Під час війни дніпровські лікарі кожного дня та ночі роблять майже неможливе. У багатьох лікарнях міста сьогодні надають допомогу пораненим бійцям, а також тим, хто постраждав від ракетних обстрілів. Людей з тяжкими травмами можуть привезти у будь-який час. Всі вони отримують швидку і дуже якісну допомогу.
У деяких поранених немає трьох кінцівок
Лікар-хірург Дмитро – випускник Дніпропетровського державного медичного університету. Він працює в одній з міських лікарень вже сім років. За цей час стикався з різними випадками і вже звик до людського болю. Але те, що робить з молодими здоровими тілами війна, кожного разу переживає наново.
– Операції бувають різні, за півтора роки війни ми звикли до всього, – каже хірург Дмитро. – Поступає багато військових. Ми оглядаємо їх та вирішуємо, хто є стабільним, а кого треба оперувати негайно. Найчастіше зустрічаються осколкові та кульові поранення. Досить часто бувають ушкодження артерій, судин. Всі випадки індивідуальні – треба окремо оцінювати кожну з ситуацій, які не мають нічого спільного з плановими операціями. І швидко приймати рішення.
Від того, наскільки вчасно та професіонально будуть діяти лікарі, дуже часто залежить не тільки здоров’я, а й життя пацієнтів. Дмитро зізнається: спочатку було тяжко працювати з психологічної точки зору. Наприклад, коли хлопцю трохи більше 20 років, а в нього немає двох чи трьох кінцівок. У таких випадках лікарям доводиться брати себе в руки та допомагати пораненим не тільки фізично, а й морально. Бо зрозуміло, що їхнє життя тепер докорінно змінюється.
– Навантаження на кожного медичного працівника наразі є дуже великим, – зізнається хірург Д. – Буває таке, що доводиться робити по 4-5 операцій на добу. Всі вони досить складні. Досить часто до нас приїжджають інші спеціалісти, які працюють разом з нами: офтальмологи, отоларингологи, нейрохірурги. Ми разом рятуємо постраждалих – як на фронті, так і від ракетних обстрілів. Найдовша операція тривала – складно собі уявити! – 8 годин. Довелося зупиняти артеріальну кровотечу. Після транспортування з зони бойових дій у пораненого був масивний дефект тканини. На допомогу приїхали судинні хірурги, одного військового рятувало п’ять спеціалістів.
Уламок пройшов біля серця
Коли дивишся на Михайла, навіть не скажеш, що він має серйозне поранення. Кремезний молодий хлопець посміхається та з задоволенням їсть борщ. І тільки коли Михайло знімає у спекотний день футболку, можна побачити невеликий білий клаптик пластиру на його грудях. За ним ховається те, через що нещодавно чоловік ледь не втратив життя.
– Михайло потрапив до нас з вогнепальним уламковим пораненням лівої половини грудної клітини, – каже хірург Дмитро. – Снаряд, який залетів йому під броню, пошкодив багато м’яких тканин. Ми зробили первісну обробку рани, видалили нежиттєздатні тканини. Також зробили пластику, щоб залишити гарний естетичний вигляд тіла. А також зробили все для того, щоб не було гною в рані.
Він народився у Генічеську, але вже 15 років живе у Дніпрі. Тут в Михайла жінка та 14-річний син. Чоловік ніколи не служив у армії. До війни працював на підприємстві з виготовлення пінопласту, займав одну з керуючих посад. Але невдовзі після 24 лютого 2022 року пішов до найближчого блокпосту та попросив повістку.
– В мене багато друзів пішло в одну сторону, – з сумом каже Михайло. – Тому я не міг залишатись вдома. Попросився до 3-ї штурмової бригади, там мене навчають, як воювати. До Бахмуту ми зайшли у січні, тримаємо його досі. Тоді, взимку, в мене вже було поранення. Після лікування я повернувся на передову – на ноги мене поставили у цій самій лікарні.
Михайло дуже вдячний лікарям та всьому медичному персоналу, який рятує його вдруге. Своє друге поранення він отримав 5 липня, а 11-го його евакуювали до Дніпра. Герой залишився живий завдяки бронежилету та правильним діям після того, як сталася біда.
В той день був наказ на штурм, – згадує Михайло. – Ми почали рухатись, прилетів снаряд, я його зустрів. Дивом залишився живим. В мене потрапило декілька осколків, всі вийшли навиліт. Бронежилет був розірваний, він мене врятував. Але коли я прийшов до тями, відчув, що одна рана є дуже великою, з неї тече кров. Я затиснув її – на щастя, я знав як це робити.
Зараз Михайло почуває себе досить добре. Після одужання він збирається повернутись до побратимів на фронт. Він більш за все мріє про нашу перемогу та про те, щоб скоріше повернутись до мирного життя та роботи.
Автор: Юліанна Кокошко
Фото Володимира Федорищева
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Новини здоров'я Дніпра
