Дніпро нині залишається чи не найбезпечнішим містом країни. Вміння протистояти ворогові тут загартовували з 2014-го року. Тоді саме у Дніпрі зароджувалися одні з найпотужніших волонтерських і добровольчих рухів. Захищати рідне місто нарівні йшли як чоловіки, так і жінки.
Після підступного повномасштабного вторгнення окупаційних військ росії в Україну багато дніпрянок продовжують службу у ЗСУ, правоохоронних органах. Вони активно записуються до тероборони. А ще роблять усе можливе і неможливе, аби забезпечити надійний тил усім, хто зараз на передовій.
Лікарка-анестезіологиня Уляна Селезньова працює в лікарні ім. Мечникова з 2013 року. За цей час вона допомогла врятувати життя понад 3 тисячам важкохворих. Останні 13 днів її графік роботи фактично цілодобовий. «Лікарі працюють самовіддано та професійно. Усі – родина, колеги — підтримують, йдуть назустріч. Жінки справді стали сильніші», – переконана Уляна. Та як би важко не було, лікарка переконана: все, що вона робить – усе заради життя пацієнтів, майбутнього країни та спокійного життя майбутніх поколінь українців.
Волонтерка Людмила Черкез нині координує соціальні мережі в Координаційному штабі волонтерів Дніпра. Дівчина розповідає: допомагати на добровільних засадах починала ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Були і концерти, і студентські фестивалі. Людмила каже: нині для багатьох вона — та сама знайома, в якої батьки живуть під Маріуполем. Тому дівчина впевнена — зараз кожен має робити все, аби допомогти країні вистояти перед навалою окупантів. Тож зараз вона разом із братом Юрієм цілковито присвячують себе волонтерському руху.
«Усе — за покликом душі. Треба займатися тим, де ти найбільш ефективний. Ми запустили наші волонтерські групи у Facebook, Instagram, Telegram і Tik-Tok (volunteerdnipra). Це допомагає швидше комунікувати з людьми. Ми викладаємо список потреб для опорних пунктів, нашого штабу, військових і тероборони. Залучаємо ресурси з-за кордону. Це — велика команда людей, які стали поруч із нашими військовими та працюють на оборону країни та рідного Дніпра», — розповіла Людмила.
Начальниця групи психологічного відбору Яна до 2014-го не мала стосунку до армії та працювала в одній з лікарень. «Я свідомо вирішила змінити напрям роботи. Мені запропонували посаду медичної сестри у військовій частині. І з того все почалося. Потім підписала контракт. Так донині і несу службу. У мене є досвід перебування в АТО/ООС. Та я ніколи не думала, що війна дійде, і так далеко. Та це наш дім, і ми його захищатимемо», – переконана Яна, і додає, – зараз хочеться не просто привітань, а передусім — щоб країна здобула перемогу і настав мир».
Мер Дніпра Борис Філатов наголошує: якщо торік у місті було багато дискусій про традиції Міжнародного жіночого дня, нинішнє 8 Березня стало беззаперечним доказом того, що у боротьбі з російськими окупантами зараз рівні кожен і кожна. Жінок, які сьогодні служать в лавах ЗСУ, несуть варту в поліції, ледь не цілодобово працюють у лікарнях, волонтерських пунктах і просто продовжують робити свою справу в інших галузях, як це було до війни, Філатов назвав героїнями. «Жодних слів не вистачить, аби виповісти ті вдячність і повагу, якої заслуговує кожна з вас», — сказав він.
Категория: Новости Днепра, Общественные и социальные новости Днепра
