Леді

новости Днепр

Настя завжди після пар забігала до того зеленого ларьочка по батон. А коли вистачало, то ще й трубочку брала. Оту велику – з слойоного тіста, як ріг ізобілія, повну білкового крему. Кисленького, ніжного, що тане в роті, ммммм….але сьогодні був лише батон. До стипендії ще тиждень, з дому нічого не передадуть – бо нема шо там передать….листовок роздавать не вийде на цьому тижні, бо Курсову треба дописать. Отож і копійки нової у кишені не заторохтить.

Машина з написом ХЛІБ тільки під’їхала, то ж невелика черга-гусениця чекала
розвантаження. Люди стояли мовчечки, навіть розмов сьогодні ніяких ніхто не заводив.

Аж дивно, бо зазвичай тут можна почути всі останні новини всього студентського
містечка. Бабці заводили балачки про студентів-квартирантів, про ціни, про засоби миття і їх вред для здоров’я, про таблетки і їх користь для того ж таки здоров’я. Ха! Іноді навіть про дідів! Пардон, по хлопців! Ото Настя найбільше любила таке слухати, але сьогодні шось всі мовчали. Вона обдивилась чергу і зрозуміла, що двох найголовніших розмовляк – нема. Ні рудої Антоновни, з червоною шарудючою сумочкою, ні Вєри Павловни- беретки. Настя про себе прозвала її береткою, бо та завжди приходила в беретках – і в зимку, і влітку. Бабця в’язала їх на продаж, ото й носила їх сама «в целях рєклами» – як говорила про цю її пристасть Антоновна.

А ще не було Леді. Вона хоч і не брала участі в балачках, але дівчина любила на неї
дивитись. Бо Леді (теж про себе так її називала Настя) була вишукана, завжди зі смаком одягнена, неймовірно стильна і доглянута. Її біла автівка зупинялась трохи далі ларька, Леді виходила, купувала хліб, дякувала продавчині, чарівно посміхалась і їхала далі у справах. Коли отак доводилось кілька хвилин чекати на хліб, Настя роздивлялась крадькома цю красиву незнайомку і уявляла її розкішний будинок, може навіть басейн, гарний сад…..в юній дівочій голові жила ціла історія про Леді. О! А ось і вона! Дівчина аж зраділа її появі, навіть забула, що в неї змерзли ноги.

Леді вийшла з автівки і стала прямо за Настею.

– За вами не займали?

– Ннні, – аж розгубилась дівчина.

По-перше, вона взагалі здивувалась, що Леді до неї заговорила! Хоча! Що тут дивного!?

Всі в черзі питають таке! А по-друге, Леді говорила українською! І це була приємна
несподіванка! «Оце так! Неодміно розповім дівчатам!» – раділа подумки Настя. Сьогодні Леді була в класичному чорному пальті за коліно, на шиї мала помаранчевий кашеміровий шалик, а ніжки її були взуті в чорні ботиночки з вишитими збоку помаранчевими соняхами, які зверху були оторочені якимось хутром – чи то був кролик, чи щось інше, дівчина не розбиралась. Такі красивучі ботинки Настя бачила вперше за свої 18 років.

Вона і не уявляла раніше, що на взутті може бути вишитий візерунок!

«Оце краса! Ще й теплі ж мабуть!» – думала про себе вона. І в цю мить вона відчула, як змерзли її ноги в літніх кросівках. На мить аж зненавиділа Леді і її ідеальні ботинки!
Настя почала інстинктивно притупцьовувати і нетерпляче вдивлятись у віконце ларька – чи всі вже батони з паляницями розвантажили, бо здалось, що стоїть тут вже вічність, а не 7 хвилин. Нарешті водій виносив усі ящики та ставив їх пустими назад в пузо автівки ХЛІБ, як ребра. Шуг! Шуг! Одне за одним пірнали вони на свої місця. Тіточка відчинила нарешті віконце і сказала своє завчене, як Отченаш: гатовім мєлкіє дєньгі! Шо означало – технічна перерва закінчена, гарячий хлібчик чекає на вас, люди! Настя взяла батон і …завагалась…відходити чи ні….ті трубочки так зрадницьки пахли в прочинене віконце!

– Дєвочка, ти што-то забила? – уточнила продавчиня.

– Ні,ні. Пробачте, – випалила Настя і швидко пішла.

Коли вони вечеряли з дівчатами і ділились цікавим за день, то Настя розповіла їм про Леді. Вони сміялись разом і дофантазовували все нові і нові подробиці шикарного
життя.

– Ну прикиньте! На ботинках – соняшники! Вишиті! Вишиті, як на скатерті!

– Красіво, навєрноє!

– Я такі колись бачила, але на картинці в журналі. Там на чорних туфлях були вишиті троянди червоні. Туфлі замшеві були.

– Так, – закивала Настя, -і ботинки теж у неї замшеві. На танкеточці невеликій.

– Так, дєвочкі! Хватіт мєчтать! Я сєйчас запісиваю кто завтра со мной на раздачу
лістовок. Вас пісать?

– Я так, йду! Гляди не забудь про мене! В мене лише 2 пари! – зраділа Марина.

– Я – ні, в мене інгліш завтра в клубі, – закивала відмовно Яна, що прийшла вечеряти до подужок з іншого поверху з своїм салатом.

– І я ні, – зітхнула Настя.

– Насть, а чого ти? Ми ж збирались на вихідних по взувачку на базарь їхать. Ти вже підзбирала? Куркулиха,блін!? – як завжди не втрималась Марина.

– Я не можу, в мене Курсак висить недописаний, я тоді не встигну. Мені книги треба
повернути, бо ще й штраф у бібліотеці вліпить Русалка! Яким чортом я платитиму його?

Повисла тиша. Дівчата доїли вже без того настрою, навіть чаювати не стали. Марина
пішла мити посуд. Янка побігла до себе на третій, а Настя з Інною почали стлитись.

Мовчали…
…………………………………………….

Вимкнули світло.

– Всєм спокойной ночі

– Добраніч

– Дораніч

……………………………………………

– Настя, ти спиш? Наааасть…

– Маріна, ти угомонішся когда-нібудь!?

– Не сплю! Шо?

– Насть, давай ми шось придумаєм!

– В смислі?

– Ну шоб ти поїхала з нами по взувачку на вихідних. Да, Інн?

– Ну можна подумать конєчно…

– Ой, дівчата, всьо. Добраніч.
………………………………………………………

Настя не пішла на пари, лишилась дописувать Курсову і тепер бігла в бібліотеку – повернути книги. Добрячий тягар впав з плечей, але тепер зависла еНка по політології, а містер Челюсті був ще тою штуцею…. Ну, нічого! Одну еНку за семестр може і пробачить, казали старшокурсники…на то і сподівання….
Ранком, як на зло, підмерзло і вчорашній мокрий асфальт став такою собі ковзанкою в  середмісті.

– Ледь не вбилась, поки бігла з торбою тих букварів через парк! – замість привіт
випалила Настя, зустрівши Інну.

– Насть, купі хлєба, поєдім пєрєд тєм, ка на лістовкі єхать.

– Добре, а ти куди?

– А я сєйчас на звонілку, скажу мамє, што смогу встрєтіть сумку в суботу.

– Добре, тільки в мене на пів батона.

– Та ну што ж ти малчіш! На! І трубочєк возьмі! Побалуєм сєбя вєчєром!

……………………………………

Якраз Настя підбігла до хлібного, коли вже автівка завантажила ящики-ребра і від’їхала. Чекати не доведеться! А кілька людей перед нею то й не черга.

– Батон і три білкові трубочки, будь ласка.

– Тримай, доцю. А трубочок нема.

– Як нема? Щойно ж привоз був.

– Та одна покупателька забрала усі! Я 22 штуки заказувала, ото вона каже – давайте
всі!

– От бідося, ну то тільки батон.

– Булочки не хочеш?

– Ні, діякую

Настя чомусь так розстроїлась, як ото мала дитина. Ледь не заплакала за ті трубочки. Бо вона поки мчала до ларька, вже уявила, як вони з дівчатами після нелегкого дня
чаюватимуть….але бац! І комусь треба 22 трубочки! «і не злипнеться в сраці» – злилась про себе Настя дорогою.

Перед входом в гуртожиток її хтось покликав:

– Дівчино, зачекайте, будь ласка. Агов!

Настя ледь сумку не впустила – то була вона! Леді!

– Ви мене гукаєте?

– Так, вас – посміхнулась жінка.

– Слухаю вас.

– Ви тільки пообіцяйте мені, що не втечете! І візьмете те, що я вам дам, – Леді аж трохи зніяковіла і зашарілась.

– Ого! Ви говорите такими ребусами, а я маю на них погодитись!

– Як вас звати? – спитала жінка і відкрила задні дерцята свого ідеального білого авто.

– Настя, а що?

– Настю, оце вам! – і вона простягнула 2 пакети.

– Що це? Навіщо це?

– У кімнаті роздивитесь. Ви ж тут живете? – Леді показала на вікна гуртожитку.

– Так, тут.

– Насолоджуйтесь цими роками і бережіть себе.

Несподівано Леді обняла дівчину, сіла в авто і воно поїхало поволі назад.

– Стійте! А як вас звати? – закричала Настя на увесь двір.

Автівка зупинилась, відкрилось вікно і усміхнена Леді спитала:

– Ви щось говорили мені?

– Так! Як вас звати?

– Настя, – засміялась Леді.

– Дякую Настя! А я вас називала Леді, – засміялась наша Настя.

– Леді? – розсміялась жінка.

– Дякую, Леді Настя!

– Бережи себе,дівчинко!

Настя лишилась з тими пакетами геть ошелешена…..

– Звідки вона знала, який у мене розмір!?

– А ще кайф, що всі 22 трубочки наші!

– Ну вот мнє кажется, што ана тоже жила в етой общагє, дєвочкі!

– Мамка не повіре, шо я сама купила такі ботинки! Налає мене!

– Тю! Скажи, шо ми всі ходимо на підробіток і купила!

– Хоча, якшо вона ще питатиме вобщє!

– Ну вот она точно студєнтка нашего факультєта била, а тєпєрь успєшная Лєді!

– Ой, Інна! Ти як ото почнеш!

– Ну і нє вєрьтє!

– Так, всьо, відбій! Завтра 7 пар треба пережити!
………………………………………………………………………….

Та хтось шарудів, не спав. Кожна думала на іншу і тут засвітилась настільна лампа.

– Та шо це таке! Ми нині вляжемся!?

– Дівчата….

– Шо? Кажи вже, бо як прокинеться Інка – ми скупимся обоє!

– Я нє сплю мєжду прочім!

Кімната наповнюється реготом, що аж сусіди гепають в стіну.

– Дівчата, осьо гроші, шо я відкладала на ботинки. Але я вже їх неочікувано маю. Я
хочу поділить вам порівну, шоб ви собі луччі могли купить!

– Што ти прідумала! Нєт!

– Ну Інна! Я розсердюся!

– Ну насправді, Настю! На шось інше витратиш!

– Ні! Я так не граю! Ми всі ходили зароблять на взувачку! Я хочу, шоб це було вам!

– Так, спать! – Інна рішуче виключила лампу.
……..

– Ну я ж всеодно поїду з вами вибирать. І там доплачу вам. Може на отакі з
соняшниками хвате…..

– Щас єслі ви нє усньотє! Я ваши соняшнікі прєвращу в будякі!

Знову стоїть такий регіт, що до гупання в стіну додаються ще й матюки….

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также:

    Як обирали міську думу сто років тому. Новости Днепр

    Кількамісячні передвиборні кампанії до Міської думи, запекла боротьба за крісло міського голови, тривалі складання й перескладання коаліцій, нескінченні суперечки між…

    11.12.2017
    18
    Наталия Рекуненко
    Про що мовчать дерева. Новости Днепр

    Працівники лісових господарств України б’ють на сполох. Згідно із нещодавно прийнятою українським Кабміном «Стратегією розвитку та інституційного реформування лісового господарства…

    08.12.2017
    48
    Inna Vnukova
    Новости Днепра

    В кавярню зайшла молодичка…підбори-шпильки, вузесенькі джинси, блузка тонка, майже прозора…очі яскраво підведені чорним, губи – рожеві, аж очі обпікає кольором….

    08.12.2017
    87
    Тетяна Петрівна