ЕКСКЛЮЗИВ Ветеран Другої світової війни Семен Калниш написав історію Обуховки

8 травня в Україні відзначається День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. З кожним роком справжніх героїв найкровопролитнішої війни стає все менше. Зараз у Дніпрі залишилося лише 32 героя Другої світової. Один з них – 99-річний дніпрянин Семен Калниш. Історію мужнього ветерана Другої світової війни розповість «Наше місто».

Народився Семен Панфілович в Обухівці 15 лютого 1927 року в День Симеона Богоприїмця, і батьки назвали дитину Симеоном. Мати вважала, що таке ім’я допоможе синові стати здоровим і щасливим. Так і сталося, хоча з часом Симеона всі почали називати просто Семеном.
Взагалі про рідну Обухівку ветеран говорить з особливою ніжністю та любов’ю. Усе, що відбувалося в його рідному селі, було казковим і дивовижним. Випадковий сонячний зайчик на шкільній парті, золота рибка, що зірвалась з гачка, перше почуття, яке схвилювало душу — усе це 99-річний ветеран пам’ятає добре й чітко.

— В Обухівці мені дороге все, — зізнається Семен Калниш. — Кожен кущик, кожна стежка, озеро, в якому я руками ловив золотистих карасів. Коли згадую, як у дитинстві бігав босоніж по житній стерні, пульс зашкалює.

У серпні 1945 року  саме з рідного села Семена відпривили на війну. Воював із японцями на Далекому Сході. Став учасником морського десанту в Кореї, у районі укріпленого району Сейсін.

— Мене зарахували до групи далекомірників, а потім перевели в радисти, — розповідає ветеран Другої світової війни. — 8 серпня було оголошено бойову готовність №1. Наступного дня пішли на штурм. Узбережжя моря, куди висадився загін із 800 десантників, являло собою 15-метрову скелю. Японці підкотили до краю урвища цистерни з мазутом і скинули їх на голови штурмовиків. Нас поливали палаючим бензином. Рятувалися в морі, але все одно багато хто отримав опіки. Опік ступні правої ноги був і в мене.

Десантній групі вдалося захопити прибережну частину, після чого протягом кількох днів точилися рукопашні бої.

— Бої були надзвичайно важкими — безперервні рукопашні сутички, — згадує Семен Панфілович. — На 14-й день із усього десанту в строю залишилося лише 247 осіб. А з 17 радистів живими – тільки двоє, серед них і я. Отримав шість осколкових поранень і тяжкий опік лівої ноги, але продовжував виконувати свої обов’язки радиста.

За участь у цій військовій операції наш земляк був нагороджений двома орденами: орденом Вітчизняної війни та орденом Слави.

Повернувшись додому, фронтовик влаштувався працювати на щойно створений Дніпровський машинобудівний завод. Пройшов шлях від слюсаря-складальника до начальника виробництва.

До бойових нагород додалися трудові — ордени Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», медаль «За трудову доблесть».

Одружився, виростив доньку. Сьогодні у ветерана вже двоє правнуків. Сам він вирішив розповісти історію рідної Обухівки. Написав декілька книг. За власні кошти видав їх. Твори письменника-ветерана присвячені землякам — сільським трудівникам, учасникам Першої та Другої світових воєн, сучасним захисникам України.

— Для мене головне свято — 9 травня, День перемоги над фашизмом, — підсумовує співрозмовник. — Тоді здавалося, що з фашистами покінчено раз і назавжди. Хто ж знав, що буде нова війна і нові фашисти знову намагатимуться нас захопити. Колись закінчиться і ця війна, і тоді добре було б створити меморіальний комплекс, присвячений загиблим воїнам різних поколінь — від Першої світової до сучасної війни. Усім, хто захищав Україну і мою рідну Обухівку.

Раніше ми розповіли історію 25-річного захисника.

Фото Валерія Кравченка та з архіву ветерана