Прем’єра української стрічки від Любомира Левицького — режисера фільму «Тіні незабутих предків» — відбулася у кінотеатрі «Правда»
Перед тим, як вирушити до кінотеатру, мені довелося переглянути трейлер фільму. Чесно кажучи, трейлер мене зовсім не привабив. «Мабуть, це щось схоже на типову американську комедію про студентські вечірки — вульгарне та нудне», — подумала тоді я. Проте, моя думка змінилася після того, як я побачила сам фільм. Майже із самого початку перегляду я сміялася без упину. Сюжет цікавий та вся стрічка сповнена легким нетривіальним гумором. Але, на жаль, від сумної правди про поведінку сучасної «золотої молоді» нікуди не дінешся. Тож не обійшлося й без пари пошлих кадрів та кадрів безглуздих бійок. Фільм є не лише розважальним, але й повчальним. У гумористичній формі він деякою мірою закликає недолугих юнаків та дівчат, поглянувши на себе зі сторони, задуматися над сенсом життя.
За короткий срок стрічка стала доволі успішною. Всього за чотири дні вона зібрала два з половиною мільйони гривень.
— Кіно було створено всього за шість місяців з моменту написання сценарію, — зізнається Любомир Левицький. — Для мене це справжній рекорд. Роблячи відеомонтаж, довелося провести кілька безсонних ночей та випити три кілограми кави. А працюючи над сюжетом, я пропустив через себе кожного героя… Цим фільмом нам хотілося подарувати людям позитивний настрій, відволікти їх від сумних думок, викликаних останніми подіями в нашій країні.
Кастинг на ролі проходив по всій країні. Знятися у стрічці було 12 тисяч бажаючих. До участі у масових сценах відібрали близько тисячі акторів. Майже всі вони — дебютанти. Серед виконавців головних ролей також були ті, хто вперше грав у кіно або взагалі не мав акторської освіти.
Зйомки проходили у селищі Брюховичі Львівської області на території приватної садиби відомого стоматолога Ярослава Заблоцького, а також на студії. Тривали вони з листопада по грудень, коли температура складала лише три градуси морозу. Акторам було дуже холодно, особливо пірнати у басейн. Однак вони були готові на все заради мистецтва та впоралися. Режисер пояснює, що над кіно працювали восени, адже влітку ночі коротші, а отже для зйомок було б замало часу.
Любомир Левицький дозволяв акторам імпровізувати, не притримуватись чітко сценарію. І в них це непогано вийшло. Кожен відповідально ставився до процесу зйомок та ретельно готувався до них. Крім того, для майбутніх українських зірок щодня проводили майстер-класи з акторської майстерності та відеозйомки, на яких професійні актори ділилися досвідом із початківцями. Молоді артисти говорять, що такі заняття та зйомки фільму допомогли їм здобути неоціненний досвід та вдосконалити свої здібності.
— Я завжди гадав, що для того, щоб потрапити в кіно, потрібно з кимось переспати, — жартує Богдан Рубан, виконавець однієї з головних ролей. — Але насправді довелося пройти аж три етапи кастингу. Мій герой чимось схожий на мене самого. Тому мені було легко в нього перевтілюватися.
Актор Володимир Ситник став учасником зйомок фільму випадково. Його запросив друг, який був організатором кастингу. У фільмі Володимир зіграв одну із головних ролей — гота, похмуру людину, зовсім не схожу на нього самого.
— В моєму уявленні мій герой чимось асоціюється із романтичними поетами та письменниками ХІХ століття, — посміхається він.
В героя Володимира є слухняний собака на ім’я Сатана. Насправді ж пса звуть Гектор. Він дуже агресивний і під час зйомок кілька разів намагався вкусити актора. Але поступово вони потоваришували.
Під час показу молодіжної стрічки в деяких кінотеатрах України траплялися курйозні випадки. Одного разу в зал забігла мати одного із глядачів та забрала свого сина, протестуючи проти перегляду відео.
— У кінотеатрів повинна бути довіра до українських фільмів, — говорить Любомир Левицький. — До речі, майже кожен із глядачів, які побачили комедію «#Selfieparty», фотографував селфі з квитком на фільм. Потім вони ці знімки виклали в Інтернеті. Я спочатку не міг зрозуміти, чому. А тому, що люди відчули себе патріотами та співучасниками розвитку українського кіно.
Режисер ділиться, що в наступному році вийде його нова робота — містичний проект «Егрегор», який за жанром є «чимось середнім між «Кодом да Вінчі» та «Скарбами нації»». Цей фільм є більш серйозним та розрахований він на ширшу аудиторію.
Маріанна Стець, фото автора
Категория: Новости Культуры Днепра
