«Феєрія Дніпра» день другий.
На відміну від дня попереднього вчора на тій же сцені театру драми і комедії простір звузився до однієї невеличкої і небагатої кімнати, а кількість дійових осіб до чотирьох. Це була вистава Хмельницького академічного муздрамтеатру ім. М. Старицького «Наречений з Єрусалиму» відомого ізраїльського драматурга Йосефа Бар-Йосефа. Саме ця п’єса принесла йому світову славу, до речі, кілька років тому її вже привозив до нас один з київських театрів.
Отже, ця вистава камерна, але не можна сказати, що в ній не було пристрастей, хоча сюжет дуже простий: брат хоче пристроїти свою немолоду незаміжню сестру, щоб їй легше жилося, і для цього привіз їй нареченого з Єрусалиму аж до Англіїї, де вони волею долі опинилися на старість літ. А тут у неї, виявляється, закоханий хазяїн квартири, де вони живуть. Стосунки між цими людьми і є змістом вистави, і це аніскільки не нудно! Бо грають в ній кращі актори трупи – заслужені артисти України Лариса Курманова (Рахель) Степан Бортнічук (її брат Саймон), Ігор Сторожук (наречений Лейзер) та Микола Валівоць (Бені). А те, що між ними відбувається і смішно, і сумно водночас. Ми дивимося і думаємо: як часто люди не можуть знайти дорогу один до одного через дрібниці, недовіру, якісь уявні страхи, бояться бути щирими і відвертими, щоб не стати ошуканими і приниженими. Це знайоме, мабуть, багатьом з нас.
— Це була перша ваша вистава як головного режисера у Хмельницькому театрі, чому вибрали саме цю п’єсу, — запитала я у Володимира Борисяка.
-В театрі тоді була ситуація, коли в репертуарі превалювали одноденки, або шароварні вистави. І я вважав за потрібне повернутись до класичної школи, до глибокого психологічного театру. Для цього і взяв для першого кроку нібито «чужий» матеріал, але який примусив би зосередитись саме на внутрішньому світі героїв, на психології, особливостях характерів. Ми навіть відмовилися від педалювання єврейської теми – акценту, інтонацій, смішних особливостей поведінки, що завжди викликає жваву реакцію глядачів, приносить успіх. Бо у нашій виставі йдеться про людей, таких, як і ми. Тут є і проблеми емігрантів, переміщених осіб, які, на жаль, стали тепер близькі і нам.
Та всупереч сказаному, єврейський колорит все ж таки легко, ненав’язливо, але передається і Степаном Бортнічуком, і Ігорем Сторожуком. Та насамперед ми бачимо в них людей, розуміємо їх вчинки і поведінку, навіть якщо вони «неправильні» з загальноприйнятого погляду, і співчуваємо їм у їх пошуках щастя, розуміння, близької, рідної душі. Це усім, хто залишився самотнім, так потрібно!
Сьогодні дивитимусь виставу «Самоубийца» М.Ердмана нашого молодіжного театру «Верим!»
Тетяна АБРАМОВА.
