Водій автобуса Михайло Глотов з початку повномасштабного вторгнення поєднує звичну роботу на міських маршрутах з регулярними відрядженнями, у тому числі – й на окуповані території. У першу таку поїздку чоловік вирушив минулої весни. Тоді він брав участь в евакуаційному рейсі – забирав людей з-під Бердянська, передає “Наше місто” з посиланням на департамент транспорту.
«Керівництво попросило поїхати, я без роздумів погодився. Треба ж допомагати людям. Страшно не було. Ми дуже багато людей вивезли. Шкільні автобуси були забиті – хто сидів, хто стояв. Купа речей, валіз», – розповідає Михайло.
У поїздках водій бував по кілька разів на місяць. А восени минулого року чоловік один з перших вирушив у звільнений Херсон.
«В перший день ми туди автобуси повезли. Орки з міста увесь транспорт позабирали, а людям він потрібен. Дорогою бачили, як снаряди стирчали з асфальту, лежали на узбіччі; всюди – розтяжки. Якщо треба вийти з автобуса – це необхідно робити дуже обережно. Проїжджали повз села, бачили, як люди руками махали, вітали нас. В мене тоді аж сльози на очі виступили», – згадує Михайло.
Бувало, колона водія потрапляла під обстріли. Чоловік каже, в такі моменти не встигаєш ані злякатися, ані продумати, що робити: «Вибух такий, аж автобус у бік уходить. Тоді даєш газу і їдеш звідти – якнайшвидше намагаєшся залишити небезпечну територію».
Михайло перевозив не лише людей, а й гуманітарні вантажі. Продовжує робити це й зараз. Місяць тому був на кордоні з Польщею – забирав допомогу від Чехії. Чоловік у цих поїздках майже не втомлюється, бо має чималий досвід. В автобусних перевезеннях він з 1996-го, а до того працював водієм тролейбуса. Загалом же за кермом Михайло вже 34 роки. Зараз працює на 88 автобусі.
У свою роботу Михайло закоханий. Щоправда останнім часом вона виснажує його емоційно. Водій каже, спілкування з пасажирами відбирає енергію.
«Раніше люди були добріші. Зараз трапляється агресія, навіть в елементарних ситуаціях. Наприклад, було – став на зупинці, а пасажирка каже: «Проїдь ще 15 метрів». Я відповідаю, що це офіційна зупинка, далі проїхати не можу. Вона почала мене обзивати. В таких ситуаціях намагаюся не нервувати, інколи допомагають жарти. Значно рідше, але трапляється й позитив. Бабусі цукерками пригощають, яблуками, мандаринами. Багато пенсіонерів дякують за поїздку, коли виходять з автобуса».
Від емоційного вигорання Михайла рятують активний відпочинок та зміна обстановки – ті ж самі поїздки за гуманітарною допомогою. А ще – робота у власному гаражі, де чоловік лагодить авто воїнів ЗСУ: «Коли мої знайомі військовослужбовці приїжджають у Дніпро, я їм завжди щось підварю, підлатаю. Транспорт приїжджає з фронту в дуже плачевному стані. То прострілений, то підірваний на міні. Раніше бійці раз на тиждень приїжджали, зараз – раз на місяць. Щоразу допомагаю їм».
Евакуації, гуманітарну допомогу, ремонти транспорту – це все Михайло вважає своїм обов’язком. Він намагається зробити для Перемоги все, що від нього залежить.
«Якщо ніхто не буде допомагати, то як воно буде? Ми ж боремося за Україну, женемо орків з рідної землі. Воїни там ризикують своїм життям. Ми спимо в своїх ліжках, а вони – в окопах захищають нас. Тож у тилу наш борг – допомагати їм».
Категорія: Важливо, Новини Дніпра, Транспорт в Дніпрі
