ЕКСКЛЮЗИВ Демобілізація в Україні: військові не вірять, родини чекають, а держава не може визначитись

Уже завтра набудуть чинності нові правила мобілізації в Україні. Нагадаємо, що з закону виключено норму про демобілізацію, що викликало гостру дискусію в суспільстві. Зрозуміло, що демобілізація можлива лише за двох умов: відсутності загострення на фронті та можливості замінити звільнених новобранцями. Вочевидь, що ні становище на передовій, ані кадрова ситуація у військах не дають змоги відправити додому смертельно втомлених захисників України. Як забезпечити соціальну справедливість? Чи можлива вона у воєнний час? Про це розповість «Наше місто».

  Під час світових війн солдатів не звільняли 

Говорячи про можливість будь-якої події доцільно звернутися до історії. Чи існували прецеденти демобілізації під час воєн? Історія наймасштабніших військових конфліктів минулого століття не знає таких прикладів.

– В обох світових війнах демобілізація відбувалася вже після закінчення воєнних дій, – зазначає Валерія Лавренко, заступниця директора з наукової роботи Дніпропетровського національного історичного музею. – По Першій світовій показовою є демобілізація в Британії, яка відбувалася після Комп’єнського перемир’я 1918 року. Планувалося, що вона здійсниться протягом півтора року. Але солдати, втомлені від війни, зажадали негайного звільнення. Почалися протести. Британський уряд прискорив процес, унаслідок чого в геополітичному плані британці багато чого втратили. Вони вже не могли допомагати «білому руху» Російської імперії і втратили вплив у Східній Європі.

Історикиня нагадала, що після завершення Другої світової Сталін всіляко гальмував демобілізацію, яка розтягнулася на три роки.

– У СРСР демобілізація проходила з липня 1945-го по 1948 роки, – продовжує Валерія. – Радянський лідер розумів, що США технологічно випереджає Союз і розраховував утримати завойовані позиції за допомогою численної армії. Він хвалився, що за годину радянські війська можуть перейти будь-який європейський кордон. Взагалі сталінський план передбачав скорочення армії з 11-ти до 3 мільйонів осіб, але цього не сталося навіть за Хрущова.

Утім, світовий досвід демобілізації, на думку авторитетного історика, не дуже доречний до сучасної України.

– Тоді призову підлягали всі чоловіки, придатні за віком і здоров’ям, але сьогодні в Україні немає розуміння, що мобілізація відбувається справедливо, – констатує Валерія Лавренко. – Для добровольців війни з рф неприйнятна ситуація, коли одні українці б’ються з агресором і гинуть, а інші в цей же час відпочивають на заморських курортах.

Посада і статус службі не перешкода

Матері, дружини і діти українських фронтовиків вважають, що служити повинні всі військовозобов’язані чоловіки, незалежно від статусу і посади. У цьому і полягає соціальна справедливість, про яку так багато говорять.

Михайло, чоловік дніпрянки Катерини, одним із перших пішов на фронт добровольцем у лютому 2022 року.

– Ми з Донецька і для нас війна почалася ще в лютому 2014-го, – розповідає Катерина. – З початком російської агресії з одними лише літніми речами переїхали до Дніпра. Усі ці вісім років чоловік стежив за ситуацією, аналізував перебіг подій. Він знав, що буде війна і готувався до неї. Повномасштабне вторгнення стало шоком. «Що робити? Будемо воювати!”, – сказав чоловік і пішов до військкомату. 27 лютого його вже мобілізували.

Військового досвіду в Михайла не було, за освітою він біофізик, а працював менеджером. І вік не наймолодший.

– Звісно, вік дає про себе знати, – продовжує співрозмовниця. – За більш ніж два роки війни накопичилася велика втома. Ті, хто прийшли несвідомо, взагалі скисають дуже швидко. Мій чоловік – мотивований військовослужбовець, але війна важка річ. Тим паче, що півтора року чоловік на передовій. Їх кидають з одного напрямку на інший. Практично без відпочинку. У кращому разі – короткий перепочинок.

На думку Катерини, демобілізація фронтовиків необхідна. Особливо, вікових.

– Із закону про мобілізацію викинули норму про демобілізацію і це дуже погано, – вважає дніпрянка. – Служити мають усі. Як в Ізраїлі. Не розумію чоловіків, які ховаються від ТЦК. Ніхто не народжений для війни. Михайлу теж страшно. На мою думку, демобілізація необхідна і закономірна. Її потрібно проводити максимум через два роки перебування у військах, з урахуванням віку військових і часу проведеного на передовій. Перепочинок потрібен і молодим. Тим, кому не виповнилося сорок треба надавати хоча б тримісячну відпустку.

  Бойовим частинам потрібні ротації, а бійцям відпочинок 

У реальність ухвалення закону про демобілізацію фронтовики не вірять. Уже сьогодні в армії відчувається нестача кадрів. Якщо підуть «люди похилого віку», хто битиметься із загарбниками?

Дніпрянин Вадим Шарапановський пішов захищати Україну добровольцем ще 2015-го. Через рік він повернувся, а в грудні 2021-го став воїном-контрактником. Велику війну зустрів у лавах 25 повітряно-десантної бригади.

– Два моїх брати билися з ворогом, а мені новини про війну з телевізора дізнаватися? – зазначає Вадим. – Не бувати такому! Твердо вирішив піти добровольцем в АТО. Сьогодні кожен чоловік має захищати нашу країну.

У червні 2022 року наш земляк був важко поранений. Врятували диво і комбат.

– Наприкінці травня нас кинули на Луганщину, у район Лисичанська-Сєвєродонецька, – розповідає Вадим Шарапановський. – Там і накрило мінами. П’ятьох одразу «затрохсотило». Двох важко, зокрема й мене. Медики не знала, де ми, і комбат із головним сержантом батальйону стали методично об’їжджати позиції. Під мінометним вогнем! Слава богу, знайшли. У мене був вражений весь лівий бік: плече, кисть. Дрібні осколки потрапили в легені й навіть у серце. У спині взагалі діра.

Але, щоб демобілізуватися після важкого поранення знадобилися місяці, солдатська сила волі й незвичайне терпіння.

  – Це жесть! – продовжує Вадим. – Півтора року я збирав документи, що підтверджують бойове поранення. Папірець до папірця. Три тижні довелося провести в Краснолиманському районі, де на той час перебувала наша частина. Звільнитися вдалося тільки в грудні 2023-го.

Зіткнувшись з армійським бюрократизмом і знаючи ситуацію зсередини, Вадим Шарапановський не вірить у можливість демобілізації.

– Я обговорював цю тему з хлопцями-побратимами, – констатує він. – Ніхто не чекає демобілізації, як манни небесної. Це неможливо. Втома, страх, відчай – усе це є. Але на фронті така напруга.  Сьогодні навіть ротацію провести проблематично. Тож поки що не вірю в закон про демобілізацію. Та він і не спрацював би.

На думку Вадима, реальніше і правильніше узаконити грамотну систему ротації, коли після виконаного на «передку» завдання бійцям надавали 2-3 тижневий відпочинок у тилу. Поки що це майже не практикується.

Потрібна посада військового омбудсмена 

Демобілізація військовослужбовців відбулася, але тільки строковиків. Відповідний Указ президент України Володимир Зеленський підписав у березні нинішнього року.  Для солдатів-дембелів такий Указ глави держави виявився схожим на диво. Утім, звільнені хлопці через рік знову можуть опинитися в ЗСУ. Але цього разу на війні. І в такому разі їхня демобілізація, найімовірніше, настане нескоро.

 – Я служив у прикордонній службі з жовтня 2021 року по квітень 2024-го, – розповідає дніпрянин Антон Кістол. – Призивали на 18 місяців, але реально прослужив набагато довше. Взагалі ми не вірили, що нас демобілізують, хоча чутки про це поширилися ще наприкінці 2023-го. Нам здавалося, що вони занадто гарні, щоб бути правдою. Але це сталося.

Звільненим призовникам надано відстрочку на 12 місяців, після чого їх можуть мобілізувати. Щоправда, якщо продовжити навчання у виші чи аспірантурі відстрочку можна продовжити. Частина дембелів такою можливістю скористалися. Що думають вчорашні солдати про можливу демобілізацію фронтовиків? Чи хочуть самі знову одягнути військову форму?

– Звісно, у такій справі кожен робить свій вибір, – відповідає сержант запасу. – Думаю, що багатьох строковиків служба розчарувала.

   Зрозуміло, що суспільство деморалізоване, перспективи неясні, комунікація з ТЦК залишає бажати кращого. Але причина розчарування в іншому. В армії хлопці зіткнулися з тим, що захистити свої законні права дуже непросто. Найчастіше ставлення до солдатів цивілізованим не назвеш. Це стосується взагалі всіх військовослужбовців.Вочевидь, що українській армії потрібні військові омбудсмени.

На думку Антона, сьогодні демобілізація учасників УБД неможлива, але необхідно забезпечити розв’язання законних прав фронтовиків, яким зараз найважче.

– Не вірю в демобілізацію під час війни, – резюмує Антон Кістол. – Закон можна ухвалити будь-який, але чи буде він виконуватися. Проблема в самій війні. Людей у нас і так не вистачає. Але забезпечити соціальну справедливість (проведення ротацій, надання відпусток тощо) дуже бажано.

Права військовослужбовців часто ігноруються

Про порушення прав говорять і самі військові, і юристи. Це підтверджує, зокрема дніпровський адвокат Тетяна Сінцова.

– Останнім часом мої клієнти, військовослужбовці нерідко стикаються з порушенням їхніх прав на отримання відпустки, – розповідає Тетяна. – Є клієнти, які вже понад 90 днів перебувають на позиціях, їм не реально потрапити на лікування, не кажучи вже про відпустку. Від військовослужбовців постійно надходять скарги на те, що запропоновані законом норми щодо отримання відпустки, отримання лікування не дотримуються, що створює негативні наслідки для військовослужбовців і порушує їхні права.  Відпочинок для наших захисників дуже важливий, оскільки демобілізація під час воєнного стану не проводиться. Підстави для звільнення виняткові та закріплені у статті 26 Закону України Про військовий обов’язок і військову службу.

Фото з відкритих джерел