11 cерпня мало б виповнитися 43 роки майору поліції з Дніпропетровщини Арсенію Алексєєву. Але на початку цього року Герой загинув під час бойових дій на Донеччині. Журналістка видання «Наше місто» зв’язалась з Катериною Матієнко, яка його добре знала, і дізналась подробиці з його життя.
Його життя понад два десятиліття було пов’язане зі службою в органах внутрішніх справ, а останні місяці — із виконанням бойових завдань у складі полку поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) ГУНП у Дніпропетровській області. Про це повідомляється на сайті Національної поліції України. Арсеній Алексєєв народився у 1983 році в селі Зелене Поле Криворізького району Дніпропетровської області. У 2011 році він здобув освіту в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ. Свою професійну діяльність чоловік розпочав у патрульно-постовій службі. Згодом працював у різних підрозділах органів внутрішніх справ, набуваючи досвіду та професійних навичок. Пізніше Арсеній очолив відділення охорони адміністративних будівель Головного управління поліції області.
Прощання з Героєм
У серпні 2025 року він приєднався до полку поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) ГУНП у Дніпропетровській області. Тут Арсеній служив інспектором взводу роти безпілотних систем. За час служби у підрозділі він опанував роботу з безпілотниками. Допомагав налаштовувати та ремонтувати техніку безпосередньо в польових умовах, підтримував колег і завжди залишався готовим прийти на допомогу. Разом із побратимами поліцейський виконував бойові завдання на складних ділянках фронту.
Арсеній (праворуч) на фронті
Останнім для Арсенія став бій у Костянтинівці Краматорського району. Увечері 27 лютого, близько 22:00, він разом із побратимами перебував на бойовому завданні. Поліцейський дістав тяжке поранення. Побратими намагалися евакуювати його із застосуванням наземного роботизованого комплексу. Однак російські військові вдруге атакували позицію за допомогою FPV-дронів. Унаслідок удару техніку було знищено, а Арсеній Алексєєв загинув на місці.
Для колег він залишився не лише досвідченим правоохоронцем і фахівцем, а й людиною, на яку завжди можна було покластися. Побратими згадують Арсенія як відповідального та надійного поліцейського, грамотного спеціаліста і водночас веселого, цікавого співрозмовника. Він умів підтримати тих, хто був поруч, не залишався осторонь, коли комусь була потрібна допомога, і не відступав перед труднощами. Саме таким — готовим допомогти, надійним і відданим службі — його запам’ятали ті, хто працював і служив разом із ним. Після загибелі Арсенія Алексєєва залишилися мати, брат та кохана людина. Для них він назавжди залишиться сином, братом і коханим, якого неможливо замінити.
Арсеній та Катерина (ліворуч) на арттерапії.
-Я доводжуся Арсенію посестрою, і для моєї родини він був і залишається рідним другом, – поділилася спогадами Катерина Матєнко. – Ми були знайомі більше 10 років. Арсеній завжди підвищував свою кваліфікацію, навчався новому і допомагав своєму оточенню. Мав чітке відчуття справедливості й відповідальності — саме це визначило його шлях. Згадую, як ми запросили його як волонтера провести заняття з арттерапії в обласній дитячій лікарні. На той час я працювала лікарем експрес-лабораторії в дитячій реанімації, тому цей проєкт для мене був важливим. Він зацікавився і погодився одразу. Там були діти різного віку та їхні батьки. Особливо неочікуваною була реакція підлітків, коли вони дізналися, де насправді працює Арсеній і яка його посада. Їхні розмови змінилися, настрій став бадьорішим, і після спілкування вони вирішили, що після одужання також будуть волонтерами й допомагатимуть іншим у важкі часи.
А ще Катерина згадує, що Арсеній із задоволенням відвідував театр та кіно, дуже любив фотографувати. З будь-якою технікою був «на ти». Це в Арсенія було від його батька – вони ще з дитинства хлопця щось вигадували разом і називали це «своєю інженерною думкою». Свого часу втрата батька дуже вплинула на нього.
Арсеній Алексєєв
-Для мене було неочікувано, що він підібрав з вулиці напівживе кошеня і виходив його, – розповідає Катерина. – Назвав Мавка. Я вірила, що з появою Мавки у них все буде добре. До речі, це була його улюблена фраза – коротка відповідь на всі серйозні питання. Він завжди був обережним у висловлюваннях. Для мене Арсеній назавжди залишиться людиною великої внутрішньої сили, світла і гідності. Він був щирим, уважним до людей, умів підтримати навіть тоді, коли самому було непросто. У ньому поєднувалися мужність і доброта, відчуття відповідальності – рідкісне поєднання, яке одразу відчувалося. Хочу додати ще ось що. Зараз усе робиться, щоб зламати нас зсередини, посварити між собою. Але не забуваймо, що справжнє зло – це росіяни, які порушують наші кордони та обстрілюють мирне населення. Ми маємо допомагати нашим Захисникам. А тих, кого вбили, пам’ятати. І розповідати про них.
Фото з відкритих джерел та з архіву героїні.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у Дніпрі встановили меморіальну дошку на честь Ігоря Куркостриги.
