У Дніпровському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Т.Шевченка відбувалася перша у новому сезоні прем’єра комедії – «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого. Поставив її запрошений режисер заслужений діяч мистецтв України Петро Ластівка.
Разом із молодим сценографом Богданою Бочкай вони придумали цікавий і багатофункціональний образ вистави: розсувні, рухливі декорації швидко переміщають дію з селянської хати до «присутствєнного місця», дозволяють слідкувати і за спальнею у хаті Борулі, і за його новоявленим «кабінетом», і за вітальнею, і за гулянкою чиновників у місті.
Особливо образно подано візит Борулі до повіреного. Він піднімається сходами на гору цієї піраміди до головного столоначальника, і там, реагуючи на його натяки, вручає одну за одною пачки грошей. А наймит Мартина Трохим тим часом роздає хабарі тим, хто сидить нижче і, немов китайські болванчики, тільки й вміють, що простягати руку. Отака система! Хоч, по правді, повірений – не така вже й «шишка».
А добивається Мартин справи, що стала для нього найголовнішою у житті, захопила усі його помисли, позбавила здорового глузду – він хоче довести своє дворянство. Для цього не шкодує не тільки грошей, поступово розтринькуючи на хабарі своє добре господарство, а й рідного сина, котрого штовхає на службу у суд без будь-якої освіти і знань, і дочку, яку розлучає з коханим і намагається видати за дуже «поважного» реєстратора з ратуші, хоч і гультяя.
Все це майже не призводить до трагедії, але і драматург написав комедію, і театр поставив її дуже смішно, бо й справді, що може бути смішніше невиправданих претензій, спроб видати себе за пана, будучи простим селянином. Проте Мартин Боруля у виконанні заслуженого артиста України Василя Крачковського не тільки смішний. Він вкладає у свої намагання стільки серця і пристрасті і, зазнавши поразки на усіх фронтах, не отримавши головного – жаданого дворянства , переживає так глибоко, що трохи не вмирає. І от тільки тоді починає усвідомлювати, що його рідні – ото й є його найбільший скарб, який йому ніколи не зрадить.
З інших вдалих акторських робіт виділяються три. Це простакуватий, але й по-народному розсудливий, сповнений гумору Омелько-народний артист України Григорій Маслюк, дуже вигадлива закохана роботяща красуня Марися-Тетяна Лоза, самозакоханий, претензійний і хитруватий користолюбець Націєвський-заслужений артист України Віктор Гунькін.
У виставі багато режисерських знахідок і не тільки комічних. Приміром, дуже зворушлива сцена, коли закохані Марися і Микола обмінюються на знак любові хрестиками та цілують їх.
Заважає виставі лише одне – вона дуже гучна, чомусь усі надто кричать, гублячи за цим криком зміст і врешті смак. Навіть на початку обох дій у повній темряві кричить півень і теж несамовито, навіть незрозуміло – хто це так волає? Так само і музичне оформлення аж вкручується у вуха. І коли серед цього гамору іноді настають хвилини нормальної людської мови, то краще проступають і стосунки героїв, і справжні почуття.
Тетяна Абрамова
Категория: Новости Днепра, Новости Культуры Днепра
