ЕКСКЛЮЗИВ Щохвилини на передовій порятунку життя: як працює екстрена медицина Дніпра

Вони виїжджають на виклики під звуки сирен і працюють після ракетних ударів. Щодня бригади Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги приймають понад тисячу викликів, рятуючи поранених чи важких пацієнтів. Як працює система екстреної допомоги під час війни, хто стоїть за порятунком людей і чому перші хвилини після трагедії можуть стати вирішальними-розповідає “Наше місто”.

Подвійне навантаження: як медики Дніпра працюють під сиренами та після “прильотів”

До повномасштабного вторгнення обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф мав 230 бригад. Зараз — 155. Але викликів не поменшало: 1200–1300 на добу. Це означає, що кожна бригада несе подвійне навантаження — вдень і вночі, під звуки сирен, “шахедів” та ракет, після “прильотів”.

-Ніхто з них не втік з країни, ніхто не переховується вдома, ніхто не боїться, – говорить директор Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Радій Шевченко. – Всі працюють, рятують, їздять у населені пункти на кордоні з Донеччиною, їздять у Харківську область, здійснюють найбільші транспортування у державі.

Нещодавно бригада центру перевезла пораненого з 70% опіків тіла. Такий випадок — межа можливого навіть для досвідчених медиків.

Радій Шевченко каже, що рятували людей, поранених від обстрілів, працівники екстреної допомоги Дніпра почали не з лютого 2022-го, а набагато раніше.

— Виклики у роботі для нас почалися з травня 2014-го, коли 76 поранених бійців з важкими травмами доставили до аеропорту в Дніпрі, – розповідає Радій Шевченко. – З того часу нашим центром — найбільшим центром у державі — вже надано допомогу 78 000 бійців. Це виклик, який ми подолали тоді і долаємо зараз.

І додає те, що, мабуть, є найважливішим.

— Дякую Богові, що у нас центр з нульовою, на щастя, летальністю — ми не втратили жодного співробітника, – каже Радій Шевченко. – Це наше найбільше надбання. Мрію про те, щоб усі наші колеги, усі наші родини залишились живі і здорові — і надалі вже передавали досвід країнам, які будуть воювати після нас.

Між тривогами і викликами: історії людей, які рятують життя 

Масовані обстріли, дефіцит кадрів, десятки викликів за зміну та постійна робота на межі можливостей. Такі будні медиків екстренки.

-За останні півроку, коли відбуваються масивні обстріли Дніпра, ми здійснюємо виїзди частіше, – сказала Дар’я Кацуруба, лікарка медицина з невідкладних станів. – Буває, що навіть кожне чергування.

Щодоби кожен працівник оперативної диспетчерської екстренки приймає до 300 дзвінків. Під час масованих атак їхня кількість різко зростає. А виклики приймають замість 19 людей – лише 10. 

-Психологічно людям працювати дуже важко, – каже Ольга Новосьолова – старша фельдшерка оперативної диспетчерської . – Всі виснажені. Диспетчерів зараз практично вдвічі менше, ніж має бути. 

Екстренка Дніпропетровщини працює на межі фізичних та моральних можливостей. Медики виїздять на місця атак, евакуюють людей з прифронтових громад, обслуговують звичайні виклики – тиск, проблеми з серцем.

-Наша бригада може обслуговувати від 8 до 20 викликів на добу, – розповіла Аліна Манкович, лікарка бригади інтенсивної терапії. – Це залежить від дня, нашої завантаженості, стану пацієнтів. Я розумію, що саме тут моє місце, тут я потрібна. Я можу тут віддати свою енергію, свої знання і допомогти людині одужати або зберегти життя.

Андрій Мізонов прийшов на роботу медичного техніка екстреної допомоги у 2022 році— саме тоді, коли більшість намагалася сховатися від реальності. 

— Зараз дуже багато викликів, — розповідає Андрій. — Один з випадків: діставали дідуся. Як поклали його на ноші, почали зрізати з нього одяг — дуже сильні враження, не можу передати. Це буквально декілька змін тому. Також було чергування біля місця падіння “шахеда”. Ми їдемо на виклики й під час тривог, й під обстрілами. Але працюємо все одно — бо це наша робота. 

Іван Назаренко працює медичним техніком уже десять років. Він із тих, хто ще пам’ятає мирні виїзди.

— Війна, але звикаєш до неї, — каже він стримано. — Їдемо, чуємо вибухи, після прильотів маємо рятувати людей. Страшно. Будинки розбиті, люди поранені, вони у розпачі. Допомагаю фельдшерам за потреби.

Дмитро Анатолійович — людина з майже тридцятирічним стажем. Він вже не рахує тривог.

— Робота медичного техніка — це знання обладнання, робота за кермом і повна допомога бригаді, — пояснює він. — Виїжджаємо на не лише звичайні виклики, а на прильоти також. Кожен виклик запам’ятовується. Майже 30 років уже працюю. Люблю свою роботу.

Кожна хвилина важлива: як лікарня швидкої допомоги приймає пацієнтів

Поки бригади мчать до місця події, у КНП “Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги ДМР” вже готуються приймати пацієнтів. Ця лікарня — фінальна точка на шляху між катастрофою і порятунком. І від того, наскільки злагоджено відбудеться передача пацієнта, залежить, чи він виживе.

Василь Король, заступник медичного директора лікарні, говорить про це як людина, яка бачить цей процес зсередини щодня.

— Лікарня приймає пацієнтів у найтяжчих станах, — розповідає Василь Король. — Доставка тяжких хворих з пораненнями, травмами, переломами і черепно-мозковими травмами. Лікарня завжди готова надавати допомогу, але від того, як пройде передача хворого, як буде супроводжувати цього пацієнта — багато залежить.

Одразу після прибуття проводиться так зване сортування. Медики миттєво вирішують: кому реанімаційний зал, кому апарат штучного дихання, а хто може почекати.

У цій системі критично важливо, щоб бригада, яка привезла пацієнта, чітко і швидко передала всю інформацію. Парамедик, який знає протоколи, скорочує час реакції лікарні.

— Дуже важливо, якщо всі, хто працюють на виїзних бригадах, у цьому орієнтуються — нам допомагають, і результат надання допомоги буде набагато швидший, — наголошує Василь Король.

Окремо він зупиняється на темі підготовленості не лише лікарів, а й усіх, хто опиняється поряд у перші хвилини трагедії.

— Декілька хвилин можуть врятувати життя і здоров’я там, де велика крововтрата, – акцентує він. – Не тільки лікар може це робити, а всі люди, задіяні в цьому процесі, мають уміти швидко надавати кваліфіковану допомогу.

Саме тому лікарня підтримує навчання і для немедичного персоналу — бо катастрофа не чекає, поки поруч опиниться лікар.

Як рятувати людину до приїзду швидкої 

Серцево-легенева реанімація, виклик бригади — ці дії, зроблені вчасно і правильно, здатні повернути людину до життя. Гліб Барков, завідувач навчально-тренувального відділу обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, навчає цим навичкам.

— На тренінгах я розповідаю, що треба робити, доки їде бригада екстреної медичної допомоги, — пояснює він. — Наприклад, якщо протягом 10 хвилин хтось надавав людині допомогу, бригаді буде набагато легше врятувати цю людину.

Перший крок — безпека. Перш ніж підійти до людини, яка лежить без руху, погляньте навколо, чи нічого вам не загрожує.

— Якщо над ним дрон — не факт, що ми йому допоможемо, — каже Барков. – Або, якщо будівля, де знаходиться постраждалий, може рухнути — ми в цю будівлю не входимо. Ризикувати власним життям ніхто не повинен.

Другий крок — перевірити стан постраждалого.

-Запитайте голосно щось у цієї людини, – радить Гліб Барков. – Якщо реакції немає — перевірте дихання. Якщо жодного вдиху — вже щось потрібно робити. Я одразу розпочинаю серцево-легеневу реанімацію.

Третій крок — виклик медичної допомоги. Поки один намагається врятувати постраждалого, інший телефонує у швидку. Диспетчеру потрібно повідомити точну адресу, стать і приблизний вік людини, що сталося і які дії вже проводяться.

— Визначаємо середину грудної клітки постраждалого, ставимо туди тверду частину своєї долоні, зверху іншу руку, лікті мають бути рівними — і качаємо, — інструктує Гліб Барков.  — При таких діях навіть медикам рекомендовано змінюватися кожні дві хвилини. Але, якщо допомогти вам нікому, а ви покачаєте хоча б три-чотири хвилини — є шанс, що хтось опиниться поряд і допоможе.

Півстоліття на варті: парамедикиня не залишила пацієнтів навіть під обстрілами 

Поки Дніпропетровщина живе під постійними обстрілами, екстрена медицина тримається на людях, для яких слово «неможливо» просто не існує. Одна з них — Валентина Кириченко, старша парамедикиня Межівської підстанції ЕМД.

Понад півстоліття вона присвятила порятунку людей. П’ятдесят років — це не просто стаж, це ціле життя, прожите разом із пацієнтами. Коли фронт почав наближатися, вона не поїхала. Коли лунали вибухи — поспішала на виклики.

-Я та мої колеги працювали і у свої зміни, і в інший час, — розповідає Валентина. – Рятували не лише постраждалих від обстрілів. Серед іншого приймали пологи, виїжджали на пожежі, допомагали постраждалим у ДТП. 

Служба працювала навіть тоді, коли, здавалося, працювати вже неможливо. Виїхала з Межової Валентина Кириченко лише наприкінці літа 2025-го — коли безпекова ситуація стала критичною. 

Зустрілися на швидкій — залишилися разом на все життя

Екстрена медична допомога щодня рятує життя, але інколи дарує й дещо більше. Саме на станції швидкої медичної допомоги у Павлограді понад 35 років тому зустрілися Людмила та Юрій Литвини. Спільні чергування, складні виклики та відповідальність за чужі життя стали початком історії кохання, яка триває й досі. 

У 1988 році на роботу прийшла 19-річна фельдшерка Людмила, яка щойно отримала диплом Дніпропетровського медучилища. Водій Юрій, якому 24, уже знає тут кожен коридор.

Їх зводить не романтика, а виклики. Одна бригада, одна машина, одні й ті ж напружені хвилини на місці події.

Але одного разу трапляється щось особливе: разом приймають пологи прямо на виїзді. Здоровий хлопчик, перший крик — і двоє молодих медиків відчули, що між ними промайнула іскра. За два роки вони одружилися.

Позаду в цієї пари вже понад 35 спільних років. Юрій і досі за кермом швидкої. Людмила каже, що чоловік відчуває двигун краще, ніж деякі механіки. А вона стала старшим парамедиком.

Війна змінила звичний ритм чергувань. Тепер Людмила чекає чоловіка з кожного виїзду на місця ударів. 

-Сирена — і серце стискається, каже жінка. – Рятівником від тривоги стала дача. Шість соток, дерева, городина і квіти — особлива гордість.

А головна мрія подружжя Литвин — як і тисяч їхніх колег — проста й велика водночас: дочекатися Перемоги. Тієї миті, коли більше не буде сигналів повітряної тривоги. Коли бригади повернуться до звичайних викликів — без поранених від ракет і “шахедів”. Коли нарешті запанує мир — заслужений, вистражданий, довгоочікуваний. 

Фото Володимира Федорищева.

Читайте також: Домедична допомога у Дніпрі: як навчають рятувати життя.

Раніше ми писали, що у Дніпрі медики врятували жінку, яка народила четверту дитину вдома.