ЕКСКЛЮЗИВ Ми тут і ми працюємо: як Дніпро відновлюється після ворожих атак

Війна щодня намагається зламати не лише будівлі, а й людей — їхні справи, плани, віру в завтрашній день. Ворожі обстріли залишають після себе вибиті вікна, зруйновані фасади, понівечені бізнеси й простори, які ще вчора були точками опори для сотень містян. Та у Дніпрі ці удари не стають крапкою. Попри масовані атаки, значні руйнування у різних сферах — від малого бізнесу й ветеринарних клінік до шелтерів для переселенців — люди не опускають рук. Підприємці знову відкривають заклади, лікарі рятують навіть тварин, а переселенці знову і знову повертаються до життя. Про це розповідає “Наше місто”. 

Бізнес під обстрілами: як переселенець зі Слов’янська відновив справу у Дніпрі

Повномасштабна війна зруйнувала тисячі домівок, підприємств і планів. Але разом із цим вона показала інше — неймовірну стійкість людей, які, втрачаючи все, знову починають з нуля. Історія переселенця зі Слов’янська Миколи Мальченка саме про це. Про бізнес, який знищила війна. Про кілька випадків, коли життя буквально висіло на волосині. І про впертість, що змусила відкрити власну справу знову — вже у Дніпрі.

Ідею «Хлібної кишені» Микола започаткував ще у рідному Слов’янську наприкінці 2021 року. Проте війна не дала бізнесу жодного шансу на розвиток.

«Я започаткував “Хлібну кишеню” у Слов’янську, але пропрацював там десь три-чотири місяці. І все», — згадує Микола.

Незабаром почалися обстріли. Постраждала квартира, а згодом і сам бізнес.

«Були “прильоти” поруч. Квартира постраждала. А мій магазинчик, де я працював, був у торговельному центрі — і його просто зруйнувало. Місце роботи знищене повністю», — говорить він.

Фактично чоловік втратив і дім, і справу, яку тільки-но почав будувати. У квітні 2022 року Микола приїхав до Дніпра — майже без речей, без стабільного доходу і без чіткого розуміння, що буде далі. Щоб просто вижити, Микола влаштувався слюсарем-ремонтником у тролейбусне депо. Паралельно — не полишав мрію відновити власну справу. Він почав подаватися на державні гранти.

«Я подавався на державні гранти для розвитку власної справи вісім разів. Вісім разів — відмова. І тільки з дев’ятого разу грант схвалили», — розповідає підприємець.

Саме ці кошти дали можливість знову орендувати приміщення і відкрити «Хлібну кишеню» вже у Дніпрі.

Втім, навіть у Дніпрі війна неодноразово нагадувала про себе — дуже близько. Одна з найабсурдніших і водночас страшних історій сталася ще до відкриття закладу.

«Я планував орендувати місце на автовокзалі. Уже йшов у день підписання договору, і чую вибухи. Приходжу на місце, а там комунальники підмітають. Усі магазинчики поруч з якими я хотів орендувати приміщення були просто зруйновані. Тоді я зрозумів, що мене наче відвело», — згадує Микола.

Згодом обстріли дісталися  вже і до діючого закладу.

«Рік тому був масований обстріл поруч. У мене вибило вхідні двері. Я був по інший бік від “прильоту” — можна сказати, відбувся дрібницями», — каже він.

Попри це, роботу Микола не зупинив. За весь час повномасштабної війни чоловік кілька разів буквально уникав обстрілів, опиняючись за крок від смертельної небезпеки.

«Мене реально хтось оберігає. Я це відчуваю», — зізнається він.

Флагманом закладу став ланч-бургер — продукт, який не схожий ні на класичний бургер, ні на шаурму.

«Я назвав його ланч-бургером, бо це не бургер і не ланч. Це — ланч-бургер», — усміхається Микола.

Його особливість — це два коржі, начинка з усього, що забажає клієнт, і зручна форма, яка не розтікається і не розвалюється.

«Туди можна покласти м’ясо, кашу, яйця, гриби, овочі, багато соусу, і воно не витече. У шаурмі або звичайному бургері так не зробиш», — пояснює він.

Готується страва швидко — три хвилини, що ідеально для міського ритму.

Попри постійні ризики, відключення світла, обстріли й нестабільність, Микола не збирається зупинятися.

«Я бачу свою місію. Я створюю систему швидкого громадського харчування з підвищеним асортиментом», — каже підприємець.

У планах — автоматизоване виробництво випічки, зменшення ручної праці та розвиток мережі автономних фудтраків.

«Фудтраки з автономним живленням, сонячними панелями — у місцях великого потоку людей. Без складних споруд, але з ефективною моделлю», — ділиться він.

Навіть під час блекаутів бізнес продовжує працювати — з генераторами та EcoFlow. Чоловік зізнається, що це все лягає на собівартість, але іншого вибору немає. 

«За два роки не було жодного разу, щоб я залишився без ресурсів. Були важкі дні, але я знаю — якщо йдеш своїм шляхом, ресурси з’являються», — підсумовує він.

80% клініки зруйновано, але ми йдемо далі: як ветклініка «Панда» відновлюється після ворожої атаки 

У ніч з 19 на 20 січня російські війська здійснили масовану атаку на Дніпро. Один із ворожих ударів припав по фасаду ветеринарної клініки «Панда». Внаслідок обстрілу заклад зазнав серйозних руйнувань — знищено діагностичне обладнання та лабораторію, пошкоджені стіни, вікна й перекриття. Про ту ніч і наслідки атаки розповів директор клініки Євген.

«Ніч була гучна, багато “прильотів”. Один із них прийшовся по фасаду клініки. Руйнування, в принципі, максимальні, десь 80% усього, що тут було», — згадує він.

Найбільше постраждали ключові приміщення медзакладу.

«Максимально постраждав операційний блок, рентген-кабінет, приймальні. Адміністративна частина також дуже сильно пошкоджена. Зоомагазин зруйнований повністю», — каже Євген.

Попри масштабні руйнування, обійшлося без жертв. У клініці на момент удару перебували тварини, однак жодна з них не постраждала.

«Усі тварини, які були на стаціонарі, всі вижили. Це великий плюс», — наголошує директор клініки.

Працівників у приміщенні тієї ночі не було, важких пацієнтів на стаціонарі також. Цей обстріл став уже другим за останні пів року. І, за словами Євгена, він був значно потужнішим за попередній.

«Цей удар був масштабніший у співвідношенні один до трьох, а може, навіть більше», — зазначає він.

Після першого обстрілу, влітку 2025 року, клініка майже відновилася за пів року. Тоді були інші умови — тепло, стабільніше електропостачання. Зараз ситуація значно складніша.

«Клініку не можна швидко відновити через об’єктивні причини: відсутність електроенергії, морози, холод. Зима дуже сильно уповільнює процес», — пояснює Євген.

Наразі заклад перебуває в процесі відновлення. Команда працює настільки, наскільки це можливо в нинішніх умовах.

«Ми відновили моральний дух і жагу до роботи. Консультуємо постійних клієнтів онлайн, плануємо закупівлю обладнання, яке потребує негайного відновлення», — говорить директор.

Стаціонар наразі не працює — для його запуску потрібні час, ресурси та належні умови.

«Ми не можемо відкритися наполовину. Це одразу вплине на якість лікування», — наголошує він.

Після обстрілу клініка отримала велику підтримку від клієнтів і небайдужих людей.

«Підтримка була колосальна. Багатьох людей я навіть не знаю поіменно, але я безмежно вдячний усім», — каже Євген.

Попри те, що клініка наразі не працює у звичному форматі, команда не зупиняється ні на день.

«У нас не було жодного вихідного. Ми не зупиняємося ні на секунду. Будемо робити те, що вміємо робити добре», — підсумовує директор.

Війна наздогнала й тут: як переселенці у Дніпрі пережили ніч масованої атаки 3 лютого

Люди, які тікали від війни з Донеччини та Луганщини, сподівалися знайти у Дніпрі відносну безпеку. Та у ніч на 3 лютого війна знову постукала у їхні двері — цього разу буквально. Під час масованої ворожої атаки у місті постраждала будівля шелтеру громадської організації «Джерело підтримки», де проживають переселенці. Вибухова хвиля вибила понад сотню вікон, пошкодила двері, батареї, внутрішні приміщення. У той момент у будівлі перебували десятки людей — літні, родини з дітьми, переселенці, які вже не вперше змінюють дім через війну.

71-річна Зінаїда, переселенка з Лимана, у Дніпрі живе з травня 2022 року. Разом із родиною вона пройшла шлях евакуацій, втрат і адаптації. У шелтері стала волонтеркою та неформально — «старшою» на поверсі, де мешкає понад 70 людей, серед них 15 дітей. Жінка поділилася пережитим під час масованої атаки на Дніпро. 

«Це був жах. Вибухи йшли один за одним — десять, п’ятнадцять… Ми були в підвалі, там більш-менш не чутно, але коли піднялися — це був просто шок. Вікон немає, на дворі -13 градусів, у коридорі теж мінус», — згадує вона.

У її кімнаті температура впала до восьми градусів тепла. Врятували тепловентилятори, електрика і взаємна підтримка.

«У мене кішка замерзла — я її гріла в пазусі. Квіти всі померзли, каланхое цвіло і все, як у кіно, льодом покрилося. Але головне, що всі живі», — каже Зінаїда.

Олександр — переселенець із Лисичанська. У Дніпрі живе з родиною з 2022 року, виховує двох синів. У ніч після атаки, одразу коли пролунав відбій, він разом з іншими мешканцями взявся допомагати: забивали вікна, прибирали скло, підтримували тих, кому було найважче. 

«Почали з найкритичніших, де лежачі люди, де діти. Спочатку картоном, підручними матеріалами. Потім підключилися фонди, привезли USB-листи, і ми вже нормально все закривали», — розповідає він.

Роботи тривали майже добу — з третьої ночі до дев’ятої вечора.

«Усі згуртувалися. Хтось вставляв вікна, хтось прибирав скло, хтось лагодив рами. Ми тут давно живемо, тому об’єдналися як одна родина», — додає Олександр.

Система реагування в місті справді працює

Голова ГО «Джерело підтримки» Людмила Діннік зізнається: дзвінок про «приліт» став для неї одним із найважчих за весь час повномасштабної війни.

«Адміністраторка телефонує о 2:15 ночі: “У нас вибиті вікна, запах газу, я не знаю, що робити”. Перше, що згадала — 101. Газова служба. Потім — де люди. Усі були в укритті, і це врятувало», — каже вона.

Вже з другої ночі організація була на зв’язку з волонтерами, благодійниками та районною адміністрацією.

«І знаєте, що важливо — місто реально відпрацювало. Комунальники працювали до вечора, поки не закрили всі вікна. Це момент, коли бачиш: система реагування є, і вона працює», — наголошує Діннік.

У будівлі було пошкоджено понад 100 вікон, деякі батареї розмерзлися, деформувалися двері. Проте вже за кілька днів шелтер знову став придатним для життя.

Шелтер «Джерело підтримки» — це не просто тимчасове житло. Це простір довготривалого проживання, де люди інтегруються у громаду, знаходять роботу, народжують дітей. За час війни тут народилося троє немовлят, нині проживає понад 160 людей, серед них — понад 30 дітей.

«Люди тікають від війни, а вона їх наздоганяє навіть у безпечних містах. Але Дніпро — це місто, яке не ламається. Будівлі відновлюють, люди залишаються, життя триває», — каже Людмила Діннік.

Попри руйнування, шелтер продовжує працювати і приймати нових переселенців. Мешканці повертаються до побуту, волонтери — до допомоги, а місто — до відновлення.

Фото: “Наше місто” / особисті фото героїв матеріалу