ЕКСКЛЮЗИВ Справжнє диво: дніпряни замість новорічних відпусток допомагають фронту

У Дніпрі, де кожна вулиця знає, що таке війна, підготовка до новорічних свят виглядає зовсім не так, як раніше. Замість прикрашених ялинок, походів у магазини та планування відпусток — кипить волонтерська робота. Люди в’яжуть, шиють, печуть, плетуть сітки і щодня збираються у волонтерських центрах, гімназіях, закладах позашкільної освіти, щоб зробити бодай щось для тих, хто боронить країну. Про це розповідає “Наше місто”. 

Як бабусі виготовляють марлеві тампони для поранених військових

В одному з таких місць — Гончаренко центрі Дніпро — щотижня збирається група жінок поважного віку. Вони не в’яжуть шкарпетки і не плетуть кікімори, як інші волонтерські групи. Вони роблять те, що рятує життя у прямому сенсі — складають марлеві тампони для операцій, які щодня використовують у військових шпиталях. Керівниця волонтерської групи пані Світлана пригадує, що її волонтерський шлях почався буквально з першого дня повномасштабного вторгнення.

“Перші три дні я ходила розгублена, зовсім не знала, що робити. Потім прийшла до військової лікарні. Там казали: дівчата збирають марлі. От так і почалося. Ми робили тампони для хірургічних відділень і це дало мені сенс, напрямок, наче я знову ожила”, — згадує Світлана.

З того часу робота не припинялася ні на день. Зібралася група небайдужих жінок, які працювали в різних приміщеннях, поки не знайшли свій притулок у Гончаренко центрі, який виділив окрему кімнату та допоміг матеріалами.

Потреба в цих виробах колосальна — медичні тампони українська промисловість не виготовляє, тому все робиться вручну.

“Ми отримуємо великі намотані рулони марлі, розрізаємо їх до потрібних розмірів. Комусь потрібні маленькі — 30 на 30. Комусь величезні — метр на метр. Є й зовсім маленькі: для носа, вуха, очей. Але головне скласти їх так, щоб усі ниточки були всередині, щоб у рані нічого не залишилося”, — пояснює Світлана.

Кожен тампон має бути складений у рівну стопку по 10 штук, аби медики не витрачали дорогоцінний час на підрахунок під час операцій. Пані Світлана пригадує найважчі перші тижні війни. 

“Медсестри виходили до нас ледь живі. Роботи було так багато, що вони не справлялися. Коли бачиш їхні щасливі очі — втомлені, але вдячні — це дуже надихає”, — ділиться жінка. 

Тепер група працює стабільно — раз на тиждень, по понеділках. Але темпи залежать від кількості рук. Деякі жіночки працюють на дому. 

“Хтось приходить, хтось йде, хтось хворіє, хтось повертається. Але люди завжди знаходяться. Ті, хто хочуть робити добро, приходять самі”, — каже керівниця.

Заступниця керівниці групи Лідія приєдналася у 2023 році, коли довелося збирати команду наново.

“На той час я відвідувала Університет третього віку. Коли дізналася про цю ініціативну групу жінок, то вирішила долучитись. Потім почала закликати інших знайомих, щоб приходили та допомагали. І отак зібрався наш колектив. Ми зустрічаємось щопонеділка, пакуємо повні мішки. Бо кожен повинен щось зробити для перемоги. Хтось в’яже, хтось готує, хтось допомагає лікарні”, — каже вона.

Попри те, що основна робота — медичні вироби, з наближенням новорічних свят волонтери долучаються й до інших ініціатив.

“Ми співпрацюємо з Гончаренко центром. Вони збирають новорічні посилки, а ми приносимо смаколики, теплі речі, шкарпетки. Хто що може. У школах діти малюють листівки. Ми все це передаємо хлопцям”, — розповідає Лідія.

Бабусі в’яжуть шкарпетки, пояси та килимки: історія пані Галини

Поки в одному кабінеті Гончаренко центру дніпровські жінки складають марлеві медичні серветки для шпиталів, у сусідній кімнаті кипить не менш важлива робота. Тут голки постукують, клубки вовни розмотуються, а руки працюють годинами, бо кожна петля стане теплом для українського захисника.

Це ще одна волонтерська група поважного віку, яка з перших місяців вторгнення невтомно в’яже теплі речі для військових. Очолює її майстриня з багаторічним досвідом — пані Галина. 

Жінка в’яже все життя — іграшки, прикраси, одяг. Але війна змінила її хобі назавжди.

“Мій син — Євген — з 2014 року боронить нашу країну. Починав з Іловайська, був під Бахмутом. А коли почалося повномасштабне вторгнення, син одразу пішов у підрозділ. Я залишилася вдома одна, стан тривоги був страшний. Думала: або я себе чимось займу, або з’їду з розуму. І тоді згадала: я ж умію в’язати”, — розповідає вона.

Спершу вона сама вчилася в’язати шкарпетки — до цього не робила цього жодного разу.

“Подивилася майстер-класи, спробувала. І почала передавати шкарпетки дівчатам-волонтерам, які знали мого сина. Одного разу було замовлення від військового — зв’язати шкарпетки 48 розміру. Я розуміла, що вони будуть дуже великі, але відмовити ніяк не могла — зробила. А потім отримала фото: хлопець сидить, показує свою ногу в моїх шкарпетках. Мене це до сліз розчулило. Я зрозуміла — це комусь потрібно. Це дає сенс”, — згадує пані Галина.

Відтоді вона не зупиняється. Сьогодні, разом з групою небайдужих жіночок, пані Галина в’яже: вовняні шкарпетки, теплі пояси для попереку, в’язані килимки-сидушки для бліндажів та інколи, на замовлення хлопців, жінки можуть зв’язати рукавички або светри. Більшість роботи вони виконують вдома — у центрі збираються раз на тиждень, у середу.

“За дві години тут багато не нав’яжеш. Одна шкарпетка — це п’ять годин. Пара — одинадцять. Тому основна праця вдома”, — пояснює Галина.

Через війну та нестабільне світло волонтерки працюють, коли є можливість. Але в’язання їх рятує емоційно.

“Для мене це медитація. Я не можу просто сидіти — думки лізуть у голову. А в’язання відволікає, заспокоює, тримає на ногах”, — каже майстриня.

Іноді бабусям бракує ниток для виробництва. Та вони відчайдушно знаходять вихід.

“Люди приносять старі светри чи будь-що вовняне. Ми розпускаємо на пряжу й в’яжемо далі. Нічого не пропадає. Є й ті, хто хоче допомогти, але не може приходити. Тоді вони самостійно збирають нитки, вдома в’яжуть, а потім приносять готові речі адміністратору центру”, — додає Галина.

Як речі передають на фронт 

Гончаренко центр допомагає не тільки приміщенням. Директорка освітнього простору Вікторія Паніна розповідає: волонтерський рух тут почався сам собою.

“До нас приходили ініціативні групи й питали: чи можемо допомогти організувати роботу? Звісно, можемо. Ми дали приміщення, потім знайшли марлю, нитки, усі необхідні матеріали, потім долучилися наші відвідувачі. Це стало нашою постійною справою”, — каже пані Вікторія.

Для таких волонтерських угрупувань центр допомагає знайти пряжу, збирає донати та матеріали, передає готові вироби військовим підрозділам, відправляє вироби до освітнього центру в Одесу, де потім працівники пакують гуманітарку й передають на фронт. З останніх передач — теплі речі та медичні матеріали в Зенітну батарею 1363 ППО у Дніпропетровській області.

Вікторія Паніна каже, що попри загальну втому, волонтерство в центрі не згасає.

“20-25 людей приходять щотижня. Вони розуміють: якщо не ми, то хто? Війна триває, і потреби великі. Але довіра людей — колосальна. Вони бачать, що все доходить до військових”, — підкреслює директорка.

Свят я не відчуваю, поки син на війні

Попереду новорічні свята. Та для пані Галини і сотень таких же матерів вони давно мають зовсім інший зміст.

“Свята не відчуваю. В душі постійна тривога. Син зараз вдома, після ротації. Але я знаю, що він знову поїде. Я живу між цими датами. Тому поки хлопці воюють, ми не можемо зупинятися”, — каже вона.

Попри це, жінки готують маленькі подарунки для фронту — солодощі, шкарпетки, а цього року пані Галина вже в’язала маленьких конячок — символ прийдешнього року.

Майже все, що відправляємо на фронт, робимо своїми руками: благодійна організація “Спільна сила”

На штабі благодійної організації “Спільна сила” робота кипить так само, як і у лютому 2022  року. Бо тут знають: поки військові на фронті, свято має прийти і до них. У приміщенні, де водночас працюють десятки людей хтось плете маскувальні сітки, хтось готує грілки, а хтось готує смаколики. 

“Майже всі наші волонтери працюють з перших днів повномасштабної. А організацію ми офіційно створили 5 вересня 2023 року — стало зрозуміло, що треба і приміщення, і рахунки, і структура”, — розповідає керівник організації “Спільна сила” Кирило Звягінцев. 

Основні напрями їхньої роботи вражають масштабом. Тут власноруч виготовляють: багаторазові грілки, маскувальні сітки, матраци з підігрівом, подушки, адаптивний одяг для поранених, евакуаційні ноші, охолоджувальні комірці для літньої пори, енергетичні батончики, сухі душі. Також закуповують гігієну, пральні засоби, харчові набори. 

“Лише грілок за сезон ми робимо понад 5 тисяч. Цього року важче, бо волонтерів менше, а потреби тільки ростуть”, — додає Кирило.

Щоденно до організації надходить дуже багато запитів. Телефони не замовкають.

“У мене був вечір, коли чотири дзвінки поспіль були з однієї бригади. Це циганська пошта: один підрозділ передав наш номер іншому. Географія — вся лінія фронту”, — каже керівник.

Тут навіть не намагаються рахувати, скільки всього зробили за останні роки. Окремі цифри просто вражають:

• понад 200 тисяч сухих душів;
  
• тисячі маскувальних сіток;
  
• сотні пофарбованих автівок на замовлення хлопців;
  
• тисячі енергетичних батончиків щомісяця.
  

Передноворічні смаколики для фронту

У штабі кажуть: свята не змінюють їхньої роботи — лише додають тепла й турботи в посилки для наших захисників. 

“На свята ми працюємо як логістичний хаб. Школи, гімназії, церкви збирають коробки зі смаколиками, а ми вже доставляємо хлопцям по фронту”, — пояснює Кирило.

І справді,  у кімнатах штабу завжди пахне не лише цинком і клеєм, а й інколи ваніллю та шоколадом. Волонтерка Ліана Хобот прийшла в штаб “Спільної сили” випадково і залишилася назавжди.

“24 лютого о четвертій ранку, коли почалися вибухи, мене перемкнуло. Я завжди розуміла українську, але не розмовляла. І тоді почала. А в суботу ми з подругами прийшли в штаб біля облдержадміністрації — запропонувати свої руки. І так залишилися”, — згадує Ліана.

Спершу виконувала будь-яку робота, що трапиться під руку. Але згодом обрала певний напрямок допомоги. Сьогодні Ліана входить до трійки волонтерок, які щодня виготовляють енергетичні батончики. Ці батончики — це авторська розробка організації, а зараз — справжній “маст-хев” для бійців. Адже, коли в хлопців немає можливості повноцінно поїсти протягом дня, то декілька таких батончиків замінюють їх щоденний раціон. Оскільки цей продукт містить достатню кількість енергетичних цінностей та поживних речовин, які необхідні.  

“Ми лущимо й перебираємо горіхи, перемелюємо їх з сухофруктами, додаємо мед, трошки крохмалю, іноді вівсяні пластівці.  Потім кондитерським шприцом відміряємо по 70 грамів. За добу батончики застигають й приймають певну форму, і ми запаюємо їх у пакети”, — пояснює Ліана.

Рецепт — унікальний. Адже створювали разом з іншою волонтеркою — пані Ніною, якій 68. Вона щодня пече смаколики для волонтерів і щотижня — для військових. За рік волонтерки виготовили понад 11 тисяч таких батончиків.

“Три такі батончики і пляшка води — це добова норма на нулі, коли немає можливості їсти нормально. І ми дуже цінуємо відгуки хлопців. Вони надихають”, — каже Ліана.

Ліана тихо посміхається, коли питаємо про святковий настрій. Навіть 24, 25 та 31 грудня волонтери будуть у центрі.

“Свят немає. Але є хлопці на фронті. Ми спечемо штолени, пані Ніна спече пахлаву. В кожну посилку покладемо хоч маленький подарунок. Бо свято — це не салют і не ялинка. Свято там, де ти комусь допомагаєш жити”, — каже вона.

Волонтери хабу “Спільної сили”  продовжують творити маленькі новорічні дива для тих, хто тримає фронт. Їхні батончики, грілки, сітки, речі — це не просто допомога. Це теплі, людські побажання “Повертайтесь живими” на кожну позицію.

Наші діти можуть навчатися завдяки тим, хто нас захищає

Попри темряву від стабілізаційних відключень, попри холод і втому, дніпряни продовжують працювати — кожен на своєму місці, але з однією метою: підтримати тих, хто тримає небо і землю країни. Це спільна справа волонтерських штабів, шкіл, центрів творчості, батьків та дітей.

У просторих коридорах Центру дитячої творчості «Крила» на житловому масиві “Тополя” — гамір, дитячий сміх й коробки, заповнені смаколиками. Діти приносять чай, печиво, макарони, поробки, малюнки, власноруч зроблені ялинкові прикраси — все, що може зігріти серце захисника.

“Протягом тижня діти малювали листівки, робили поробки, збирали смаколики. Все це для наших захисників, які своїм життям і здоров’ям дають можливість нашим дітям спокійно навчатися навіть у воєнний час, а також зустрічати новорічні свята”,  — каже директорка закладу Дніпровської міської ради Людмила Михайлова.

У закладі навчається 1500 дітей за 12 напрямами, і майже кожен з них долучився. Коробки наповнені печивом, кавою, крупами, солодощами, чаями. Діти самі обирають, що покласти, але враховують і поради педагогів, що потрібно найбільше.

“Ми постійно беремо участь у зборі. Плетемо сітки — вже понад 300 штук. Шили білизну, подушки, робили прапори. З першого дня повномасштабного вторгнення діти й батьки приносили стільки допомоги, що тут були справжні гори продуктів та одягу. Це вже не акція — це наша робота, наш обов’язок”, — додає Михайлова.

11-річна Каміла — учениця закладу позашкільної освіти. Від початку війни, разом з батьками, вона постійно долучається до різноманітних зборів. Для дівчинки дуже важливо підтримувати наших воїнів, адже вона розуміє — вони тримають оборону нашої країни. Вона зізнається: інколи хвилюється, але радіє, коли думає про те, що її пакетик допомоги потрапить на передову.

“Я приношу майже кожного разу. Цього разу ми з батьками зібрали консерви, чай та крупи. Наші воїни допомагають нам жити, а ми теж маємо їм допомагати”, — каже дівчинка.

10-річна Софія також активно бере  участь у зборах.

“Я принесла тушонку, макарони, шкарпетки та цукор. Для воїнів це дуже важливо — мати сили й енергію. Мені допомагали мама й бабуся. Я завжди беру участь, коли є збір. Це приносить мені радість. Я задоволена, що роблю добре діло”, — зізнається вона. 

Заступниця директора департаменту молодіжної політики, національної та громадянської ідентичності Тетяна Журова підкреслює, що робота дітей і педагогів має не символічний, а практичний оборонний характер.

“У 2025 році ми організували ефективну, системну і масштабну роботу за участю позашкільних закладів, мистецьких шкіл, молодіжного центру. Це молодь, діти, педагоги, батьківська громадськість. І разом ми робимо справжні речі для оборони країни”, — каже вона.

Лише цього року діти та педагоги виготовили:

• 129 маскувальних сіток — понад 5100 метрів квадратних;
  
• 370 окопних свічок;
  
• передали 8 газових балонів;
  
• 330 кілограмів кришечок у межах проєкту “Батальйони кришечки”;
  
• провели понад 100 майстер-класів зі створення листівок, оберегів та малюнків до прийдешніх свят.

“Такі заходи об’єднують. Ми всі разом допомагаємо військовим і наближаємо нашу спільну перемогу”, — підкреслює Журова.

У Дніпрі свято не там, де ялинка. Свято у коробці з печивом, яке дитина пакує для військового. У маскувальній сітці, яку плете педагог після роботи. У батончику, який готують волонтери своїми руками. У теплі, яке ми відправляємо на позиції. Бо тут знають: новорічне диво не очікують — його роблять своїми руками для тих, хто тримає нашу країну.

Фото: НМ, “Гончаренко центр Дніпро”, БО “Спільна сила”