Департамент транспорту і інфраструктури Дніпровської міськради продовжує розповідати про співробітників транспортної сфери у Дніпрі. Сьогодні мова піде про водія міського маршруту №86, який з початку повномасштабного вторгнення евакуює мирне населення з гарячих точок. Про це повідомляє сайт «Наше Місто» з посиланням на Фейсбук-сторінку департаменту.
В професію він прийшов у 2000-му. Тоді і гадки не мав, що через 22 роки доведеться возити не лише пасажирів міськими маршрутами, а й поранених військових з гарячих точок. Валерій Коряк – водій 86 автобуса. В перший день повномасштабного вторгнення він був на зміні.
«Лікарні працювали, магазини працювали, звичайно, і автобуси ходили. Так, розпочалася війна, але вона не повинна вносити хаос в роботу міста. Якщо всі сидітимуть по домівках та не працюватимуть, кому від цього буде легше», – згадує Валерій.
З початку повномасштабної війни робота автобусних маршрутів у Дніпрі не зупинялася ані на день. Також у водіїв побільшало обов‘язків: їх допомоги потребували під час евакуації мирного населення та поранених. Одного березневого вечора зателефонували і Валерію.
«Мені запропонували, я сказав: «Поїду». В перший раз вивозив поранених, які прибули з-під Слов’янська. Ще була друга ходка у супроводі швидкої допомоги. Це все за одну ніч. Далі відпочив, поспав – і на роботу»,- каже Валерій.
Водій брав участь і в спробі провести евакуацію з Херсона. Щоправда, вона провалилася, згадує Валерій.
«Тоді 10 чи 12 автобусів приїхало. Але нас через міст не пустили, ми до Херсону не потрапили. Порожні поїхали назад».
З початку війни чоловік не раз бував у Донецькій та Харківській областях. Точні назви населених пунктів згадати не може: «Це були 50-кілометрова зона, 30-кілометрова зона від лінії фронту. Сказати точно, де саме був, не можу, бо таблички з назвами населених пунктів позафарбовували або познімали. Тож з нами був супровід».
Водії з різних автопідприємств в поїздках роззнайомилися та потоваришували, адже від взаємодопомоги та скоординованості дій залежить життя – їхнє власне та пасажирів.
«Скажімо, нас 20 автобусів. Доводилося розбиватися по 2 машини та їхати з інтервалами, бо якщо прилетить в колону – кінець. Було за кілометр бахнуло, потім ще ближче. Двері автобусів повідкривали – і всі врозтіч. Шукаєш ямку та пірнаєш туди «рибкою», – згадує чоловік.
Валерій зізнається, не всі з його колег витримували такі ситуації, тож переставали їздити в гарячі точки. Сам же він звик до небезпеки – навіть навчився засинати під гучні звуки обстрілів.
«Я так втягнувся, що потім без цього не міг. Було таке, що ми приїхали вночі. Дуже близько були до ворога – він гатив цілу ніч. Чесно, мені страшно не було. Були такі, хто казав: «Ой, лячно, поїхали, зараз до нас дійде». Я кажу: «Спати лягай, і все». Я служив, можливо, в цьому справа».
Востаннє в гарячих точках водій був минулоріч, бо тепер не виникає потреби. Проте Валерій готовий та навіть хоче їхати і зараз: «Мені це подобається. Я не можу пояснити, чому. Навіть під Бахмут готовий їхати».
Тож наразі водій міркує про те, аби піти до автороти – стати на захист України та продовжити працювати заради Перемоги.
