Практично щодня на війні з російським агресором гинуть наші захисники та захисниці. На фасадах гімназій, ліцеїв, шкіл, де навчалися герої, або на будинках, де вони жили, встановлюють меморіальні дошки. Таке рішення міська влада ухвалила ще в лютому 2024 року. Про те, як у Дніпрі зберігають пам’ять про наших загиблих земляків, розповість «Наше місто».
Антон Дей був готовий захищати кожну порошинку рідної землі
Для батьків смерть дитини — найбільше горе. Його неможливо одного разу пережити й відпустити. Це біль, який завжди з тобою. Наче невидима голка, що застрягла в серці: кожне скорочення серцевого м’яза нагадує про непоправну втрату.
Ольга Дей запам’ятала свого сина Антона невиправним оптимістом, веселим і завзятим. Любимим та люблячим.
— Антон рвався захищати Україну з першого дня повномасштабного вторгнення, — згадує Ольга Анатоліївна. — Але йому було лише 23, і його не взяли. Його бойовий шлях розпочався трохи пізніше, у червні 2022-го. Пішов воювати без найменших сумнівів. Із сонячною посмішкою на обличчі. Він взагалі не впадав у відчай і вірив у найкраще. Назавжди врізалася в пам’ять його фраза: «Якщо не я і побратими, то хто ж захистить Україну? А ми мусимо захистити свою землю. Кожну її порошинку!».
Антон Дей воював поблизу Покровська, брав безпосередню участь у боях під Авдіївкою, Вугледаром, Мар’їнкою та Нью-Йорком. Проявив себе як гарний командир розрахунків СПГ-9. Загинув на Донеччині, мужньо виконуючи бойове завдання, поблизу села Олександропіль.
– Його позивний був «Кіт». – продовжує мати. – Це мабуть тому, що Антон дуже полюбляв тварин. Одного разу, коли був у відпустці привіз додому із Донбасу зовсім малесеньку кішечку. Вона і зараз у нас живе, радує спогадами про сина.
На минулому тижні на фасаді гімназії № 141, де вчився Антон Дей встановили пам’ятну дошку. У цей же день тут встановили ще три меморіальні дошки іншим дніпровським героям, які також закінчили гімназію №141: Сергію Сирку, підполковнику Державної кримінально-виконавчої служби у відставці, Ігорю Лопатенку (позивний «Птічка»), Руслану Ніксдорфу (позивний «Німець»).
На думку рідних загиблих героїв, традиція встановлення меморіальних дошок дуже гарна.
– Моє ставлення дуже позитивне, – каже Галина Ігорівна, мати загиблого Ігоря Лопатенка. – Діти мають знати, за що загинули ті, хто тут вчились.
Такої ж думки дотримуються й інші батьки.
– Вважаю, щоб майбутні покоління знали як і за що загинули наші хлопці та дівчата, – зазначає Валерій Павлович, тато Руслана Ніксдорфа. – Це дуже важливо для кожного дніпрянина, кожного українця.
Віктор Коломоєць міг влучити стрілою в стрілу, як Робін Гуд у кіно
Віктор Коломоєць, легендарний командир розвідвзводу окремого батальйону 128 бригади ТрО, зник безвісти ще у березні 2024 року під Стармайорськом Донецької області. Дружина Олена не вірить, що її коханий Віктор загинув.
– Тіло чоловіка не знайшли, – зазначає Олена. – Можливо, він отримав важкі поранення і потрапив у полон. Розумію, що надії на це майже немає. Але не можу повірити, що Віті більше немає. Для мене він живий.
Вони познайомилися навесні 1986 року в парашутному клубі. Олена тоді вчилася в Дніпропетровському університеті на біофаці, а Віктор на фізтеху. Він мріяв служити в ВДВ і готував себе до випробувань і труднощів. З першої ж зустрічі майбутній чоловік запам’ятався студентці як надійна і цілеспрямована людина. Щитом, за яким хоче сховатися будь-яка дівчина.
– Чоловік взагалі захоплювався надовго і всерйоз, – розповідає Олена. – Якось придбав лук і стріли. І на вихідні ми виїжджали в ліс, де Вітя стріляв з цього лука. Завжди думала, що влучити стрілою в стрілу, як Робін Гуд у кіно, неможливо. Але у нього виходило! Ще в дев’яності роки чоловік говорив: «Не може бути, щоб не було війни. Щоб нам незалежність дісталася так легко і вільно», – згадує Олена. – І, звичайно, при всьому бажанні я не могла втримати його вдома.
21 березня минулого року він перестав виходити на зв’язок, а 23-го повідомили, що чоловік зник безвісти. Але тіла його так і не знайшли.
Побратими Віктора стверджують, що відважного старлея немає в живих. Але дружина, син і онук сподіваються на диво.
– У березні 2026 року буде два роки, як Віктор зник безвісти, – констатує Олена Коломієць. – У військкоматі мені сказали, що після закінчення цього терміну можна подавати документи про визнання її чоловіка загиблим. Повинні пройти якісь бюрократичні процедури. Як мені повідомили, поки що він все ще числиться у своїй військовій частині, а потім його справу передадуть до Міністерства оборони. Це не означає, що я перестану чекати і сподіватися на диво. Але мені дуже хочеться, щоб на будинку на Філософській, де ми щасливо жили з 2000 року, була встановлена меморіальна табличка пам’яті мого чоловіка. На ній повинні бути його портрет і зображення нагороди, яку він отримав на війні. Для моєї родини це дуже важливо.
Містяни мають знати про героїв більше
У Дніпрі роблять все можливе, щоб пам’ять про полеглих героїв була предметною та змістовною. Взимку минулого року рішенням міської ради (№ 27-13/2 від 13.02.2024) затвердили вимоги щодо зовнішнього вигляду меморіальних дошок загиблим внаслідок російської агресії, що встановлюватимуть на будівлях закладів загальної середньої освіти та/або багатоквартирних будинках, де навчався чи жив загиблий.
– Ми розуміли, що є величезний публічний запит на те, щоб вшановувати пам’ять героїв, – розповідає Олександр Санжара, секретар міської ради Дніпра. – Що є багато ініціативних груп, які умовно звертались до міської влади стосовно вшанування пам’яті тих чи інших героїв. Тому було ухвалено рішення впорядкувати цю систему, зробити її уніфікованою. Щоб інформація про загиблих захисників та захисниць залишилась також в інтернет-просторі. Було розроблено дизайн меморіальної дошки, на якій знаходиться також QR-код. По ньому можна перейти на нашу платформу, на якій зберігається інформація про загиблих героїв. Цей QR-код має бути зручним для сканування, і відповідно дошки розміщуються в тих місцях, де до них зручно підійти, де їх можна відсканувати. Тобто, вони мають знаходитись десь на рівні очей, на рівні витягнутої руки. Інформація, яка є на QR-коді, буде зберігатися довічно.
За словами Сергія Білого, головного художника Дніпра, зовнішній вигляд меморіальної дошки розробляли спільно з командою «Дніпро дизайн» упродовж року. Врахували побажання вдів загиблих, представників громадських організацій.
– Ставили за мету відрізнятися від радянщини, аби новий вигляд дошки був більш зрозумілим, – пояснює головний художник Дніпра. – Раніше на таких дошках намагалися розмістити якомога більше інформації, яка не читалася. Нині ж вона має лаконічний дизайн з необхідною інформацією. Затверджено два варіанти, які відрізняються лише за розміром. Більша – 420 на 190 мм з фото загиблого та 330 на 190 мм – без світлини. Меморіальна дошка — алюмінієва. Інформація на ній нанесена за допомогою фрезерування. Якщо загиблий цивільний, то нанесений ще Герб України. Якщо військовий – комбатантський хрест.
Загиблих захисників та захисниць пам’ятають щасливими і радісними
Виготовленням меморіальних дошок займається підприємство, яке працює у місті майже 30 років.
Майстерня має значний досвід у створенні міської навігації та пам’ятних знаків. Спочатку виготовлення здійснювалося вручну, а згодом було впроваджено сучасні технології: лазерне гравіювання, 3D-принтери та фрезерні верстати.
Про особливості розробки розповів Максим Голдін, підприємець, співзасновник ГО dnipro design.
– Було розглянуто різні варіанти матеріалів: латунь, нержавіючу сталь, алюміній, – каже підприємець. – Врешті, після серії тестувань, обрали оптимальний варіант. Дизайн узгоджувався на громадських обговореннях, де враховувалися побажання родин загиблих. Завдяки сучасним технологіям ми можемо виготовити дошку всього за два дні.
Щоб зменшити вплив часу і вберегти дошку від вандалізму, інформація не друкується, а фрезерується на глибину 1,5 мм. Виготовлення тексту займає 4-5 годин, а створення світлини — 5-6 годин. Завершальним етапом є шліфування, фарбування та підготовка до монтажу.
Співпраця міської ради з підприємством триває з осені 2024 року. Станом на минулий тиждень у місті встановлено 53 меморіальні дошки: 5 розміщено на фасадах житлових будинків, де захисники та захисниці раніше проживали, і 48 – встановлено на фасадах закладів освіти, де вони навчались.
Звісно, у гімназіях, школах та ліцеях не обмежились лише встановленням меморіальних дошок. Керівники цих установ приділяють багато уваги, щоб пам’ять про колишніх учнів жила довше.
– Ми тримаємо тісний зв’язок з матусями і родинами наших героїв, – зазначає Ірина Хомяк, директорка дніпровської гімназії 141. – Їх запрошували на День Козацтва, зовсім недавно ми запросили батьків на концерт, що був зроблений самими учнями, де згадували кожного із загиблих випускників. У нас працює гурток патріотичного виховання. Плануємо зробити у гімназії локації пам’яті наших учнів. Родини наших захисників надали відео, на якому закарбовані їхні діти. Тобто, ми намагаємось, щоб сучасні учні пам’ятали, що ще зовсім недавно наші герої були звичайними гімназистами, сиділи за партами, іноді дуріли і отримували не лише п’ятірки. Вони були щасливими і радісними. Нехай такими їх і пам’ятають.
Фото Володимира Федорищева, спікерів та Дніпровської міської ради
Категорія: Важливо, Війна, Влада, Новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Дніпро, Україна Росія війна
