Як обирали міську думу сто років тому

Кількамісячні передвиборні кампанії до Міської думи, запекла боротьба за крісло міського голови, тривалі складання й перескладання коаліцій, нескінченні суперечки між депутатами і головою – всього цього Катеринослав не знав. Тут імена готових обиратися до думи часто дізнавалися у момент виборів, за міських голів голосували не городяни, а гласні, до того ж обрану кандидатуру мав затвердити міністр внутрішніх справ, і він не завжди це робив. Траплялося і таке, що очільник міста, відчувши недовіру, писав заяву про звільнення, і гласні вмовляли його передумати.

Обмежені права

Найсуттєвішою відмінністю від сьо­годення було те, що право обирати й обиратися до головного органу місце­вого самоврядування і на посаду місь­кого голови в імперський період мав мізерний відсоток городян. Приміром, у перших виборах до Загальної думи в бе­резні 1787 року взяли участь менше 50 людей, бо з понад двотисячного насе­лення Катеринослава право голосу мали тільки особи від 25 років з капіталом не менше 5 тисяч карбованців. Після Місь­кого положення 1870 року голосувати могли городяни від 25 років, що мали нерухомість у місті й сплачували з ньо­го податок до міської скарбниці, а також торгово-промислові збори. Ця реформа розширила список виборців, а от нове Міське положення 1892 року його зно­ву скоротило, бо ввело майновий ценз: право голосу надавалося тільки влас­никам нерухомого майна вартістю не менше 1500 карбованців і торгово-про­мислових підприємств першої та другої гільдій.

Проте цікаво, що не всі, хто мав пра­во голосу, охоче ним користувалися. Скажімо, у березні 1787 року городян попередили, що на вибори думи мають прийти всі, кому надіслали повістки, а тих, хто уникатиме свого громадянсько­го обов’язку, оштрафують. А у лютому 1893-го з 558 виборців проголосували лише половина, при тому, що вибори тривали чотири дні, від десятої ранку до першої ночі.

Вибори з кульками та бійками

За кого голосувати, катеринославці визначалися просто під час виборів. В означений день люд збирався у думській залі. Очільник міста зачитував прізвища виборців і кожного питав, чи бажає він балотуватися до думи. Коли хтось від­повідав «так», за нього зразу ж голосували: підходили до столу зі скриньками й кидали туди білі або чорні кульки, що означали «за» та «проти», відповідно.

За Положенням 1870 року виборці в залежності від розміру податків ділилися на три розряди, що мали рівні суми пла­тежів. До першого входила найменша кількість катеринославців з найбільши­ми капіталами й податками, а до тре­тього, відповідно, найбільша кількість виборців з найменшими сумами подат­ків. Розряди обирали однакову кількість гласних – по 24.

Якщо вибори по першому й друго­му розряду, тобто серед купців, дворян, почесних громадян міста, проходили більш-менш «чинно и благородно», то третій розряд – «толкучка» (дрібні тор­говці й промисловці) – голосував галас­ ливо, нерідко з порушеннями правопо­рядку. Аби зголоситися бути обраним від третього розряду, треба було мати певну безстрашність, адже тут вибор­ці могли забалотувати, тобто закидати чорними кулями просто заради сміху. І в таких випадках починався, як писала газета, «разгул дурных страстей»: штов­ханина і навіть бійки.

Після того як гласні складали прися­гу, вони голосували за міського голову та членів управи. Прізвище обраного голови надсилали голові МВС, який міг затвердити або відхилити подану кан­дидатуру. Влітку 1888 року, наприклад, міністр надіслав телеграму, що не визнає можливим затвердити на посаді місь­кого голови Петра Кулабухова. Той вже кілька разів обіймав цю посаду і проявив себе як не найкращий очільник міста.

Незабутні голови

До голів Катеринослава, котрих місто згадувало із вдячністю, належав, примі­ром, купець Іван Ловягін. У жовтні 1833 року його обрали гласним міської думи, «и с этого времени я почти не переставал служить общественному делу на госу­дарственной службе, забывая для об­щей пользы свои собственные выгоды, не только в потере дорогого для каждого коммерческого человека времени, но и уделяя из своего имущества возможные пособия для каждого, кому я мог быть полезным по своим средствам», писав Іван Ізотович у автобіографії. 1836 року купці вперше запропонували йому очо­лити місто, проте він відмовився, бо не мав грошей на власний екіпаж і вважав, що «неприлично купеческому обществу иметь своим головою человека, который за неимением дрожек ходит на службу пешком во всякое время года». Згодом Ловягіна ще сім разів обирали міським головою. Одним із найбільших його діянь на користь міста було те, що він власним коштом придбав старі будівлі богоугодного закладу, аби влаштувати там лікарню для бідних.

Як щедрого благодійника згадували і Прокопія Белявського, котрий за поши­реною традицією того часу жертвував гроші церкві та бідним на свята, а також заснував лікарню для хворих на цингу.

За великий внесок у розвиток і впо­рядкування міського господарства ім’я Івана Яковлєва, обраного головою 1885 і 1887 року, увічнили у назві скверу, а на честь Івана Грекова, голови з 1893 по 1901 рік, назвали вулицю в центрі міста.

До речі, Яковлєв у травні 1888-го, коли з’явилися чутки про те, що він ні­бито розкрадає скарбницю, написав за­яву про звільнення. Прихильні до нього гласні склали власну заяву: «…Считаем необходимым в интересах города на­стоятельно просить его изменить свое решение и остаться на своем посту». Проте письмові та усні вмовляння на Яковлєва не подіяли.

Помітна діяльність

1912 року, аналізуючи роботу по­передніх міських дум, щорічник «Весь Екатеринослав» написав: «Деятельность городского самоуправления становится заметной лишь с 1900 года, начиная с которого думой были построены ско­тобойни, торговые магазины, здания для учебных заведений, новый водо­провод, второй электрический трамвай, здание Городской Управы и пр.».

Насправді перелік того, що профі­нансувала Міська дума з початку ХХ століття, набагато довший, адже міська влада почала брати позики на будів­ництво об’єктів і входити у концесію. Наприклад, газета «Южная заря» у січні 1913 року у статті про міське господарство писала: «Частично расширено и улучшено здание городской больницы, город украсился несколькими новыми зданиями (закончено здание городско­го ломбарда, детской больницы имени Алексеенко по Пушкинскому проспекту и построено несколько хороших школь­ных зданий)».

У вересні 1913 року відбулися остан­ні вибори мирного часу, і новий склад Міської думи Катеринослава був най­кращий за всі роки її існування, вважає дослідниця місцевого самоврядуван­ня Валентина Лазебник, адже у новій думі переважала інтелігенція. Вперше гласними стали, зокрема директор ко­мерційного училища Синявський, ре­ального училища Вавілов, лікар і відо­мий громадський діяч Бутаков, відомий ботанік і викладач Акінфієв. Нова дума більше за попередні опікувалася питан­нями освіти й культури, зокрема кло­потала про відкриття у Катеринославі університету, сприяла відкриттю худож­нього музею, зведенню нової будівлі музею ім. Поля.