28 жовтня пішов із життя Іван Іванович Шулик – художник, заслужений діяч мистецтв України, один із засновників дніпропетровської «Просвіти», дисидент і ветеран Народного Руху України. Він пережив тиск радянського КДБ і голодував, щоб відстояти право українців жити у власній країні.
ВІРНИЙ СВОЇМ ПРИНЦИПАМ
Талановитий театральний художник, член національних спілок художників та театральних діячів України. Народився 13 жовтня 1946 року в Петриківці. Закінчив 1966 року Дніп ро петровське художнє училище, а потім Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова у Львові.
Працював художником Дніпропетровської студії телебачення, головним художником театрів ім. Т.Г. Шевченка та обласного молодіжного. Шанувальники пам’ятають його твори: «В Італію» (1967), «Коли сходило сонце» (1969), «Скарб» (1970), «Новорічний концерт» (1973). Він залишив багато гарних справ і теплих спогадів. А найбільше зробив для України, яку любив понад усе. Ця любов, певно, від рідної петриківської землі, від матері Галини Василівни (яку я добре пам’ятаю), від учителя Федора Савича Панка, від чистої води Орелі, від зоряного неба та пісні жайворонка. Усе увібрало його серце. Скільки мітингів та патріотичних заходів організовував Іван Шулик.
– У мене збереглася світлина дале кого 1991 року, – розповідає дніпровський журналіст і письменник Фідель Сухоніс. – Україна лише прокидається від летаргічного сну в складі Совєтського Союзу. Розбудити, на довгі десятиліття приспаний народ, беруться найбільш відважні та небайдужі. Серед них Іван Шулик – він став ініціатором встановлення жовто-блакитного прапора 16 липня 1991 року на театральній площі обласної столиці. Захід приурочили до першої річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет України: того року цей день відзначали як День незалежності. Тодішній голова крайового проводу Народного Руху домовився про виготовлення щогли, знайшов тканину для пошиття прапора й вигадав, як непомітно підготувати подію під носом у прорадянської влади. Виставили цілодобову охорону біля прапора. Спершу чергувало близько пів сотні людей, але на четверту ніч їх залишилося тільки семеро. Тоді міліція відтіснила активістів, а комунальники зрізали щоглу. Уже наступного дня лідер Руху Іван Шулик розпочав двотижневе голодування під міськрадою. Серед вимог було надати приміщення Народному Руху, а також припинити переслідування всіх «неформальних громадських організацій». Влада погодилася. Іван Шулик зробив усе для того, щоб Україна відбулася! Однак ті, хто сьогодні набиває кишені під жовто-блакитним стягом і тризубом, навіть не згадують про цю жертовну постать. Не інакше як Господь спонукав мене зробити пост у Фейсбуці з цією світлиною. Адже буквально за пів години після розміщення мені зателефонували – Іван Шулик помер. Вічная пам’ять!
ЗВАННЯ ПРИСВОЇТИ НЕ ВСТИГЛИ
Він був щедрим на бесіди, на ідеї, ділився знаннями з молоддю, навчав студентів в театрально-художньому коледжі унікальній професії художника театру. Діяльність митця відзначена мистецькою премією ім. Анатолія Ареф’єва та міжнародною премією ім. Владислава Клеха.
– Він був особливою людиною, – згадує мер Дніпра Борис Філатов. – До нього, можливо, не завжди прислухалися. Але він став одним із символів становлення нової України. Вірний своїм принципам. І так само відданий мистецтву.
Міський голова наголошує, що наступного року покійному Івану Івановичу буде присвоєно звання «Почесний громадянин Дніпра». – Як виключення це питання винесуть на перше сесійне засідання 2022 року, – каже Борис Альбертович. – Адже ще до того, як він пішов із життя, його документи вже були на стадії розгляду. Ми хотіли встигнути цьогоріч. Але за процедурою комісія міськради щороку може рекомендувати для цього не більше двох людей. А він у списку був поданий четвертим.
Автор Мирослава БОРХЕС.
Категория: Новости Днепра, Общественные и социальные новости Днепра
