Skip to content

Мер Дніпропетровська: про досягнення, провали, книги та Коломойського

Юлия Мухина

Юлия Мухина

54_main_ukrКультове дніпропетровське кафе Миші Бляхера розташоване в підвалі звичайної сталінки. Немісцевому знайти заклад непросто: вивіски не видно, вхід — звичайні сходинки вниз. За дверима справжнє підземелля: напівтемрява, темні стіни та труби вентиляції на стелі. У такому несподіваному місці призначив зустріч НВ міський голова Дніпропетровська Борис Філатов.

Він своя людина для групи Приват, однієї з найбільших фінансово-промислових в Україні, власниками якої є Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов. У 90‑х Філатов як юрист захищав інтереси компаній групи в судах. Зараз разом з Геннадієм Корбаном, також близьким до Привату лідером партії УКРОП, він володіє кількома торговими центрами. А минулого року Філатов виграв вибори мера Дніпропетровська, у другому турі перемігши екс-регіонала Олександра Вілкула, з яким до останнього йшов «ніздря до ніздрі».

Мер затримується — як нам потім сказали, це для нього звична справа. А ми чекаємо і роззираємося. Підвальна атмосфера — лише частина інтер’єру. Решта елементів виглядають стильно: смугасті дивани, ажурні торшери, стопки старих книг замість перегородок, ламповий телевізор у кутку. Ймовірно, це місце Філатов вибрав, щоб показати читачам НВ, велика частина яких мешкає в столиці, незвичайний і креативний Дніпропетровськ.

Питаю Філатова про це, щойно він приходить і сідає за столик.

— Тут демократична атмосфера, немає пафосу і дуже смачна кухня,— пояснює він.— А взагалі, у Дніпропетровську з громадським харчуванням не дуже, це не Київ і не Одеса.

— Можливо, у Дніпрі такої культури немає? Це ж Східна Україна, тут не дуже прийнято ходити в кафе і ресторани.

— Знаєте, в Ізраїлі є така приказка: Єрусалим молиться, Тель-Авів гуляє, а Хайфа працює. Тут теж схожа логіка,— розмірковує Філатов, розглядаючи меню. В Мишах Бляхера воно щодня різне. Це фішка закладу.

П’ять запитань Борису Філатову:

— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням?
— Те, що я став міським головою. До цього непросто звикнути. Адже я представляю мільйонне місто.
— Ваш найбільший провал?
— Сподіваюся, що найбільшого провалу у мене ще не було. І не буде.
— Кому б ви не подали руки?
— Зараз вже такої людини немає. Треба вітатися з усіма.
— На чому ви пересуваєтеся містом?
— На особистому автомобілі Mersedes S500. Службового я не потребую.
— Яка з останніх прочитаних книг справила на вас найбільше враження?
— Я читаю книги, присвячені урбаністиці. Проектування міських вулиць. Місто очима економістів. Смерть і життя великих американських міст, Джейн Джейкобс.

Я цим зараз захопився, тому що, знаєте, все вже придумано до нас. І очі нам потрібні, за великим рахунком, для плагіату.

Скажу вам, урбаністика читається як детектив. Наприклад, я ніколи не думав, що натовп, що йде повз центральний універмаг, йде не просто так, а за своїми законами. Чи парадокс Льюїса-Могріджа, який довів, що в боротьбі з пробками не варто розширювати дороги. Бо як тільки ти починаєш розширювати дороги, люди починають купувати машини. Потрібно розвивати громадський транспорт.

43‑річний міський голова відмінно знає особливості Дніпропетровська. Він народився в цьому місті, жив, будував бізнес і навіть розмовляє на дніпропетровський кшталт — із дуже м’яким фрикативним «р» у словах.

Як і решта приватівців, до 2014 року Філатов оминав публічну політику, вважаючи за краще домовлятися, а не конкурувати з можновладцями. «Ми були бізнесменами, нормально почувалися»,— говорить він.

Усе змінилося під час Майдану і після того, як над Дніпропетровськом нависла небезпека «російської весни». «Ми кинулися в політику«,— називає це Філатов. Попрацювавши заступником голови облдержадміністрації, він пройшов у парламент, а потім став мером.

Замовляємо їжу. Я — качину грудку. Мер, довго не вибираючи,— гострий суп із гьодзе і яловичі щічки.

Ми розмовляємо, та яку б тему не обговорювали, розмова переходить на те, як змінилися погляди Філатова за час його нетривалої роботи міським головою. Головна зміна, про яку постійно каже мер,— готовність простягнути руку всім, навіть вчорашнім ворогам. Запевняє, що це все заради блага міста. Про це він часто пише і в Фейсбуці.

«Точка сидіння визначає точку зору»,— пояснює він свою позицію. Видно, що це звична для нього фраза.

— Одна справа, коли ти депутат, можеш вийти на трибуну і сказати: я проти всього, і це твоя політична позиція. Інша справа, коли потрапляєш в крісло мера і повинен крутитися між усіма, щоб не зіштовхувати лобами городян.

 


 

«Між усіма» — це, наприклад, між своїми проукраїнськими соратниками і тими, хто гласно або негласно підтримував «російську весну». Поки що і тим і іншим Філатову вдається догодити.

Він призначив у свою команду Світлану Єпіфанцеву, заступника голови місцевого Опозиційного блоку. Під час революції Єпіфанцева називала протестувальників «майдаунами», а на виборах активно підтримувала Олександра Вілкула, який, коли на Майдані вже стріляли, продовжував демонструвати свою відданість Віктору Януковичу. Що ж до самого Філатова, він тоді публічно називав супротивників Майдану «недобитками».

“Це моя простягнена опонентам рука,— пояснює Філатов призначення Єпіфанцевої.— А всі це почали тлумачити, ніби я поріднився з Вілкулом».

Коли ж наприкінці січня дніпропетровські активісти заходилися зносити пам’ятник Григорію Петровському, радянському політику, якого називають серед ініціаторів голодомору в Україні, і м’яз не здригнувся на обличчі мера.

Питаю Філатова про те, як реагує на події в місті Коломойський, які поради дає?

— Тільки житейські, жодних рекомендацій по роботі,— насторожується Філатов.— От остання його порада була такою: “Не скупися із призначенням заступників. Призначай усіх, хто проситься, нехай прокрадуться, всіх звільниш».

Ніби виправдовуючись, він каже, що жодних вказівок із приводу призначень ні від Коломойського, ні від кого не отримує. Й одразу схвально відгукується про губернатора області Валентина Резніченка та про центральну владу в цілому, яка в міські справи, за словами Філатова, не втручається і призначень не лобіює.

Приносять їжу. Філатов, обережно куштуючи суп, говорить про те, що зараз майже щасливий, бо працює на найкращій роботі в світі, яка надає колосальні можливості для самореалізації.

Так, поле для реалізації велике. Місто-мільйонник, побудоване навколо підприємств, орієнтованих на Росію, проблеми з транспортом, ЖКГ та безробіття гостріші, ніж в інших обласних центрах.

Філатов каже, що збирається вади міста використовувати на благо. Цікавлюся, яким чином.

— Наприклад, за 150 км звідси йде війна. З одного боку, це погано,— міркує Філатов.— З іншого — Донецький аеропорт ще не скоро відкриють, і аеропорт у Дніпропетровську може бути основним в цій частині України.

А те, що порівняно недалеко розташовані лінія фронту та підрозділи Збройних сил, дає великі можливості дніпропетровським підприємствам постачати продукцію в армію, продовжує мер.

Подають еспресо. Мені здається, що в Мишах Бляхера він кращий у країні. «Кава власного обжарювання»,— повідомляє офіціант, який підійшов до столика.

А ми з Філатовим говоримо про його колекцію нецке. Він розповідає, що захоплення почалося з авантюрного чотирисерійного фільму Канікули Кроша, який Філатов подивився в дитинстві. В основі сюжету фільму пригоди двох друзів, які перемагають злого «чорного торговця нецке». Філатов запевняє, що практично усі знайомі йому колекціонери захворіли японськими фігурками саме після перегляду цього фільму.

Свою першу фігурку мер пам’ятає добре. Вона виявилася фальшивою. Зате тепер Філатов зізнається, що інтуїтивно відчуває, справжня фігурка чи ні.

Зараз у нього в колекції близько 500 нецке XVII–XIX століть. Найдорожча — єдина фігурка в світі, рідкісного майстра і з особливим написом — коштувала Філатову $180 тис.

Скільки коштує вся його колекція, він зізнаватися не хоче, хоча і говорить, що, звісно ж, оцінював її.

Ми готові розпрощатися, і я ставлю останнє питання: чи не шкодує Філатов, що пішов з парламенту?

— Знаєте, є хороша приказка: краще бути першим на селі, ніж другим у Римі,— каже він.— Ви гадаєте, я від депутатства відчував велику радість?

— А що ви відчували?

— У цьому залі психологічно дуже важко. Уявіть собі велику перерву в школі: діти бігають, галасують і б’ють один одного портфелями по спині. І там ці гомін, крики, тебе весь час хтось смикає — з ранку до вечора. Це неможливо. Я був нещасливий, перебуваючи в Раді. А от зараз, якщо б закінчилися ці проблеми з Корбаном, я був би найщасливішою людиною,— підсумовує Філатов, згадуючи про те, що справа його друга і бізнес-партнера за обвинуваченням в організації злочинного угруповання слухається в суді.

Матеріал опублікований у НВ №5 від 12 лютого 2016 року

Категория: Общественные и социальные новости Днепра

Метки: 

Приєднуйтесь до нас у

Дивіться також: