Творчість як донат: історія художниці з Харкова, яка півтора року живе у Дніпрі і малює заради Перемоги

Марія Гордєєва народилась і все своє свідоме життя прожила у Харкові, не полишаючи рідне місто довше ніж на кілька тижнів. Все змінилось після 24 лютого 2022 року. Вже півтора року художниця живе у Дніпрі, де продовжує займатися творчістю заради нашої Перемоги. Про творчість як донат від Марії Гордєєвої розповість сайт «Наше місто».

«24 лютого Харків дуже сильно бомбили з авіації. Ми живемо між ТЕЦ і військовим льотним училищем. Було дуже страшно! Ми витримали до 2 березня і вирішили, що нам треба кудись їхати. Можливо, до Дніпра. Квитки було взяти дуже важко. Але нам вдалось! Хоч з’ясувалось що вони і не потрібні – евакуювали всіх безкоштовно. Тоді нічого не працювало, навіть до  залізничного вокзалу не мали чим доїхати… це все дуже страшні спогади», – ділиться пані Марія.

У Дніпрі не було нікого з близьких, випадковий знайомий, з яким перетиналась лиш по роботі –допоміг знайти житло, якісь меблі.

«Про нас дуже потурбувались, на перший час купили їжі, знайшли матраци, бо не було на чому спати. Але головне, що у порівнянні з Харковом – Дніпро був просто як справді мирне місто. Ми такі перелякані потрапили ніби до іншого світу. Тут трохи заспокоїлись. Але ще місяць я не малювала. Для мене це дуже нетипово. Я не пам’ятаю, щоб так довго не бралася за пензля. І взагалі, за все своє життя, ніколи так надовго не виїздила з Харкова! До тепер…».

 Через місяць поїхали в Харків по кота, і деякі речі, взяли переважно пензлі і фарби, бо робота допомагала не з’їхати з глузду від того, що коїлось в рідній державі.

«У Дніпрі почався якийсь новий період у творчості. Якщо до війни я малювала переважно пейзажі, зрідка портрети. Напевне, це війна справила такий вплив, що мені захотілось писати більше на патріотичну тематику. Щось таке духопідіймальне. Це серія «Вишиванка». Перша робота була дуже маленька, але справила справжній фурор на фейсбуці. З цього почались якісь патріотичні ідеї, жовто-блакитні кольори… Потім з’явилась серія «Піксель». Десь через рік мого перебування у Дніпрі нас знайшла директорка Дніпровського будинку мистецтв. Вона запропонувала групову виставку митців-переселенців – «Мистецтво нескорених». Це дуже цікавий досвід», – згадує Марія.

Ще маленькою Марійка виявляла хист до малювання, але у 12 років все набуло більш фахового спрямування – молодша сестра майже силою потягла старшу в художній гурток і з того часу пензлі стали невід’ємною частиною життя Марії.

«Я вдячна долі за Вчителя! Це Людмила Олегівна Бондар – вона направила мене. Вона сказала, що мені потрібно розвиватись, вступати до художнього училища, бо це моє покликання! Вона мене готувала до вступу, був великий конкурс, здається, 4 чоловіки на місце. Вона стала також моєю хрещеною, коли я вирішила охреститись у 40 років, бо моя мама була комуністкою, і у нашій родині такі речі не віталися. Ми стали приятельками попри різницю у віці. Вона завжди телефонує, коли виходить моя нова робота у фейсбуці. Часом хвалить, часом критикує, вказує на помилки, але мені дуже приємно, що вона стежить за моєю творчістю», – з теплотою розповідає художниця.

Марія Гордєєва працює у техніці олійний живопис, але не виключає і експерименти. Як з розписом тубусів від снарядів, які розписує для доброчинних аукціонів, гроші з яких підуть на потреби наших підрозділів на фронті. Ці роботи Марія виконує акриловими фарбами бо вони швидко сохнуть.

«У Дніпрі мені дуже щастить на хороших відкритих людей! Одна з таких Галина Полянська, волотнерка з 2014 року. Спочатку вона дуже допомогла нам – ми перевезли у Дніпро й інших членів родини, багато чого було потрібно. А потім запропонувала мені розписати тубуси для доброчинного аукціону. Я вирішила спробувати. Перші були невеликі картонні – то було легко. Галині дуже сподобалось. Але великі металеві – вони дуже важкі! З ними складніше – ставлю їх на підлогу і повзаю, як муха, навколо! Я розумію, що це ніби мій донат. Я завжди переказувала на армію з продажу кожної картини, а так зможу більше коштів залучити для Перемоги! Ще запропонувала на аукціон свою картину, вірніше диптих – «Батько наш Бандера! Україна – мати!» Вона поїхала закордон на такий самий аукціон», – розповідає Марія.

Марія Гордєєва дуже любить писати пізно увечері, коли вже всі йдуть спати, і мозок налаштовується на творчі думки. Улюблена тема – натюрморти, але навіть їжа у її виконанні носить відбиток патріотичності. Втім улюблених робіт у пані Марії немає.

«Кожна робота, коли ти її задумуєш – твоя улюблена! Ти думаєш, що саме це буде шедевр! Потім ти її малюєш, потім виставляєш у соцмережах і продаєш. Коли робота закінчена, вона вже ніби і не існує… Ти вже працюєш над чимось новим, і на той час вже нова робота є центром уваги!».

Художниця мріє про той час, коли Україна переможе, і ми знову поїдемо в наш Крим і у її рідний Харків! А розписані чи, може, і не розписані тубуси залишатимуться в інтер’єрах наших мирних домівок, як нагадування про те, що довелось пережити всім українцям!

 «Я помітила у дніпрян комплекс меншовартості. Занадто часто ви говорите, що у Дніпрі  нічого дивитися… Але це не так! Дніпро – дуже гарне місто! Тут чудова архітектура, як історична, так і сучасна! Я люблю гуляти в центрі міста! Так тут трохи більше промислових зон, ніж у Харкові, але у кожного міста своє обличчя і особливості. Я дуже вдячна місту і людям. Мені дуже допомогли! Тут я можу жити і працювати спокійно!», – говорить Марія Гордєєва про Дніпро.