ЕКСКЛЮЗИВ Як ставитися до зовнішнього вигляду учнів: думка директорки гімназії з Дніпра

Директорка дніпровської гімназії № 6 Людмила Морокко переконана: у сучасній школі важливе не те, як дитина одягнена, а як вона почувається, навчається й спілкується. Після початку війни у гімназії, так само як і у багатьох інших навчальних закладах,  відмовилися від вимоги носити форму, зосередившись на безпеці та психологічному комфорті учнів. Як саме це відбувається, дізналась журналістка видання “Наше місто”.

–  Раніше ми не говорили учням: “Білий верх, темний низ”, а казали: “Діловий зовнішній вигляд”, – згадує Людмила Миколаївна. –  Нікого не виганяли, екзекуцій не влаштовували. Просто просили дотримуватись ділового стилю, бо це виховує повагу до навчання. А зараз, коли діти по декілька разів на день спускаються в укриття, головне, щоб їм було тепло й зручно. Куртки висять на стільцях,  щоб в разі чого не змерзли. Тому вже четвертий рік питання шкільної форми в гімназії не стоїть. 

Попри демократичний підхід, у цьому навчальному закладі панує атмосфера поваги та гарного смаку. Учні чудово розуміють, коли варто одягатися святково. На урочисті події діти приходять у вишиванках, костюмах чи ошатних сукнях — без будь-якого примусу. Директорка каже, що ці традиції підтримують самі учні й батьки.  А ще вона переконана, що головне у спілкуванні з дітьми — повага й позитив. Якщо дитина експериментує із зачіскою чи стилем, це не привід для осуду, а можливість підкреслити її творчі нахили. Саме через підтримку, а не покарання, виховується впевненість і відповідальність. До речі, у самої Людмили Миколаївни теж креативна зачіска, а волосся пофарбоване в рожевий колір. Каже, що учні часто роблять їй компліменти з цього приводу.

–  Якщо я хочу зробити комусь зауваження, я це роблю в позитиві, – ділиться досвідом Людмила Морокко.  – Кажу: у тебе цікава зачіска, ти креативний — навіть якщо вона трохи дивна. Це не критика, це підкреслення індивідуальності. Є у нас хлопчик, який ходить з хвостиком — мені подобається, бо він охайний, і я кажу: «Тобі личить». Ми з дітьми спілкуємося через довіру, а не через заборони. Бо головне не форма — головне, щоб дитина почувалася прийнятою, щоб вона поважала себе та інших. Я навіть якщо хочу щось поправити, роблю це з усмішкою. Позитив працює краще за будь-яке зауваження.

Нещодавно вчителі гімназії № 6 захотіли мати власні символи спільноти — футболки з логотипом школи. Ініціатива пішла саме від педагогічного колективу.  Зробили це під час війни, коли хотілося єдності. Замовили 60 футболок, зробили спільне фото — і це стало маленьким символом їхньої команди. Педагоги носять ці футболки на різні заходи, під час семінарів або просто тоді, коли хочуть продемонструвати єдність. Що стосується дітей, у гімназії є спеціальні футболки для учасників патріотичного гуртка «Джура», а педагоги з інклюзивної освіти мають білі футболки з написом «Без меж». Усе це — ініціативи, що об’єднують, але їх ніхто не нав’язує.

– Я дивилася інтерв’ю з тією сумно звісною київською директоркою і вважаю, що вона неправа,  – наголошує Людмила Морокко. –  Бо слово керівника закладу має бути мудрим, не каральним. Наприклад, якось один наш учень пошкодив двері. Я запросила його тата і сказала: «У вас найкраща дитина, але зараз ми поговоримо про його не дуже гарний вчинок». В результаті батько сам запропонував відремонтувати двері за гроші, які накопичував його син, а хлопчик запам’ятав цей урок на все життя. Для директорки це найкращий результат — коли розмова виховує більше, ніж покарання. Я намагаюся дружити з батьками.  Бо якщо і школа, і родина зацікавлені в розвитку дитини, то не може бути ворожнечі. Ми повинні слухати одне одного й шукати рішення разом. 

Фото Валерія Кравченка та Володимира Федорищева.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, які небезпечні для підлітків тренди є у Дніпрі.