ЕКСКЛЮЗИВ Дніпровські рятувальники: герої на передовій та в тилу

Професійне свято українських пожежників переносилося кілька разів. Спочатку вогнеборці відзначали свій день 29 січня, а в 2013-му його перенесли на 17 квітня. Пізніше було засновано єдиний День рятувальника – 17 вересня. І все-таки сьогодні, вже в неофіційний день вогнеборців, чудовий привід згадати легендарних пожежників Дніпропетровщини минулого і сьогодення. Про героїв-рятувальників розповість “Наше місто”.

Перші пожежники суцільні бородані

Вогнеборці завжди викликали подив і здивування. Ця мужня і сувора професія овіяна таємницями і секретами. Для пожежників Катеринослава підбирали дорогих, красивих коней рідкісної масті, ошатні обладунки з прикрасами і бубонцями різного кольору. Вогнеборців одягали в ошатні мундири, мідні начищені каски сяяли чудернацькими гребенями, а попереду обозу скакав на коні вершник-сурмач, що розганяв з дороги людей і подавав сигнали.

Судячи зі старих фотографій, перші приборкувачі вогняної стихії майже всі відрощували бороди. Чому? З цього приводу теж чимало версій. Але найочевидніша в тому, що робота їхня була дуже важкою. Практично без вихідних. Пожежників лише раз на тиждень звільняли від служби, проте лише на 3 години – для миття в лазні. Тому постригтися просто було ніколи.

Існує і своєрідний професійний фольклор. Розповідали, наприклад, “історію Вольдемара” – катеринославського пожежного, який не боявся лізти в саме полум’я, коли палаюча покрівля була готова ось-ось впасти на землю. Нічого він не боявся і в боротьбі з полум’яною стихією завжди виходив переможцем.

Але за іронією долі одного разу вогонь охопив будинок найзаговоренішого вогнеборця. Легендарний пожежник загинув, так і не дочекавшись прибуття своїх колег. Відтоді й пішли чутки про те, що душа загиблого не відлетіла в інший світ, а залишилася бродити по землі. У нічні години вона піднімається на дозорну вежу пожежної частини на Виконкомівській і стежить – раптом десь зметнеться вгору язичок вогню.

Утім, у нас цілком вистачає не фантастичних, а цілком реальних пожежників-героїв, які стали справжніми легендами.

Єдиний вогнеборець, нагороджений трьома медалями “За відвагу на пожежі”

Знаменитий дніпровський пожежник Микола Федорович Куппа професійною медаллю нагороджувався тричі. Такої честі в усьому СРСР крім нього не удостоювався ніхто. Ці нагороди наш земляк отримував за ліквідацію найгрізніших надзвичайних подій: на дніпропетровському шинному заводі, на криворізькому коксохімі, на білоцерківському шинному.

Брав участь Микола Федорович також у гасінні пожежі на Чорнобильській АЕС.  Він один із перших ліквідаторів аварії, був нагороджений орденом “За мужність”. Отримав не лише орден, а й дозу опромінення – 154,5 рентгенів, що більш ніж у п’ять разів перевищує максимально допустиму.

– Лікувався я пивом, – згадував ветеран. – Хоча й часи були горбачовські – безалкогольні, у нас вся лікарня гуділа. Одні допомагали собі червоним вином, інші – пивом. Мені лікарі порадили більше рідини пити, я й пристрастився до пива, хоча раніше його не шанував.

Зі шкідливих професійних звичок у Миколи Куппи на все життя залишилася звичка матюкатися. Але ж в інших випадках по-іншому і не скажеш.

 – Це в мене в крові, – констатував легендарний пожежник. – Ось уночі приїжджаєш на місце події. Усі сонні, спати хочуть. А діяти потрібно невідкладно. Швидко і рішуче. Тільки мат приводить у робочий стан. У мене і на роботі лаються, але по-доброму.

На жаль, кілька років тому Миколи Федоровича не стало. Ну, а якби знаменитий дніпрянин дожив до наших днів, він напевно б висловився з приводу країни-агресора. Зрозуміло, нецензурними виразами. І зовсім не по-доброму.

 Вибух у вересні 2021-го вбив парамедика та пресофіцера ДСНС

За два дні до Дня рятувальників у Дніпрі на проспекті Богдана Хмельницького прогримів потужний вибух, внаслідок якого загинули парамедик Олексій Кавлак, який перебував в автомобілі Nissan Primera, і прессекретарка Держслужби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області Дар’я Гречищева. Пізніше з’ясувалося, що в автомобілі спрацював саморобний вибуховий пристрій.

Дашу знали всі місцеві журналісти і її трагічна загибель була великим потрясінням для колег. Чарівна та усміхнена.  Добра і світла. Завжди вмотивована та ініціативна.

Їй було всього 35.

“Багато хто не знає, але я працювала геофізиком, логістом, менеджером, і всю цю роботу я робила по-максимуму. Зараз – я рятувальник. Маю вже третій диплом магістра, закінчивши спеціальність “управління пожежною безпекою” Національного університету цивільного захисту України, і, як не дивно, мій попередній досвід тільки допомагає в сьогоднішній роботі”, – писала наша землячка в соцмережах.

Хто і навіщо підклав вибухівку в авто досі невідомо.

За життя Жені лікарі боролися майже рік

Майор служби цивільного захисту Євгенія Дудка потрапила під ракетний удар армії рф, який стався 10 квітня 2022 року. Того дня агресор вдарив по дніпровському аеропорту – двічі.

– Повторного удару було завдано саме по тій будівлі, де перебували рятувальники, – зазначає Сергій Ковтонюк, начальник відділу зв’язків із громадськістю. – Внаслідок “прильоту” поранення отримують шестеро наших колег. Женя була “найважча”.  У неї серйозно пошкоджено черевну порожнину і стегна. У важкому стані її доставили в лікарню. А 31 травня Євгенію Дудку санавіацією ДСНС направили на лікування до Німеччини.

11 місяців німецькі лікарі боролися за життя мужньої рятувальниці. Вона перенесла безліч операцій.

Наша землячка вела своєрідний фб-щоденник. В останній день 2022-го вона повідомила:

“Я хочу, щоб у 2023-му Україна перемогла всесвітнє зло і всі українці повернулися на рідну землю. Хочу, щоб ніколи в історії нашої країни не повторилася війна. Щоб наш народ розірвав будь-які відносини з московією до кінця земної ери.

Моє бажання для себе – хочу просто здоров’я. А всього іншого я досягну, поверну і все буде ще краще!”.

А 24 лютого 2023 року Женя написала:

“Для мене особисто 24 лютого закінчилося 10 квітня. І ось досі я живу 10 квітня. Війна кардинально змінила моє життя. Забрала здоров’я, мою улюблену справу і не дала насолодитися сімейним життям”.

Через кілька днів, 7 березня Жені Дудки не стало.

Максим потрапив під мінометний обстріл у рідному селі

Молодший сержант цивільного захисту Максим Крутинь прогулювався з дівчиною вулицями Придніпровського. Що може загрожувати в маленькому тихому селі на Нікопольщині! Та раптом закохані опинилися майже в епіцентрі вогню.

– Максим отримав осколкові проникаючі поранення грудної клітки та переломи нижніх кінцівок, – зазначає Сергій Ковтонюк. – На жаль, під час реанімаційних заходів у лікарні наш співробітник помер.

Безумовно, загиблий рятувальник герой, хоча він і помер не на фронті. Той, хто загинув від війні, від ворожих бомб і снарядів, завжди залишиться в пам’яті героєм.

– Коли в Нікопольському районі почалися інтенсивні обстріли, я запропонувала коханому перевестися в більш спокійний регіон, – розповідає дівчина Максима, Анастасія. – Тоді така можливість була. А він мені відповів: “Настьоно, поки йдуть обстріли, я не можу кинути хлопців!”. Він сприймав це як зраду товаришів і боягузтво.

Максим мріяв створити сім’ю зі мною, мати не менше трьох дітей. Хотів, щоб була обов’язково донька. А ще мріяв купити будинок, посадити сад і ще часто подорожувати.

Тепер усі ці мрії загинули. Разом із моїм хлопцем.

Фото ГУ ДСНС у Дніпропетровської області, архіву Миколи Куппи та з відкритих джерел