ЕКСКЛЮЗИВ Правда чи вигадка: як у Дніпрі виховують дітей за допомогою казок

Чи важливо читати дітям казки? Звісно, так. Особливо велике значення казкові сюжети мають зараз, під час надскладної ситуації в нашій країні. Як саме виховувати малюків за допомогою казок, дізнавалась журналістка видання «Наше місто».

Казка допомагає розвинути емпатію 

Сім’я та дитячий садок – ось два основних місця, де малюки вперше чують казки.  Від того, наскільки вдалим буде це знайомство, залежить багато чого не тільки у їх дитячому світосприйнятті, а й у дорослому майбутньому. Практичний психолог дитячого садка №163 «Золотий ключик» Вікторія Москалець впевнена, що вплив казок на розвиток дітей є дуже важливим.

— Казки відіграють велику роль у вихованні дитини, – зазначає пані Вікторія.  – Вони допомагають малюкам краще розуміти власні емоції та почуття інших людей,  співпереживати їм. Коли дитина слухає казку, вона переноситься у вигаданий світ, де може прожити різні ситуації разом із героями, навчитися долати труднощі та розв’язувати конфлікти. Це своєрідний спосіб безпечного моделювання життєвих обставин.

Хібукі-терапія допомагає заспокоїтись

Крім того, казки мають ще одну важливу функцію: вони допомагають дитині знизити рівень стресу. І це є надважливим зараз, під час війни. Коли малюк фокусується на чарівному світі якоїсь історії, він заспокоюється, відволікається від турбот і навіть забуває про тривожні події сьогодення.  У садочку № 163 для цього активно застосовується метод хібукі-терапії. Головний її персонаж – собачка Хібукі, з якою дуже зручно та приємно обійматися.

— Хібукі-терапія — це сучасний терапевтичний метод, який прийшов до нас з Ізраїлю, – розповідає Вікторія Москалець –  Його засновницею є Дафна Шарон Максимов. Методика була створена для того, щоб допомагати дітям справлятися з переживаннями та тривогами. І це невипадково: ізраїльтяни з власного досвіду теж знають, що таке війна. Основним інструментом є спеціальні м’які іграшки-собачки. Вони символізують підтримку, безпеку, а також виступають у ролі друга, який завжди поруч.

За словами Вікторії Олександрівни, використання цього методу у роботі з дітьми дає дуже позитивні результати. Діти дуже прив’язуються до своїх іграшкових друзів. Коли їм роздають цих собачок, кожна дитина має можливість дати своєму улюбленцю ім’я. Це створює особливий емоційний зв’язок. Під час групових занять малюки можуть розповідати іграшці про свої почуття, переживання, радості або труднощі. Таким чином вони легше відкриваються, діляться тим, що їх турбує. Навіть, якщо не можуть сказати це дорослим. Також психолог наголошує, що методика хібукі використовується не лише під час занять, а й у повсякденному житті.

— Хлопці та дівчата можуть носити собачку із собою на прогулянку, брати її в групу або навіть у кабінет психолога, – наголошує пані Вікторія.  – Це створює відчуття комфорту та безпеки. Ми також використовуємо казки-хібукі, в яких головний герой переживає різні пригоди та навчається справлятися з труднощами. Завдяки таким історіям діти краще розуміють, як працювати з емоціями та взаємодіяти з оточенням.

А ще Вікторія Москалець радить обов’язково читати дітям казки на ніч. Голос мами чи тата заспокоює малечу, допомагає краще заснути та бачити добрі сни.

Фантазія – найкращий помічник

 Вихователька дитячого садка Інга Павлюкович також має досвід використання казок під час занять з дітьми. Найефективнішим методом роботи  вона вважає складання власних казок на основі пережитих подій або побачених ситуацій. Діти дуже люблять фантазувати, тому вихователі заохочують їх вигадувати своїх персонажів, які можуть стати справжніми героями їхніх історій. За словами виховательки, такий підхід не тільки розвиває уяву, а й допомагає дітям краще розуміти свої почуття та подолати страхи.

— Наприклад, одного разу ми прочитали дітям казку про Вітерця та Зірочку, – згадує Інга Петрівна.  – Після цього вони отримали завдання спостерігати за природою, за тим, що їх оточує. Коли ми знову зібралися в групі, кожен розповів свою власну маленьку історію про те, що він бачив і що йому запам’яталося. Так народилися нові казкові персонажі. А історії про пригоди Вітерця та Зірочки я зібрала в окрему збірку.

Класичні історії стали улюбленими

Таким чином, діти не просто слухають казки, а й беруть активну участь у їхньому створенні, що позитивно впливає на їхню самооцінку, допомагає їм виражати свої емоції та почуття. Ті, хто беруть участь у таких заняттях, стають більш впевненими в собі, розширюють свій словниковий запас, розвивають креативне мислення. Казка стає для них способом взаємодії зі світом. Також у садочку приділяють багато уваги класичним українським казкам.

— Наші вихованці дуже люблять слухати, коли я читаю їм «Козу-Дерезу», «Цапа і Барана», «Пана Коцького», – каже Інга Павлюкович.  – Ці історії знайомі їм з дитинства, і вони із задоволенням відтворюють їх у лялькових виставах або у групових сценках. Казки допомагають дітям розуміти важливі життєві уроки: про добро, справедливість, дружбу та взаємодопомогу.

Єві шість років, вона любить казочки про Козу-Дерезу, Бурульку, Цапа та Барана. А Марія  із задоволенням не тільки слухає казки, а й вже сама читає їх.

— Казки для мене дуже важливі, – зізнається Марія. –  Вони цікаві, яскраві, добрі, і в них завжди перемагає справедливість. Вони допомагають нам дізнаватися нове та вчитися хорошим вчинкам. Мені дуже подобаються «Рукавичка», «Солом’яний бичок», «Кіт у чоботях». Я можу читати їх сама, і це мені приносить велике задоволення.

 Еліна Заржицька пише пізнавальні казки

  Дніпровська письменниця Еліна Заржицька із задоволенням пише казки для дітей. Вона вважає вигадуванням казкових історій серйозною справою, бо вони мають велике значення для формування майбутньої особистості.

– Казки вже існували, навіть коли ще  не було писемності,   – нагадує пані Еліна. – Тому там записаний весь досвід людства. В них знаходиться генетичний код нації.  Вважаю, що не тільки дітям, а й дорослим та молоді казка теж потрібна. Згадаймо тих самих Братів Грімм. В їхніх казках було спочатку зовсім не дитяче закінчення  –  це були історії для дорослих,  в які вкладався глибокий зміст. А вже потім їх переробили для дітей.

 Сьогодні, впевнена пані Еліна, у всіх нас є великий запит на казки з щасливим кінцем. Чому – мабуть, не треба пояснювати.   Негативу навкруги несеться дуже багато. Тож позитив дуже потрібен як дорослим, так і дітям.

– Коли я вигадую казку, завжди хочу, щоб дитині  було не тільки цікаво, а й корисно її читати, – наголошує Еліна Заржицька.  –  Обов’язково вкладаю в текст не тільки розважальні, а й пізнавальні речі. Наприклад, в мене є казка про горобчика, який не хотів працювати, шукав собі роботу полегше. Але нарешті він зрозумів, що потрібно робити те, що ти найкраще вмієш. І потім він вчив цьому своїх дітей.  Це важливий моральний аспект. А є й чисто пізнавальні моменти. Де росте якась рослина, де живе тварина чи пташка, чим вони годуються.  І це, звісно, має бути достовірна інформація. Тому, коли я писала про корабель, вишукувала в різних джерелах, які там вітри дують. Згадувала їхні назви, а потім робила в тексті виноски. Також у казці були правдиві факти про мешканців океану.

 Казкові герої Валерії Лагоди завжди щирі

 Актриса Дніпровського академічного театру драми та комедії Валерія Лагода грала у багатьох казкових виставах. З останніх робіт – ролі у «Скрудж і Різдвяне диво», «Барвінок  – наш герой». Нещодавно акторка спробувала себе в якості драматурга. Вона написала сценарії для казкових історій «Сімейка Жахастиків» та «Мавки – берегині лісу», які успішно йдуть на сцені того ж театру. Разом з актором Олексієм Клейменовим Валерія виховує п’ятирічну доньку Алісу.

–  Я не замислювалась над питанням важливості казок, поки у мене не зʼявилась дитина, – зізнається Валерія Лагода.  – Безумовно, казки формують свідомість дітей. Я завжди читаю Алісі казки на ніч. Цього року ми розпочали цикл історій про «Гаррі Поттера», але вона більше любить короткі  і прості історії. Запамʼятовує їх майже дослівно і обовʼязково шукає в них мораль, якусь думку, яка її зачепить. Зараз її улюблена книжечка – твір Міранди Хаксії «Ляльчин Ніс».

Валерія вважає, що казка  – це можливість в ігровій формі, через цікавих, яскравих персонажів змалювати соціальну або побутову проблему і показати шляхи її вирішення. Ні дітям, ні дорослим не подобаються навʼязливі уроки. А ось казковий формат заходить. Те саме стосується й казкових вистав.

– Коли ти актор і граєш виставу для дітей, найперше завдання – стати їм другом, – підкреслює Валерія.  – Бути з ними на одній хвилі, на рівних. Тоді встановиться чудовий контакт, і всі важливі думки будуть донесені органічно.

Фото Валерія Кравченка та з архіву героїв.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, як у Дніпрі під час війни працюють дитячі садки.