ЕКСКЛЮЗИВ Хронічна втома, емоційна глухота і травма в ДНК: що відбувається з психікою дніпрян на п’ятий рік війни

Повномасштабна війна триває вже п’ятий рік, і психіка українців відчуває невидимий тиск: від гострого страху до виснаження та внутрішніх змін. Як переживали перші місяці війни, що означає деформація особистості і чому четвертий рік став особливо небезпечним для психіки — про це журналістам видання “Наше місто” розповіла психологиня з Дніпра Ніна Горбунова.

Тривога на генетичному рівні: історія 75-річної мешканки Дніпра

Коли з роками війна стає буденністю, найважче — зберегти внутрішню рівновагу. Для 75-річної мешканки Дніпра Сабіни Федорівни Козіліної це щоденна боротьба з моральним виснаженням, тривогою та спогадами, що болять сильніше з кожним днем. 

– Це страшна війна, яка триває зараз, — говорить вона, – Моя пам’ять тісно переплетена з трагедіями минулого. Мої бабусі й дідусі в блокадному Ленінграді загинули від голоду й холоду. І переживати те, що я переживаю зараз, просто навіть важко на генетичному рівні. 

Вона не приховує: психічний стан під час повномасштабної війни погіршився. Постійна тривога, безсоння, відчуття безсилля — усе це накопичується, і навіть звичайні речі перестають бути зрозумілими.

Найважчими стали періоди тривалих відключень світла взимку.

– Іноді по 18 годин на добу не було світла, а  взимку при температурі -10, -12 градусів у нашому будинку не було й тепла також, – бідкається жінка. – Та ще й вибухи виводять з рівноваги.

У таких умовах, каже вона, організм перестає працювати у звичному ритмі, а психіка — витримувати навантаження. Вона пояснює це просто.

– Про жодні людські біологічні норми не може бути й мови — з цією депресією просто неможливо впоратися, – зізнається жінка. – Це був просто напівдикий стан. Це я на пенсії, а друзі, знайомі, навіть ті, хто досі працює, також переживають подібне виснаження. Вони у такому ж пригніченому стані, як я.

Війна виснажує і тіло, і душу. Історія Сабіни Козіліної показує, як важко зберігати внутрішню рівновагу, і що подібне виснаження відчувають багато людей навколо.

Що змінилося в психіці людей за роки війни

П’ятий рік повномасштабної війни змушує українців жити в умовах, які ще недавно здавалися неможливими. Щоденні виклики, невизначеність і втома поступово змінюють не лише звички, а й внутрішні реакції людей. Як трансформується психіка в таких обставинах і які етапи цього процесу вже пройшло суспільство — пояснює психологиня Ніна Горбунова.

– Перший рік був часом гіпермобілізації (адреналін, віра в швидку перемогу, ігнорування втоми), другий – роком усвідомлення марафону, а зараз ми перейшли у фазу хронічної адаптації до ненормальності, – сказала Ніна Горбунова. – Найвідчутніша зміна – це зникнення ілюзій щодо термінів. Люди перестали жити два-три тижні, до літа чи до весни. Психіка виробила захисний панцир: ми стали емоційно стриманішими, подекуди черствішими, але витривалішими. Це стан тихої напруги, де тривога стала не подією, а фоновим шумом.

Можна сказати, що за останні декілька років в українців відбулася вимушена адаптація до суворої реальності. Світ став для нас чорно-білим. Це є нормою для війни, але може бути важким випробуванням для мирного життя.

– Ми нормалізували лють (і це нормально), та водночас стали емоційно онімілими та байдужими, – пояснила психологиня. – Це захист психіки від перегріву внаслідок великої кількості жаху та викликів воєнного часу. Ми сильно скоротили свій горизонт планування. Ми перестали очікувати закінчення війни, бо зневірилися і навчилися жити в ній. Ненормальні обставини стали сприйматись, як норма.

Колективна травма: як війна змінила відчуття безпеки і розділила суспільство

Сьогодні у суспільстві говорять про такий процес, як колективна травма. Йдеться не лише про досвід втрат, а й про трансформацію базових відчуттів — передусім безпеки та стабільності.

– Можна сказати, що ми проживаємо колективну травму, — говорить Ніна Горбунова. – Травма проявляється через втрату базового відчуття безпеки світу. Сьогодні це виражається, зокрема у розщепленні суспільства (ті, хто на фронті; ті, хто в тилу; ті, хто за кордоном).

Це розділення формує різні рівні проживання війни і впливає на те, як люди реагують на події довкола. Відчуття несправедливості стає гострішим, а чутливість до будь-яких тригерів — вищою, ніж раніше.

– Удари по енергосистемі, призвели до додаткового порушення стабільності та ритму життя цивільного населення – відключення світла діють, як додатковий стрес-фактор, — пояснює вона.

Окремим чинником впливу залишається інформаційний простір, який постійно підсилює напругу і не дає психіці повноцінно відновлюватися. 

– У сучасних реаліях загальної цифровізації ми маємо швидкий доступ до жахливих фото і відео матеріалів, що створює додатковий травматичний вплив на людську психіку, особливо дітей, — зазначає психологиня.

Водночас поряд із цими процесами формується і протилежна тенденція — переосмислення та зміна суспільних орієнтирів, що проявляється у здатності до єдності та дії в критичні моменти.

– Ми, як нація, переоцінили цінності, стали більш суб’єктними та солідарними в критичні моменти, ми не підкорюємося мовчки кривднику, а виборюємо свою свободу. Це є посттравматичне зростання, — каже Ніна Горбунова.

Війна в культурному ДНК: як психічні шрами передаються наступним поколінням

За останні 4 роки ми пройшли шлях від гострого болю та шоку до хронічного виснаження та цинізму. Спочатку ми намагались вижити і адаптуватись, далі психіка стала консервувати отриманий досвід. Ми вже не просто реагуємо на війну, а живемо в ній, вона стала постійною складовою нашої ідентичності. Травма перестала бути подією з минулого, вона є частиною нашого завтра.

– Під дією тривалого стресу психіка увімкнула захисні механізми, наголосила Ніна Горбунова. – Те, що раніше викликало заціпеніння (смерті, обстріли), сприймається зараз як статистика. Люди втомилися співчувати всім підряд і замикаються в колі своїх. Зв’язки між різними групами суспільства слабшають. Мислення багатьох фокусується лише на тому, як дотягнути до завтра, що блокує творчий та стратегічний потенціал нації. Найактивніша частина суспільства потерпає від перевтоми та емоційного вигорання, а це робить нас більш вразливими до маніпуляцій та негативного впливу.

За словами психологині, накопичена лють тепер часто спрямовується на своїх – на владу, сусідів, волонтерів, переселенців.

– Вже зараз травма записується в наше культурне ДНК, є великий ризик передати її майбутнім поколінням – не лише перемогу та силу, а й тривожність, недовіру до світу та схильність до депресій, – каже Ніна Горбунова. – Тож важливо вже зараз приділяти увагу психо-емоційному відновленню – як самостійно, так і звертатись за професійною допомогою.

Симптоми, на які треба звернути увагу, особливо, якщо вони тривають більше одного місяця:

• Емоційні гойдалки без причини, наприклад, розлита кава викликає у вас сильний гнів або розпач;
•  Розлади сну та нічна варта – неможливість заснути, розслабитися в очікуванні обстрілів, тривожні, важкі сни;
• Соціальна ізоляція (синдром равлика) – людина починає уникати спілкування навіть із тими, кого любить. Психіка намагається не витрачати залишки енергії на соціальні маски;
• Гіперпильність – постійне сканування простору на предмет небезпеки. Людина завжди сідає обличчям до виходу, постійно перевіряє новини, не може випустити телефон із рук;
• Інтрузії (вторгнення минулого) – це не просто спогади, а флешбеки. Коли звук грому, грюкіт дверей або певний запах миттєво повертають людину в епіцентр страшної події. Психіка не змогла перетравити цей епізод і він продовжує існувати в мозку як жива рана, що не загоюється;
• Панічні атаки – коли лікарі не знаходять фізичної патології, але людина страждає від проблем із тиском, болю в серці або шлунку. Це тіло намагається викричати той біль, який мозок намагається ігнорувати;
• Втрата майбутнього часу – людина перестає вживати дієслова у майбутньому часі. Мислення стає тунельним: тільки зараз або вчора. Зникає здатність мріяти навіть про дрібниці (наприклад, куди поїхати у відпустку після перемоги). Це ознака того, що ресурс витрачається виключно на виживання в поточному моменті.

– Якщо кинути жабу в окріп, вона вистрибне, а якщо нагрівати воду поступово – вона звариться, не помітивши небезпеки, – сказала психологиня. – Ми звикаємо до постійної загрози життю, до щоденних трагічних новин, до розлуки з близькими. Те, що раніше здавалося катастрофою, стає просто ще одним днем.

Чим це небезпечно?

• Люди починають вважати хронічну тривогу, безсоння та дратівливість своїми рисами характеру («я просто став нервовим»), хоча насправді це симптоми травми;
• Коли ми перестаємо помічати власний біль, ми стаємо менш чутливими до болю інших. Це породжує конфлікти на рівному місці та емоційну глухоту в сім’ях;
• Емоційне вигорання може прийти зненацька, оскільки людина не відчуває втоми (вона до неї звикла), вона продовжує працювати на виснаження, поки організм просто не вимкнеться через важку хворобу або нервовий зрив;
• Звикання до небезпеки призводить до ігнорування сигналів тривоги або базових правил безпеки. Почуття страху притупляється, що може бути фатальним.

Ми всі поранені переможці: що чекає на психіку після завершення війни

Війна залишає на психіці глибокий слід, але відновлення можливе. Психологиня Ніна Горбунова пояснює, що процес зцілення починається лише тоді, коли зникає хронічна загроза життю та цілісності.

– Психіка здатна на відновлення завдяки природнім адаптивним механізмам переробки травматичного досвіду, – каже вона. – Коли настане відчуття безпеки, психіка отримає сигнал – ми у безпеці, і це стане початком розблокування накопичених емоцій. Буде нелегко: ви почуватиметеся втомленими, розгубленими, плаксивими, але це пройде, і знову все буде добре.

Ніна Горбунова додає, що багато людей переживатимуть не класичний ПТСР, а так зване посттравматичне зростання. Після важкого досвіду людина може стати мудрішою, глибше цінувати життя, зміцнити стосунки та знайти нові сенси.

– Соціальна підтримка – це головний антидот до травми, – каже психологиня. – Українці показали себе надзвичайно життєстійкими та згуртованими, здатними жартувати навіть у самі темні часи. Відновлення не відбудеться автоматично. Це буде активна робота всієї нації: через терапію, мистецтво, переосмислення історії та створення нових традицій.

Але психологиня попереджає, що після перемоги на людей чекатиме новий виклик. 

– Коли адреналін вимкнеться, нас накриє велетенська хвиля втоми, – пояснила Ніна Горбунова. – Найскладнішим буде відбудова мостів між людьми. Тим, хто воював, тим, хто жив під обстрілами в тилу і тим, хто виїхав, буде важко зрозуміти одне одного. Нам доведеться вчитися говорити заново, без звинувачень.

Вона підкреслює важливість простого, але ефективного підходу до близьких.

– Не намагайтеся лікувати тих, хто повернувся з фронту чи з-за кордону, просто будьте поруч, – зазначила Ніна Горбунова. – Любов і терпіння працюють краще за будь-які повчання. Ми всі зараз – поранені переможці. І наше головне завдання – не просто вижити, а залишитися людьми.

Хоча шлях до психологічного відновлення буде непростим, українська нація здатна пройти його разом, підтримуючи одне одного і створюючи нові сенси навіть після найтемніших подій.

Фото Валерія Кравченка, Володимира Федорищева та з відкритих джерел.

Читайте також: Як впоратися з весняною депресією: дієві практики психологині з Дніпра.

Раніше ми писали: Виснаження тіла та душі: як відключення світла впливають на здоров’я дніпрян.