Дніпрянин Іван Шевцов 11 років відпрацював у міліції, а потім у поліції. Був слідчим, вів кримінальні справи. Робота і сім’я радували. Після важкого трудового дня приємно повернутися в затишну квартиру, де на тебе завжди чекають. Але у 2019 році дніпровський правоохоронець пішов добровольцем на війну, яка на той час називалася АТО. Про це повідомляє сайт «Наше місто».
Рідні були не в захваті від бажання Івана піти служити.
– Звичайно, вдома всі були проти, – розповідає Іван Шевцов. – Який сенс кидати хорошу роботу і йти в невідомість? Ризикувати життям! Навіщо? Але моє рішення було твердим. Добровольцем став не випадково. Хотів випробувати себе. Чоловіки повинні робити чоловічі вчинки. Товариші мої пішли воювати, а я чим гірший?
Три роки наш земляк служив старшим солдатом мінометного розрахунку Закарпатського окремого гірничо-штурмового батальйону, а після повномасштабного вторгнення його перевели до штурмової групи.
– Ми штурмували Херсон, Бахмут, атакували ворожі позиції і захищалися на Запорізькому напрямку, – продовжує розповідь Іван. – Війна загартувала характер і зажадала викладатися по максимуму. Одного разу довелося 300 метрів тягнути через мінне поле пораненого товариша. А взимку минулого року сам отримав осколкові та кульові поранення. Плюс контузія. Воювати вже не міг і в грудні 2023-го повернувся за пораненням у Дніпро.
Повернення було непростим. Фронт і тил відрізняються між собою як небо і земля.
– Тут усе по-іншому, – зазначає співрозмовник. – На нулі бійці розуміють одне одного з півслова, а тут часом людина тебе слухає, але не чує. Стаєш замкнутим. Нікого не хочеш бачити. А ще став боятися тиші. На фронті тиша – зловісна ознака. Якщо тихо, значить ворог готується до атаки. Удома тиша лякала. Доводилося вмикати телевізор. “Картинка” не важлива, головне, щоб був звук.
Звісно, величезну підтримку захисник України знайшов у рідних. Батьки, дружина Аліна та син Кирило зробили все можливе, щоб Іван відновився фізично та психологічно і зумів повернутися до звичайного мирного життя.
Це було нелегко. Але терпіння, доброта і мужність близьких та самого Івана зробили свою справу. Сьогодні 37-річний ветеран війни з РФ працює в КП “Муніципальна варта” і вірить, що кращі часи для України та його родини ще попереду.
– Працюю тільки другий місяць, – резюмує захисник України. – Ще, напевно, багато нюансів нової професії ще не освоїв, але впораюся. Але сама робота захоплює і лікує. Допомагає не повертатися постійно в тривожне минуле, а вірити і сподіватися на краще. Ми до нього обов’язково доживемо!
Раніше ми писали про те як підліток з Дніпра волонтерив у дитячій лікарні.
Фото автора, та із архиву Івана Шевцова
