Сьомий день фестивалю "Феєрія Дніпра"

Українську классику представив нам Сумський академічний театр драми та комедії ім. М. Щепкіна. Це була «Безталанна» І. Карпенка-Карого, замаскована під назвою «Хто винен?».

У виставі зайнято дуже багато молоді, отже видно, що трупа молода, і, мабуть, це наштовхнуло режисера Антона Меженіна на цікаву ідею сучасного прочитання цього твору. І справді, що там такого відбувається, чого не могло б бути у наш час? Ця історія на всі часи, хіба що молодь зараз більш незалежна і не дасть так топтати себе. Та це теж деякою мірою залежить і від характеру. Така, як Варка не дасть, а така, як Софія, точно не зможе протистояти злій і несправедливій свекрусі, та ще й коли
коханий чоловік відвернувся і перестав підтримувати її, а батька
теж зацькували, прогнали з двору.

У цій виставі також майже немає оформлення, а те, що є, дуже метафоричне – ланцюги, дошки, за якими не видно людей, весільний рушник, який ніби зв’язує руки… Костюми у всіх парубків та дівчат сучасні і однаково безликі (сценограф Алія Байтенова).

Ця сільська молодь не має свого обличчя, живе за старими звичаями, бездумно підкорюється усталеним порядкам, охоче плете плітки. Їх танець часом нагадує тупе топтання. «Ідіотизм сільського життя» потворно впливає навіть на сильні особистості. Варка-Крістіна Зограбян і Гнат—Юрій Онопрійко охоплені нездоланною пристрастю, плітки розлучили їх, та Варка безжальна і жорстока у боротьбі за свого коханого. І вже невідомо – чого в цьому більше – кохання чи зневаженого самолюбства, егоїзму. Гнат відчуває відповідальність за ніжну та покірливу Софію- Марія Корінна, яка щиро покохала і довірилась йому, але противитися натиску Варки йому несила. Жертвою, звичайно, стає Софія. Усі почуття і напружені моменти дії підкреслюються сучасною музикою «Океану Ельзи», Христини Соловій, Джамали.

Словом, п’єса, написана півтора століття тому, у сумчан звучить цілком сучасно. І навіть традиційна сварлива свекруха у блискучому виконанні народної артистки України Євгенії Серебрякової, також цілком пізнавана – мабуть, не переведуться вони у нашому житті.

Цікавий символічний фінал вистави, коли безневинно забита чоловіком до смерті Софія, а, може, то вже її душа, – ніби прощає, звершує обряд змивання гріхів з усіх своїх односельців. Чи стануть вони кращими від цього? І чи зрозуміли вони, хто ж винен у її смерті?