ЕКСКЛЮЗИВ Любов, що не має кордонів: історія прийомної родини з Дніпра

Батьківство – це не лише кровний зв’язок, це дар любові та турботи. Каріна та Павло Демідови з Дніпра довели це своїм прикладом, ставши батьками для п’ятьох дітей. Історія цієї дивовижної родини – у матеріалі “Наше місто”.

У затишному будинку, де панує атмосфера любові та турботи, прихисток знайшти також і троє цуценят та декілька котів. Журналістів зустрічають щасливі діти та гостинні батьки. Як з’ясувалося в ході спілкування, двоє дітей є кровними, а троє – прийомними у цій родині. Кожен з них має свої мрії, захоплення та прагнення. 

-Мені подобається гуляти з друзями, – розповідає 10-річний Ілля. –  Разом з братами та сестрами ми читаємо книжки, граємо в Лего. Братик Ярослав навчив мене кататися на велосипеді. Він мене спочатку підтримував, а потім відпустив і я поїхав сам. Також я разом з Ярославом люблю вигулювати нашого песика Локі. Він дуже розумний пес, знає команди і дає лапу.

 -Я люблю складати пазли та малювати, а також гратися з братами та сестрами, – Вероніка пригортається до матусі і розповідає про свої захоплення.

-Я люблю гратися а Лего, складати будинки, – каже 4-річна Кристина. – Я відвідую школу моделей. Ми там вчимося красиво ходити по подіуму, я хочу стати моделлю. Також ми там малюємо, танцюємо, робимо вправи на розтяжку. У нас бувають фотосессії. Я також люблю гарно одягатися у сукні та туфлі. Іноді прошу маму зробити  мені макіяж. 

Каріна та Павло Демідови створили свою прийомну родину після початку повномасштабного вторгнення. Вони вже давно мріяли стати прийомними батьками, але саме війна і програма “Дитина не сама” стали тим поштовхом, що змусив їх діяти.

-Ця ідея прийшла до мене ще  дитинстві, – сказав Павло – батько-вихователь прийомної родини. – У мене був старший брат з ДЦП, який виховувався в інтернаті. Я був там лише декілька разів. Умови ще за радянських часів там були дуже погані. З того часу у мене виникла ідея, що коли я стану дорослим, то допоможу якійсь дитині. Також через окупацію Криму, де ми раніше жили з дружиною, наш син Ілля народився передчасно. У нас була така домовленість із Всесвітом, якщо він допоможе нам, то ми візьмемо якусь дитину і будемо її виховувати, як рідну. Так і зробили.

Спочатку майбутні батьки пройшли навчання. Потім зібрали необхідні документи. І нарешті зустрілися з першими дітками, що потребували влаштування у родину. 

– У нас не було критеріїв щодо віку чи статі дитини, – пояснила Каріна. – Головний критерій – діти потребують родини. Ми познайомилися з Веронікою та її братом Ярославом. Вони на той момент перебували у лікарні. Враження було важке – 15-річний Ярослав виглядав на 12 років. Вони були перелякані, не розуміли, хто ми такі та що відбувається. Вероніка не розмовляла, їй тоді було 5 років. А Ярослав сказав, що вони хочуть поїхати з лікарні до нас додому. 

З того часу родина Демідових почала свій шлях з виховання дітей у сімейному колі. Вони запевняють, що це звичайне життя, як і в будь-якій іншій родині. Вони показують дітям, що таке любов і турбота. І діти відкриваються, починають довіряти.

-Коли ми вперше приїхали додому, повечеряли і я мала вкладати спати Вероніку, – зінається Каріна. -Це був дуже емоційний момент, вона мене обіймала, це мене вразило. І я зрозуміла, що вона мені не чужа, тепер я – її мама. Для мене стало приємним здивуванням, що наші прийомні діти з перших днів почали нас називати мамою і татом. 

Через декілька місяців Демідови почали думати про те, що можуть взяти у родину ще одну дитину. 

-Дізналися, що чудова дівчинка Каріна потребує родину, – додала прийомна мама. – Після знайомства ми одразу зрозуміли, що хочемо взяти її у родину. Потім до нашої родини приєднався хлопчина, якому було 17 років. Наразі він вже повнолітній, живе окремо. Ми підтримуємо зв’язок. Наразі ми знову міркуємо про те, що потрібно дати шанс ще одній дитині жити у родині. 

Задача прийомної родини – показати дітям, як буває у звичайних сім’ях. Адже до цього ці діти жили у зовсім інших умовах. 

-Коли до нас прийшла Веронічка, вона не знала, хто така коза, свиня, не відрізняла яблуко від цибулі, – розповідає прийомна мама. – У неї була велика проблема з мовленням, бо з нею не розмовляли. Для нас це був великий фронт роботи, але наразі вона вже приходить до норми.

Щоб краще опанувати навички виховання дітей, прийомні батьки  спілкуються з психологами, представниками соціальної служби, а аткож розвиваються самостійно. 

-Ми дуже тісно співпрацюємо з нашими соціальними службами, – каже Каріна. – Вони завжди готові прийти на допомогу з будь-яким питанням. Це психологічні аспекти, юридичні, адміністративні. Ми завжди можемо звернутися. Служба у справах дітей допомагає вирішувати питання, що виникають. Ми завжди отримуємо допомогу. 

-Станом на 1 лютого 2025 року на обліку перебуває 1462 дитини, які мають статус дітей, позбавлених батьківського піклування, – сказала Оксана Білоусова – представник служби у справах дітей департаменту соціальної політики ДМР. – На цей час у Дніпрі створено та функціонує 59 сімей, в яких виховується 98 дітей. Частина з них евакуйована, але більшість залишається у Дніпрі. Такі родини отримують соціальні послуги, дніпровський міський центр соціальних служб здійснює соціальний супровід кожної родини. Опікується проблемами цих дітей. 

Якщо родина хоче створити прийомну сім’ю, вони мають звернутися до управління-служби у справах дітей департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради за телефоном: 056 744 61 48.

Фото Валерія Кравченка.

Читайте також: Сила любові: як прийомна дитина об’єднала родину Шестопалових з Дніпра.