Владислав, який раніше був студентом-медиком і не встиг завершити навчання, вже майже чотири з половиною роки здобуває практику екстремальної медицини на фронті, пише «Наше місто» з посиланням на 128 окрему важку механізовану бригаду “Дике Поле”.
«Контузій у мене багато, а поранення тільки одне — у коліно», — каже він.
Владислав служить у підрозділі «Форсаж» 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле». Його робота включає евакуацію поранених із найнебезпечніших зон.
«Ми виїхали за пораненим на МТ-ЛБ і підірвалися на міні. Мій побратим-медик тоді загинув, а механік-водій отримав тяжкі поранення і втратив свідомість, бо прийняв на себе всю ударну хвилю. Я витягнув його з броні, надав першу домедичну допомогу, стабілізував і протягнув ще по посадці, щоб відійти від підбитої бронемашини. Це врятувало йому і життя, і пошкоджену руку. Я тоді отримав медаль “За мужність” III ступеня».
Владислав родом із Миколаєва. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він вирішив піти до Збройних Сил, незважаючи на застереження близьких. Спочатку служив у протитанковому підрозділі, а потім перейшов до медиків, бо знання з медицини, навіть незавершене, на війні є дуже цінними.
«Навіть не уявляю, скільки ми провели евакуацій. У такі моменти ні про що не думаєш — зосереджений тільки на роботі. А коли не вдається врятувати, коли поранений “не дочекався” — це дуже боляче. Найважче — очікування: коли вже знаєш, що є “трьохсотий”, і чекаєш можливості виїхати за ним, коли хоч трохи вщухне бій».
Останнім часом Владислав і його команда часто евакуюють цивільних, які довго не хочуть залишати власні домівки.
«Я розумію цих людей. Дуже важко покинути все і їхати, бо невідомо куди. Але коли бачимо, що людина вагається, просто переконуємо: мовляв, подивіться, вчора прилетіло у сусідній будинок, а раптом завтра прилетить до вас — хто вам допоможе?»
На черговий виїзд Владислав вирушає з дробовиком у руках, щоб знищувати «дронів-ждунів». Для багатьох це виглядало б як сцена з голлівудського вестерну, але для підрозділу «Форсаж» — буденність.
«Бувають дні, коли немає евакуацій — і це означає, що все добре у війську. Буває навпаки — багато виїздів. Але це робота, яку треба робити. Люди на нас розраховують».
Кожен виїзд Владислава — це шанс врятувати чиєсь життя, а його досвід і відвага роблять його справжнім героєм на фронті.
Нагадаємо, раніше ми писали: Лев з 25-ої бригади: «Я не хочу, щоб мій син прийняв у спадок війну».
Читайте також: У 23 роки замкомандира танкової роти: історія Хоми.
Фото: 128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
Позначки: Війна, Дніпро, Історія
