Йорданська математика

— А давай прогуляємо школу! Сьогодні ота противна математика! Сил нема терпіть ті два уроки підряд! – завзято запропонував Сірьога.

— Та куди ми підемо? Морозяка отакий періще! Це ж не восени чи навесні — дременули б в парк!

— Або на ставок!

— Рибалити!

— Та й скупатись!

— Ох…а куди ми в січні дінемось? Вдома не лишишся, бо батьки взнають одразу! Наша
сусідка все баче – докладе моментально.

— А в мене взагалі бабця вдома ж весь час.

— Доведеться таки йти на ту кляту математику завтра! – засмутився Сашко, мало не заплакав.

З тим і пішли по домівках….нічого не придумавши, аби куди дати драла з проклятущої
математики. Воно і предмет, наче, сам по собі цікавий навіть. Аде ж вчителька! Вчителька сиділа у печінках. Увесь клас її не любив, а деякі аж боялись…ото як можна так перелякати всіх?

Ранком все село вдосвіта спішило до церкви – Йордан! Воду освячувати ж! А школярі мусили йти до школи.

— Це якась вселенська несправделивість, Сірього!

— Шо саме?

— Ну всі йдуть пірнати, а тоді до церкви.

— Або навпаки!

— Ну або й навпаки! І лише школярі мусять пертись в ту школу нині ранком!

— Не просто в ту школу! А на оту математику!

— Два уроки!

— Мовчи, друже! Аж серц закололо, — вдавано скривився Сергій.

— А ходімо через кладку! Так швидше буде, бо ми ж не зробили ті чортячі квадратні
рівнняння та ще як спізнимось – повбиває ж нас!

— Та вона ж певно воду святить!

— Та де там! Ти шо! В таких нема Бога!

— Ну ходімо, а вона жива, та кладка!?

— Та нормальна кладка, он Вітька казав, шо до баби весь час через неї бігає!

Посідали на портфелі та й поїхали собі вниз до кладки. Нема різниці – чи тобі 3 роки, чи вже 13 – їхати на портфелі з гірки чудово у будь-якому віці.

— Шось мені здається, шо бреше той Вітька! – обережно промовив Сашко, коли під ногами тріснуло втретє.

— Та я вже мовчу йду! Ось перейдемо – я його спитаю!

Шубовсть! Не встигли й схаменутись, як лише портфелі спили над кригою….

Відволодували друзів у сільській лікарні, майже два тижні пролежали із запаленнями легенів.

Перший тиждень – як дурний сон, то прокидались, то спали – погано картинка фіксувалась навколо. Лише мамки з батьками приходили та бабця ще Сергієва. Прийде сяде біля кожного почергово і давай шось шепотіти….не вірить вона лікарям, то й читає над хлопцями молитви, яких навчила ще її баба. Лікарка одного разу застала її за шепотінням тим молитовним та почала з палати гнати та виштовхувати. Але бабця їй шось таке шикнула, шо та відчепилась одразу, випаливши тільки: «от стара відьма!».

— Бабусю, — погукав нсміливо Сірьога.

— Шо онучку, кажи! – зраділа бабця, шо згодиться вона дитині.

— А ми оце як врятувались не пойму! Ми ж не пімятаємо майже нічого….

— Ой, онучку! Це така історія! Йорданське диво, не інакше!

— Ну ось Сашко прокинеться – розкажи нам, ба, будь ласка.

— Та я не сплю вже. Не шепочіть там, — посміхнувся Сашко.

— Одна жіночка спізнювалась до церкви на службу, то вирішила бігти кладкою – шоб е йти аж до місточка. Та й настигла вона якраз ото ваше провалля під лід, — старенька аж сльози витерла.

— Ба, та не плачте…а хто ж то був?

— Та у школі робе!

— Хто ж це там? Прибиральниця тітка Надя?

— Та ні! Вчителька ваша, аж розбила вазу з водою Йорданською….шкода вазу – така ловка була в неї, вона завжди у ній воду святила, — бідкалась баба Поля.

— Яка то вчителька, бабусю?! – аж підскочив Сашко.

— Ну ваша ж! Забулась як її звати! Шо цифри знає ловко!

— Математичка!!! – аж скрикнув, як підбита чайка, Сірьога.

— Не може бути! – не повірив Сашко.

— Таке, хлопі, таке. Ваша вчителька….

— Ох…доведеться вазу дарувати тепер!

— Точно! Бо згадуватиме аж до гикавки нам!

………………………………………………………

— Як тут мої хлопці? – від самого голосу хлопці аж зблідли…

— Нема тут нікого. Потопились, шоб рівняння не рішать! – відрубав Саня.

— От же ж! Я вам смачного принесла і записки з усього класу!

— А задачник принесли? Бо шось у мене талант тепер до математики! – не міг заспокоїтись Серьога. Аж баба Поля засміялась, притримуючи зовсім нову, гарну вставну щелепу. Мала посмішку тепер як у голівудської зірки.