Невідомий Петровський: «НМ» побувала у колишній хатині більшовика (ФОТО)

Після падіння «батька-засновника» нашого міста біля залізничного вокзалу кореспондент «НМ» завітав у музейну хатину в корінному для нашого обласного центру куточку славного Кодака.

За колишньою радянською адресою Жовтенят, 29 стоїть будинок з білої цегли. За словами Антоніни Петрівни Євдокимової, його ще звичайною мазанкою найняв сам Григорій Петровський. Усередині усе розташування і нині відповідає архаїчній українській традиції. Є піч з горщиками та посудом, а поруч стенд з особистими речами революціонера. Особливу увагу за склом одразу привертають дебелі валянки солідного розміру.

— Антоніно Петрівно, і скільки років ви відповідальні за ці скарби?

-Тридцять, хоча останні сім років будинок-музей відрізаний від тепла. Петровка не хоче утримувати, а місто не поспішає взяти додатковий тягар. Фактично я наглядаю за будівлею, адже живу поруч. Нещодавно, правда, дзвонили з управління культури, обіцяли завітати.

У давно не топленій хатині довго не пробудеш. В одній з кімнат суцільні фото та паперові докази бурхливої діяльності товариша Петровського, тож туди ми навіть не зазирнули. А в іншій — меблі у стилі сталінського аскетизму. Увагу привертає хіба що комод з порепаною від старості репродукцією картини Карла Брюллова. Антоніна Петрівна випереджає запитання:

— Ця картина невідомо чия. Петровський тут майже не жив. Тут більше жила його мати, а він навідувався. Колись сюди водили екскурсії піонерів. Що їм розповідали про Петровського? Те, що дозволяли. Такі були часи. Коли прийшла українська незалежність, я збирала тут вечорниці. Ось фото, дивіться, які гарні дівчата…
Дивлюся, погоджуюсь і намагаюсь уявити атмосферу етнічних свят, які більшовики не вітали. А чого: піч, посуд, старожитності, Брюллов, який посприяв свободі нашого національного генія Шевченка… От тільки картина «Останній день Помпеї» більше відповідає життєвій драмі запеклого революціонера та його родини. Ніхто не винен, сам напророкував.

-Антоніно Петрівно, як ви вважаєте, що буде у будинку після декомунізації?

— Гадки не маю. Наша місцевість з давніми козацькими традиціями, можна було б створити краєзнавчий музей. Тільки потрібні кошти, а де їх тепер узяти? Наприклад, ось на це ліжко я принесла самоткане покривало з дому, а тут потрібно збирати цілу автентичну експозицію…

На прощання заговорили про перейменування вулиць. Виявляється, місцеві жителі дуже переймалися, що можуть опинитися на вулиці, назву якої прочитали у російськомовній газеті — Крепостная. Антоніна Петрівна показує цілий список людей, які не забажали бути «кріпаками». Та проти виключно української назви Фортечна всі вже й не проти. Хіба що священики храмів святих Петра і Павла та святого Миколи дивуються, чим не догодила стара дорадянська назва вулиці Церковна, яка пролягала саме поміж ними.

Ігор Суховий. Фото Андрія Батозського

[flagallery gid=13]