ЕКСКЛЮЗИВ Ми багато пережили, але головне, що живі: історія 75-річної переселенки, яка знайшла прихисток у транзитному центрі на Дніпропетровщині

Фронт наближається. Вибухи стають дедалі частішими, а села — порожніми. У таких умовах 75-річна Марія з Покровки, що на Дніпропетровщині, разом із чоловіком була змушена залишити свій дім. Евакуацію організували військові та волонтери, які вмовили подружжя виїхати, коли жити в рідному селі стало небезпечно. Про це розповідає “Наше місто”.

“Я не хотіла їхати. Але чоловік інвалід, ми дуже хвилювалися. Уже спимо вночі й думаємо — чи встанемо. Летить одна ракета, дід каже: ‘Летить’. Я рахую — раз. Потім друга, третя, п’ята… Вогонь збивають, але вікна вилітають. Дах оцинкований — не пробило, а по вулиці хати розвернуло та побило,” — розповідає Марія.

Їхнє село неодноразово обстрілювали. Жінка пригадує, як неподалік від їхнього дому згорів готель, а уламки падали прямо на їхнє подвір’я.

“Горів готель воєнний, потім дало по гаражу райкомі — знову горить. Горіли машини, дах, все навколо. Пожежники приїхали, а в нас усе повалялося. Погрібник тече, хату нам перекрили, зацинкували. Я просила — приїхали, допомогли,” — каже жінка.

Коли обстріли стали постійними, до села приїхали військові й порадили евакуюватися.

“Солдати сказали: “Їжджайте, немає надії”. Я швиденько зібрала одежу, сіли в машину і поїхали. Ми навіть не вірили, що буде добре. А тут прийняли класно, ухажують за нами, годують, допомагають. Ми й не думали, що таке можливо,” — ділиться переселенка.

Свою стару хату вона залишила військовим, щоб ті могли там жити.

“Я вже проживаю у діда, а свою отдала солдату. Хай живуть, їм треба. А ми — далі, куди скажуть. Нам головне, щоб тихо і мирно,” — каже вона.

Транзитний центр на Дніпропетровщині 

Тепер Марія разом із чоловіком перебуває в транзитному центрі в селі Волоському, який відкрили для евакуйованих жителів Дніпропетровщини. Це місце стало тимчасовим прихистком для людей, які втекли від війни. Транзитний центр працює з кінця серпня. Відтоді через нього пройшли вже майже п’ять тисяч осіб. Тут є все необхідне для тимчасового проживання: кімнати, душові, кухня, дитячий простір, укриття, генератор для безперебійного живлення.
Для маломобільних людей облаштовано спеціальні кімнати, поруч — вольєри для тварин, щоб навіть переселенці з улюбленцями могли почуватися спокійно.

“Люди, які сюди потрапляють, можуть залишитися на кілька днів, отримати гуманітарну допомогу, відновити документи, оформити виплати. А головне — відпочити після дороги й відчути, що вони в безпеці,” — пояснює Аліна Онищенко, комендантка центру.

Переселенка Марія каже, що поки не знає, де буде жити далі. Волонтери шукають їй із чоловіком місце у будинку для літніх людей. Адже її діти за кордоном. А поки вони — серед таких самих переселенців, які втратили все, але не втратили віру.

“Ми багато пережили, але головне, що живі. Тут нам дали спокій, увагу і турботу. Ми навіть не думали, що хтось про нас так подбає,” — говорить 75-річна жінка.