Шестопалових з Дніпра

Історія прийомної родини з Дніпра

У Дніпрі живе родина Шестопалових. Зовні вони нічим не відрізняються від тисяч інших сімей: затишний будинок, дітячий сміх, пустощі домашніх тварин. Проте за цією ідилією ховається незвичайна історія про щиру любов, відкриті серця та подароване щасливе дитинство. Подробиці читайте в матеріалі “Наше місто”.

Як прийняли рішення взяти дитину у родину

Галина Шестопаловій 52 роки. Вона вже мала доньку Анастасію, але дівчинка – пізня дитина, яка сумувала без братів та сестер. Тому Галина замислилася про те, що взяти у родину прийомну дитину.

-Настя завжди просила молодшого брата чи сестру, яка б могла їй стати подругою. Я також росла сама, тому розумію, як доньці складно, – пояснила Галина. –  Але наш тато довго не погоджувався на те, щоб взяти дитину на виховання. Ми тоді будинок будували, плюс потрібно було приділяти час навчанню Насті. 

Але поступово доводи дівчат почали діяти. І тато вже був готовий прийняти дитину у родину. Поштовхом стала трагедія, що сталася у будинку 118 на Набережній Перемоги.

-Ми прийняли остаточне рішення після вибуху в будинку на Перемозі. там були діти, які залишилися без батьків. Я чоловікові запропонувала взяти когось з них. Він відразу погодився, – сказала Галина. –  Коли ми стали з’ясовувати деталі, то дізналися, що у тих дітей є родичі, які їх забирають. Але від ідеї взяти до себе знедолену дитину ми вже не відмовились. І нашим сином став перший хлопчик, з яким нас познайомили соціальні служби. Знайомство було дуже коротким. Патронажна мама привела Даню у парк. Ми прийшли з іграшками та цукерками. Йому це сподобалося, але хлопчик був дещо сором’язливим. А так, в цілому знайомство пройшло добре. 

Період адаптації був непростим

Документи оформили  за місяць, пройшли відповідне навчання. А 24 квітня минулого року маленький Даніслав переїхав до своєї нової родини.

-Коли він вперше зайшов до нашого будинку, відразу назвав нас татом і мамою. Ми швидко знайшли спільну мову, – розповіла Галина. – Звісно, були деякі складності. Але вони пов’язані з хворобливістю дитини. Всі дитячі хвороби, які існують, не проходять повз нього. Ковід у нас вже був, операції були, зараз лікуємо вже восьмий зуб. Також потрібні заняття з логопедом. Лікарі сказали, що раніше дитина жила у складних умовах і у неї працював інстинкт самозбереження. А коли Даня потрапив до нас, він почував себе комфортно, а організм розслабився. Тому всі хвороби і активізувалися. Має пройти певний період і все буде добре. 

Окрім проблем зі здоров’ям у хлопчика було відсутнє уявлення про елементарні речі та навіть продукти харчування, каже Галина.

-Відразу, коли потрапив до нас, він їв лише суп. Курочку довго не міг їсти. В нього не був розвинутий жувальний рефлекс. Спочатку я йому різала. А щодо шашликів, то взагалі лише нещодавно навчився їх їсти. Рефлекс почав працювати, – пригадує Галина. –  Було багато такого, що він ще не бачив і спробував у нас вперше у житті. Одного разу бігає у дворі і питає, чи можна зірвати листя салату і поїсти. Я кажу, що поріжу, приготую, у нас так не їдять. Він, мабуть, звик харчуватися тим, що росте на городі. А зараз любить майже усі страви. Пельмені, борщ, солянку, котлети, кашу, макарони. 

Але особлива любов хлопчика – фрукти. Він вправно чистить банан і мчить у свою кімнату за новою іграшкою.

-Він у нас вже рік, але й досі ніяк не може наїстися фруктами. Коли прийшов до нас вперше, сказав: “Ви знаєте, я в АТБ бачив ананас, справжній!”. Ми  з чоловіком глянули один на одного і повели дитину в АТБ. Відразу купили ананас, а Даня  зачаровано на нього дивився і не вірив, що це насправді. Питав, чи можна його їсти, – пригадує прийомна мама. 

Сестра з братом одразу знайшли спільну мову

Настя вчиться у 9 класі, а у вільний час захоплюється малюванням. Дівчина каже, що з шестирічного віку просила у батьків братика. І тепер вона приділяє йому максимум уваги. 

-Ми намагалися тата вмовити, обіцяючи, що я буду нести відповідальність за брата. Так і сталося, – каже Настя. – Якщо батьків немає вдома, Даня залишається з бабусею. Коли я прийду зі школи, то відповідальність за нього – на мені. Для мене це задоволення. Він дуже активний, самі бачите, що й хвилини не всидить на місці. Мені це подобається, на душі стає тепліше від його позитиву. 

Настя залюбки допомагає братові вчити уроки. Каже, що він слухняний та допитливий.

Історія прийомної родини з Дніпра

-У нас у родині певні правила. Батьки прийшли з роботи – домашні завдання мають бути виконані. Якщо у мене не багато уроків, я спочатку допомагаю йому, а потім сідаю за свої. З англійської мови ми разом дивимося відео-уроки, виконуємо вправи. Потім він займається своїми справами. Я все контролюю, слідкую, що він поїв. 

Настя окрім звичайної школи відвідує додаткові курси. Дівчина готується вступати до медичного училища

-Я хочу стати фельдшером, або хірургічною медсестрою, ще не вирішила. Але в медицину піду точно, – запевняє Настя. – Я у дитинстві багато падала, одного разу так полетіла з велосипеда, що шрам залишився. Тому мені цікава ця професія – лікувати людей.

За прикладом сестри і маленький Даня почав захоплюватися медициною. Він мріє стати ветеринаром. 

-Я коли виросту, стану лікарем для тварин. Я їх дуже люблю, – розповідає Даня. – У мене є котик, морська свинка та голуби. Нещодавно ми ходили у зоопарк з мамою та Настею. Я бачив сову, змію та пухнастого павучка. Також там були єноти, я їх годував печивом. 

Наразі Даня закінчує перший клас. Хлопчик добре вчиться. 

-До речі, ми вже доданок вивчили. Його позначаємо не крапочкою, чи квадратиком, а знаком “х”. Також я вже знаю таблицю множення на 2, – каже Даня і розповідає її без єдиної помилки.

-У Дані дуже гарна пам’ять. Вірші вчить дуже швидко. Математику любить. – У мене найрозумніший хлопчик у класі, – з гордістю розповідає мама. – Він вчиться краще всіх. Про це кажу не лише я, а й вчителька. Мені дуже приємно.

Тепло родинного вогнища

-Я дуже люблю свою маму, моя любов простягається далі Космосу! Бачите, як я на неї схожий, – каже Даня, міцно обіймаючи та цілуючи свою матусю.

А хлопчик і дійсно – точна копія прийомної мами. Можливо є якесь наукове пояснення цьому, але з упевненістю можна сказати, що материнська любов творить дива.

-Я завжди мріяла саме про таку родину, саме про таких дітей. І Бог мені їх подарував, – зізнається Галина. –  Вони – моє щастя і немає різниці, що Даня не рідний по крові. 

-Коли у нас з’явився Даня, будинок наповнився теплом, додалося яскравих вражень. У нас затишно, комфортно та весело. Він, як сонячний промінчник, що світить у наше віконце, – додала Анастасія. 

У цій родині знають одну велику, але таку просту істину, що тільки в сім’ї, в якій тебе люблять, розуміють, турбуються про твої потреби, дитина має шанс на повноцінний розвиток та щасливе майбутнє.

-У справжній родині люди мають з розумінням ставитися один до одного. Всі конфлікті ситуації потрібно вирішувати разом, обговорювати проблеми, – каже Анастасія. – Родина – це люди, які тебе люблять і не залишать навіть у найскладнішу хвилину. Підтримують та розуміють, не засуджують за провину. Моя головна мрія – закінчення війни в Україні. Хочу, щоб мої рідні були здоровими. Також мрію про ще одного брата чи сестричку. Будемо разом з мамою вмовляти тата. 

-Мені дуже сумно від того, що діти залишаються без батьків, потрапляють до дитячих будинків. Кожній дитині потрібна сім’я. Тому дорослі мають дати шанс таким дітям на краще життя. Не потрібно боятися. Адже діти – це сенс життя, – резюмувала Галина. 

Якщо ви замислюєтеся про те, щоб стати прийомними батьками, не бійтеся зробити перший крок. Зверніться до служби у справах дітей за місцем проживання, де вам нададуть всю необхідну інформацію та підтримку.

Фото Володимира Федорищева.

Читайте також: Два сина на фронті: історія про маму захисників з Дніпра.

Категорія: Важливо, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня

Позначки: ,

Приєднуйтесь до нас у

Дивіться також: