Українська Атлантида: історик з Дніпра відкрив таємниці Великого Лугу

 В Україні є своя Атлантида! Причому, на відміну від міфічного острова-держави, відомого за діалогами Платона, українська Атлантида – Великий Луг справді існує. Після підриву ворогом Каховської ГЕС  він  був вивільнений на поверхню. Про унікальну історико-культурну спадщину, яка повертається до нас, журналісту «Наше місто»  розповів відомий дніпровський історик, культуролог, публіцист та краєзнавець Максим Кавун.

Великий Луг – унікальний географічний та історико-культурний феномен

Йому не має аналогів в історії України. Це система плавнів Дніпра, площею понад 400 квадратних кілометрів. які колись існували на лівому березі Дніпра між Дніпром і лівого притока Конки, а також тягнулись широкою смугою вздовж правого берегу від гирла річки Середня Хортиця. У різні часи та в різних народів ця місцевість мала певне сакральне значення. Зокрема, перший давньогрецький історик Геродот описує цю місцевість як землю скіфів Гілея. В часи запорозького козацтва Великий Луг набуває нового символічного звучання. «Ой Січ – мати, а Великий Луг – батько», вважали запорожці. Саме тут, за порогами, розташовувалися більшість Запорозьких Січей. Саме тут локалізувалося пасіонарне ядро козацьких повстань, і, зрештою, української козацької державності.

Сюди подорожував Тарас Шевченко

Історик нагадав, що у ХІХ-ХХ століттях Великий Луг стає місцем паломництва багатьох українських інтелігентів та митців, діячів національного відродження. Зокрема, у вересні 1843 року, сюди здійснив спеціальну подорож Тарас Шевченко, зробивши замальовки Січової церкви.

– Згодом Великий Луг описували та досліджували Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Дмитро Яворницький, Андріян Кащенко, – каже Максим Кавун. – Останній, зокрема, видав 1917 року книгу «Великий Луг Запорозький» – своєрідну енциклопедію цієї місцевості.

На жаль, у 1952-1956 роках Великий Луг був повністю затоплений. Незважаючи на економічні вигоди (й то досить сумнівні), під водою опинився цілий пласт української історико-культурної спадщини. Сучасна жахлива катастрофа на Каховській ГЕС, тим не менше, дає шанс на повернення забутого пласту української історії.

 Запорозькі Січі – козацька Атлантида

Саме козаки у свій час заснували декілька Січей, які згодом і створили своєрідну козацьку Атлантиду.

Найбільш знакові стародавні об’єкти у хронологічному порядку представляє Максим Кавун.

Томаківська Січ

Хронологічно найперша з відомих Січей бл. 1563 – 1593 рр.). Замок Дмитра Байди-Вишневецького на острові Мала Хортиця (не на самій Хортиці), заснований у 1556 р., не можна вважати власне Січчю. Натомість Томаківська Січ була першим із стаціонарних укріплених центрів козаків. Саме звідси почалося відоме повстання 1591-1593 років під проводом Криштофа Косинського. Розташовувалася Січ на острові Городище поблизу сучасного міста Марганець. Острів був частково затоплений водосховищем, проте сьогодні вивільнюється з під води.

Базавлуцька Січ

Друга Січ (1593-1638 рр.). Розташовувалася на острові Базавлук, в місці впадіння в Дніпро трьох річок – Чортомлик, Підпільна та Скарбна. Саме звідси організовувалися численні козацькі повстання проти Речі Посполитої (під проводом Северина Наливайка, Тараса Трясила, Івана Сулими та ін.), а також морські походи запорожців під проводом Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка. Також була затоплена, поряд із цією локацією встановлено пам’ятний камінь.

Чортомлицька Січ

Найбільш відома з Запорозьких Січей (1652-1709 рр.). Зокрема, із цією Січчю пов’язана діяльність знаменитого кошового отамана Івана Сірка (1659-1680), якому приписували навіть екстрасенсорні здібності. Зруйнована в травні 1709 року, коли після невдачі гетьмана Івана Мазепи на Січ за наказом Петра І відбулася каральна акція під проводом полковника Яковлєва. Січ була ліквідована, а частина козаків фізично винищені.

Капулівка

Місце смерті та поховання Івана Сірка (1680 р.). Він спочив на власній пасіці, протягом ХІХ ст. могила отамана опинилася у приватній (!) садибі. У 1967 р. місце поховання Сірка опинилося у зоні зсуву берега водосховища. Завдяки втручанню археологів на чолі з Людмилою Криловою, поховання було перенесене неподалік. Череп отамана було відправлено в Інститут антропології у Москві (на той час єдиний подібний центр в СРСР), де була зроблена реконструкція зовнішності. На жаль, череп довгі роки перебував в інституті, й лише у серпні 2000 р. відбулося допоховання, Відомий археолог (на жаль, нині покійний) Володимир Ромашко особисто поклав череп у труну, й на цьому, напевно, перипетії довкола могили отамана завершилися. Сьогодні могила Івана Сірка є пантеоном запорозьких кошових отаманів. 

Нова (Підпільненська) Січ

Остання Січ (1734-1775 рр.) та найбільш масштабна столиця запорозьких козаків. Включала в себе Внутрішній Кіш, Зовнішній Кіш, та Новосіченський ретраншемент. Зруйнована в червні 1775 р. царськими військами. Кошового отамана Петра Калнишевського було заслано в Соловецький монастир, де він помер у 1803 р. Територія останньої Січі практично не була досліджена археологами, тому нині це унікальний шанс вивчити пам’ятку.

  Покровське

Село, засноване в 1775 р. на місці останньої Січі. Назване на честь ікони та церкви Покрови. Протягом ХІХ ст. переходило у приватні руки. В селі довгий час зберігалася Січова церква Покрови, яку в 1843 р. навіть замалював Тарас Шевченко. Збудована поряд кам’яна церква була варварські зруйнована під час будівництва водосховища. Нині, після обміління, на поверхню вийшли фундамент кам’яної церкви та залишки кладовища. Ці історичні пам’ятки треба врятувати негайно.

Місто Нікополь та залишки Микитинської Січі

Прибережні міські території були частково затоплені водосховищем. Зокрема, під воду пішли дніпровські острови, та острів Орлів – улюблене місце відпочинку городян. Територія Микитинської Січі (1638-1652) була знищена під час жахливої повені Дніпра ще 1848 р. Проте дослідження прибережних ділянок здатні дати чимало археологічного матеріалу.

Вищетарасівка – садиба Струкових

Село у північно-східній частині водосховища було частково затоплене. Цей маєток у ХІХ – на початку ХХ ст. належав найбільш відомій дворянській династії Катеринославщини – родині Струкових. Три представники – батько, син та онук займало посаду губернського предводителя дворянства. Окрасою села була церква – ротонда в неокласичному стилі, збудована на початку ХІХ ст. Під час затоплення споруду було частково знесено, проте рештки цього архітектурного шедевра мають визирнути з під води.

Міста часів Золотої Орди

На території колишнього Каховського моря існують декілька локацій міських поселень навіть такого екзотичного для нашої місцевості періоду, як Золота Орда. Це, зокрема, городище Мамай-Сурка поблизу м. Кам’янка-Дніпровська. Також це місто Шехр-аль-Джедід або Кучугурське городище ХІV століття. Розташоване воно на островах Кучугури посеред східної частини водосховища. Після обміління ці локації доступні для детального археологічного обстеження.

З істориком та краєзнавцем спілкувався Олександр Разумний