Я тримаю в руках видання, на обкладинці якого гарна молода дівчина. «Час запалювати світло» – саме так називається книга, яка вийшла цього року у видавництві «Ліра». Її авторка – 33-річна дніпрянка Яніна Гладкова, яка вже вісім років живе у Львові. Прочитати цю книгу, напевно, буде корисно тим, хто шукає вихід, здавалося б, із тупикової ситуації. За великим рахунком, кожен із нас, переживаючи важкі події, які відбуваються в нашій країні, зможе знайти у цьому творі поради щодо того, як жити далі. І не просто жити, а отримувати задоволення від життя, хоч би яким нелегким воно здавалося.
Нагорода – життя
2 грудня 2017 року Яніна вважає своїм другим днем народження. Повертаючись із відрядження, дорогою з Рівного до Львова дівчина потрапила в страшну аварію: машина, в якій вона їхала, врізалася у фуру. Всі учасники цієї ДТП відбулися забоями. Усі, окрім Янини. Її тіло придавило сидінням. У лікарні з’ясувалося, що окрім численних ударів внутрішніх органів, перелому руки, у Янини зламано таз. Лікарі зробили їй операцію, поставили спеціальний апарат та встановили пластини, щоб кістки зросталися правильно.
— Ніколи не думала, що зможу розучитися ходити, не володітиму правою рукою, — згадує Яніна. — Дивно було почуватися маленькою дитиною. Коли люди навколо радіють тому, що ти їси, ходиш у туалет, згинаєш ногу в коліні, стискаєш кулачок. Я знову вчилася жити. Травми вчать – ти розвиваєшся щодня. Щиро радієш тому, що більше розім’яв ногу, сильніше зігнув палець і вище піднявся на ліжку. Ти тренуєш терпіння. Твоя мета – повернутися до нормального життя. Нагорода – не гроші та не визнання, а життя.
Найцінніше – люди
Процес реабілітації був довгим: у лікарні Яніна лежала близько півтора місяця. На щастя, лікування принесло свої плоди: дівчина повернулася до повноцінного життя та улюбленої роботи.
Будучи школяркою, Яніна навчалася у дніпровському ліцеї інформаційних технологій. Вступивши до вишу на економічну спеціальність, вона практично відразу зрозуміла: це не її. Вже на останньому курсі Яніна вирушила на курси тестувальників. І невдовзі зрозуміла: це саме те, що їй потрібно.
Вже багато років поспіль Яніна Гладкова працює в одній із найбільших IT-компаній SoftServe, розвиваючись і пробуючи себе все в нових ролях. Переїзд до Львова теж був пов’язаний із цікавими перспективами у роботі – у тому числі заняттями коучингом. А ще з тим, що це місто знаходиться близько до кордонів із багатьма країнами Європи: Яніна завжди любила подорожувати. Переживши тяжку аварію і тривалий процес відновлення після неї, сидячи в одній із затишних львівських кав’ярень, наша землячка вирішила вихлюпнути все, що накопичилося всередині на папір і видати власним коштом.
Так народжувалась її книга, яку Яніна писала російською мовою, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну переклала українською.
– Я ніколи не мріяла написати книгу, хоча з дитинства любила вигадувати – вірші, історії, – розповідає авторка. – Потім довго нічого не писала. А п’ять років тому, коли сталась аварія, моє бажання писати розконсервувалося. Я пережила таке, після чого писати взагалі не страшно. Зі мною відбулася трансформація ззовні: треба було прийняти ситуацію та жити далі. “Чукча не читач, чукча письменник” – це про мене. Я не дуже люблю розмовляти, більше люблю писати. Аварія стала переломним моментом у моєму житті у прямому та переносному значенні цих слів. Мене тоді дуже підтримала моя компанія, менеджер. Люди носили мені до лікарні їжу. І я зрозуміла, що вони – найцінніше.
Яніна Гладкова почала писати історії про те, що відбувається у лікарні. «У мене є своє бачення світу – намагаюся нести світло та позитив, це моя головна цінність, – каже вона. – Дехто мене жалів, а я не розуміла, навіщо вони це роблять. Тоді я зрозуміла, що хочу написати цілісну історію – від аварії до свого майбутнього. Вийшла реальна історія, написана у форматі щоденника. У книзі є складні речі, а є кумедні. Я пережила цей досвід, маю до нього позитивне ставлення, але так відбувається далеко не у всіх».
Одна з головних цілей книги Яніни Гладкової – показати людям, на що здатна людина, її силу та слабкість. Вона хоче, щоб кожен узяв із неї можливість йти вперед, отримати натхнення та мотивацію. Довести, що навіть у найважчій ситуації не все втрачено. Потрібно піднятися та йти. Усі проблеми у житті — поняття відносне. Людина отримує потрібний їй урок і стає сильнішою. Так відбувається, якщо не страждати з приводу своєї гіркої долі, не розчинятися у болю. Ті, хто скаржаться та звинувачують інших, говорячи, що їх ніхто не зрозуміє, просто хочуть бути жертвою. Це їхнє право, їхній вибір. Завжди знайдеться той, хто пережив більше і впорався, з них треба брати приклад. Вибір є завжди: жити чи страждати.
Те, що не вбиває, робить нас сильнішим
Яніна Гладкова разом з видавництвом підготувала книгу в електронній вигляді. У паперовому її можна купити на сайті видавництва «Ліра» – https://lira.dp.ua, у кав’ярнях Львова або замовити прямо у автора (з автографом). Контакт Янини Гладкової для замовлення – це її Інстаграм (https://www.instagram.com/yanina_curly/) чи Фейсбук (https://www.facebook.com/yanina.hladkova).
Нині дніпрянка, як і раніше, живе та працює у Львові. За кордон, подібно до багатьох наших співвітчизників, особливо айтішників, їхати не збирається. Побувавши в багатьох країнах, Яніна не приховує, що найкомфортніше почувається на даний момент в Україні. Вона впевнена, що пережиті нею драматичні події допомогли психологічно впоратися з війною, яка увійшла до життя кожного з нас.
Яніну, як і раніше, багато пов’язує з рідним містом.
– До Дніпра я приїжджала до війни по два-три рази на рік, – ділиться вона. – Була тут у червні. Тут живуть мій 90-річний дідусь та мама. А ще друзі. Мені подобається Дніпро: я в ньому народилася, виросла, прожила більшу частину свого життя. Подобається сюди приїжджати, бачити у місті позитивні зміни. Обожнюю свій Соборний район, стару частину міста в районі Крутогірного узвозу, вулиці Барикадної, парку ім. Шевченка. А ще бізнес-центр «Кудашевський», де працюю у своїй компанії SoftServe, коли приїжджаю додому. Люблю прогулятися набережною, Катеринославським бульваром, Південною вулицею, зайти в кав’ярні.
Дівчина вважає, що життя її підготувало до війни. «Те, що не вбиває, робить нас сильнішим, – каже вона. – Мені допомагає розуміння того, що є речі, які я не можу контролювати та впливати на них, а є ті, які можу. І фокусуюсь я саме на останніх. Так, є розуміння того, що я можу померти. І тому хочу займатись тим, чим хочу. Бо коли, як не зараз? Що ще має статися у житті, щоб усвідомити цінність моменту?»
Категорія: Важливо, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
