Камо грядеши?

Як грузинська цариця руського князя депортувала.

Не лєпо лі ни бяшеть, братіе, начяти старими словеси труднихь повєстій… Начати же ся тьй пєсні по билинамь сєго времені, а не по замишлєнію Бояню.

Якби не оті «билини сєго времені», то скоріш за все ніхто навіть не згадав би цю історію із сивої давнини. Тож давайте перенесемося на крилах часу у кінець ХІІ століття і спробуємо провести паралелі із сьогоденням. Але з точністю до навпаки.

Київська Русь переживає чи не найважчий період у своїй історії. Погані правнуки великих пращурів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха ніяк не можуть поділити владу, удільні князі, незважаючи на родинні звязки, кують крамолу брат на брата. У ще недавно наймогутнішій державі Європи панує хаос, розбрат і право сили. «Руська правда» наймудрішого київського  князя пішла в нєбитіє…

У цей же час на Кавказі встає із колін грузинське царство, оточене з усіх боків мусульманськими державами. Цар Давид впроваджує найпрогресивніші для того часу реформи. У  народі його назвуть Будівельником. Споруджений ним у Тбілісі православний храм Светіцховелі стане перлиною Грузії на віки. Правда, зодчому, котрий  створив із каменю грузинське диво, відтяли правицю. Щоб таких  більше не будував.

Справу Давида продовжив цар Георгій ІІІ, якому Бог не дав нащадків чоловічого роду. Тож за кілька років до смерті він коронує на царство свою найстаршу доньку Тамару. 1184 року молода цариця, якій ще не виповнилося й двадцяти років, стає повновладною владичицею грузинських земель. Вона продовжує справу діда і батька, реформує армію, впроваджує нові закони, за якими, наприклад, навіть забороняються тілесні покарання простолюдинів. Роки царювання Тамари — золотий вік Грузії. Невипадково грузинська церква зарахувала її до лику святих.

Як би там не було, але негоже цариці очолювати військо. Тож місцеві феодали  і церковники вирішили видати її заміж. Потрібен був цар — сильний, родовитий. Серед претендентів були заморські султани, персидські шахи, візантійські царевичі. Але вибір упав на Юрія Руського, найменшого сина Андрія Боголюбського, котрий прославився тим, що спалив Київ і вкрав у Вишгороді знамениту ікону Богородиці.

Юрію на Русі не знайшлося удільного князівства, тож він із невеличкою дружиною сидів у Візантії і попивав розбавлене джерельною водою вино. Бо в Греції так прийнято — чисте вино пили тільки варвари.

Як не вмовляла красуня Тамара каталікоса та грузинську знать зачекати із заручинами, ті були невблаганні. І мудра цариця , щоб не допустити розбрату  у державі, дала згоду. Весілля пройшло у найкращих кавказьких традиціях. Ці події описав з достовірністю  очевидець і поет Шота Руставелі у «Витязі в тигровій шкурі». Так на халяву Юрій став великим царем грузинським.

А у Грузії порядки інші — тут «Хванчхару» і навіть «Ркацітелі» п»ють нерозбавленими. Тож пішло-поїхало. Два роки терпіла найкрасивіша жінка Кавказу оргії та зради чоловіка. Врешті терпець увірвався і вона вимолила у церкви право на розлучення. Зібрала скарби, велику суму в золоті та й сказала Юрію йти світ за очі. Його з почестями провели до Візантії.

Та треба було знати амбіції Юрія! Йому було не до смаку розбавлене грецьке вино, і мрії повернути грузинський престол не давали спокою. Тож на подаровані Тамарою гроші за руським звичаєм почав кувати крамолу: зібрав військо і пішов війною на Грузію.  Під Кутаїсі відбулося бойовище, в якому цариця Тамара наголову розбила  дружину колишнього чоловіка. А він кудись утік і загубився. Після цієї події імя руського князя не згадується в жодному літописі…

Історія повторюється?

Микола Кравчук.