ЕКСКЛЮЗИВ Рятують та лікують людські душі: де та як працюють психологи у Дніпрі

10 жовтня відзначається Всесвітній день ментального здоров’я.  Наразі через війну дуже багато  українців – і ті, хто залишаються в країні, і ті, хто знаходяться за кордоном – потребують допомоги фахівців цієї галузі. А професія психолога дедалі стає все більш популярною та затребуваною. Де саме можна отримати психологічну освіту у Дніпрі, де працюють ті, хто вже має диплом, або хто поки що тільки знаходиться на шляху до нього, дізнавалась журналістка видання «Наше місто».

Де та за скільки навчають на психологів

Цього року спеціальність «Психологія» вийшла на перше місце за популярністю серед українських абітурієнтів, посунувши з п’єдесталу таких лідерів минулих років як «Менеджмент», «Право», «Комп’ютерні науки». На Дніпропетровщині існує чимало закладів вищої освіти, де можна вивчитись на психолога та отримати диплом державного зразка. Це такі приватні заклади як Університет ім. Альфреда Нобеля, Дніпровський гуманітарний університет, Міжрегіональна Академія управління персоналом. І, звісно, державні: Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпровський державний університет внутрішніх справ, Університет митної справи та фінансів, Криворізький державний педагогічний університет.

Для того, щоб отримати диплом бакалавра, треба навчатись чотири роки. Фахівцем магістерського рівня зазвичай можна стати за півтора роки. Ось скільки коштує навчання в найбільш популярних ЗВО.

– ДНУ ім. О. Гончара, факультет психології та спеціальної освіти, бакалавр, денна форма навчання, спеціальності «Психологія та практична психологія» – 32500 на рік, магістр, спеціальності «Психологія», «Кризова та реабілітаційна психологія»,  «Клінічна та консультативна психологія» – 21500 за семестр.

–  Університет митної справи та фінансів, спеціальність «Психологія», освітня програма «Психологія», бакалавр та магістр  – 30800 за рік.

– Дніпровський державний університет внутрішніх справ, бакалавр денна форма навчання  – 35400 за рік, магістр, заочна форма навчання – 24000 за рік.

–  Університет ім. А. Нобеля, спеціальність «Психологія», освітня програма «Психологічна допомога та корекційно- розвивальна робота», бакалавр та магістр – 62000 за рік на денній формі. Для бакалаврів також є дистанційна форма – 24 900 за рік.

Ліки може призначати лише медичний психолог 

Крім цього,  Дніпровський державний медичний університет готує фахівців за освітньою програмою «Медична психологія». Необхідність підготовки фахівців, які можуть надавати як психологічну, так і медичну допомогу, зумовлена тим, що сучасні умови життя, постійна напруга, стреси є факторами, що спричиняють та поглиблюють інші захворювання. Медичний психолог, який знає і медицину, і володіє психологічними методиками, в кризових ситуаціях може надати першу психологічну допомогу і повернути людину в стан душевної рівноваги. Особливо актуальним це є в умовах збройного конфлікту, коли лікарі-психологи широко залучаються до надання комплексної медичної допомоги як військовослужбовцям, так і цивільному населенню, що постраждало через війну.

Викладачі ДДМУ пояснюють, що близькою спеціальністю до «Медичної психології» є «Психологія», однак, вони не є ідентичними. Психолог – це фахівець з вищою немедичною освітою, він може знайти і роз’яснити причини психологічних проблем, але не лікує та не має права призначати медичні препарати, оскільки не є лікарем. Натомість лікар-психолог має більш широкі компетенції, ніж психолог. Він здійснює психопрофілактику, психодіагностику, лікування і медико-психологічну реабілітацію пацієнтів з  соматичними, психосоматичними, психічними та поведінковими розладами. Маючи підготовку з психофармакології, лікар-психолог може призначати пацієнтам певні групи препаратів.

Дніпровський державний медичний університет здійснює підготовку фахівців за спеціальністю «Медична психологія» за другим (магістерським) рівнем вищої освіти. На денній очній формі тут можна отримати професію лікаря-психолога. Вступ відбувається на основі повної загальної середньої освіти. Термін навчання –  6 років, вартість – 70890  гривень за рік. 

Чому люди йдуть у психологи, що їх приваблює у цій професії, де отримують освіту,  які виклики та підводні камені існують під час роботи? Ці питання я поставила дніпровським фахівцям – вже діючим та тим, хто стане ними у найближчому майбутньому. 

  Оксана Ситенко знайшла себе у гештальт-терапії 

У дитинстві Оксана Ситенко мріяла стати психологом, але 90-ті диктували свої реалії.  Вже працюючи лікарем, Оксана відчувала, що шукає щось інше — глибше й ближче до людської душі. Доля підказала напрямок: подруга запросила її на майстер-клас із гештальт-терапії, і це стало першим кроком до нового життя.

– Психологією я цікавилася ще після школи, але тоді мама сказала: де ти будеш працювати і що зароблятимеш?  – згадує пані Оксана. – Треба професію затребувану, а психологія тоді зовсім не була популярною. І я пішла в медицину. Але інтерес до психології не зник — я читала Юнга, Фройда. Потім подруга запросила на майстер-клас про особисті кордони, і мені це дуже сподобалося. Я тоді якраз розлучилася, і питання стосунків стало для мене болючим. Зрозуміла, що хочу розібратися з собою — чому в моєму житті все склалося саме так. 

Після того майстер-класу вона вирішила продовжити навчання. Подруга запросила її на перший семінар із підготовки гештальт-терапевтів. Спочатку Оксана думала, що це просто триденний тренінг, але зрештою це стало п’ятирічною подорожжю до себе.

–  Я прийшла на навчання, навіть не розуміючи, що це буде цілий курс, – ділиться дніпрянка.  – Думала, три дні — і все. Але коли всі розповідали, як довго обирали інститут, я сиділа й думала: а я нічого не обирала! Та саме ці три дні змінили все. Я відчула, що мені це дуже подобається, що це моє. Гештальт став тим, що я шукала в медицині — справжнім шляхом пізнання себе й інших. 

Попри фінансові труднощі після розлучення, вона знайшла спосіб оплачувати навчання. А через два місяці з’явилася робота, яка дозволила покривати витрати. Тренер тоді сказала їй: «Якщо ти справді цього хочеш, обставини складуться так, що ти зможеш навчатися». Так і сталося. Сьогодні пані Оксана майже завершила курс у Міжрегіональному інституті гештальт-терапії та мистецтва — залишився лише фінальний іспит у кінці листопада. За цей час вона пройшла не лише професійний, а й глибокий особистісний шлях.

–  Для мене це було справжнім дивом, – зізнається фахівчиня.  – Я пішла в особисту терапію, розібрала свої стосунки, дитячі травми, зрозуміла, як працює моя психіка. Групова терапія дала можливість побачити себе збоку, через реакції інших людей. Ми часто не бачимо власних білих плям — психіка нас захищає, але водночас й обманює. А в терапії, поруч із тренером, можна побачити, що тебе стримує і як це змінити. Я зрозуміла, що це найкраща інвестиція  – не в гроші, не в речі, а у себе. 

 

Пані Оксана пояснює, що гештальт відрізняється від класичного психоаналізу швидкістю та підходом.  Це так звана терапія тут і тепер, яка допомагає людині усвідомити свої почуття, потреби й реакції саме в моменті. У гештальт-підході важливо не лише розуміти, чому щось сталося в минулому, а навчитися відчувати себе зараз і змінювати поведінку в реальному часі. Головна мета гештальт-терапії — гармонія з собою. Коли людина усвідомлює свої емоції — злість, страх, агресію — і не стримує їх, а проживає, вона звільняє енергію, яку раніше витрачала на внутрішній опір. Це дає сили для творчості, розвитку й побудови здорових стосунків.

Сьогодні пані Оксана приймає клієнтів у Дніпрі, працює на платформі  qui.help  і продовжує розвиватися як фахівець. Говорить, що більшість її клієнтів прагнуть саме живого спілкування — після ковіду та війни люди втомилися від дистанції.

– Зараз усі хочуть зустрічей наживо – онлайн просять лише ті, хто за кордоном, – наголошує Оксана Ситенко.  – Молодь дуже прогресивна — приходять хлопці та дівчата 17–27 років, які хочуть зрозуміти себе, знайти сенси, побудувати своє майбутнє. Це дуже тішить. Бо старше покоління часто ще має табу: мовляв, якщо ти йдеш до психотерапевта, значить, в тебе щось не так із головою. А насправді терапія — це про турботу про себе. Про гармонію з власними почуттями, тілом і життям.

Кристина Гришанова хоче стати поліграфологом 

У Кристини Гришанової перша освіта — економічна, але вона жодного дня не працювала за спеціальністю. Минулого року рішення вступити на магістра з психології прийшло саме собою: по-перше, була потреба відволіктися від реальності, а по-друге, молода жінка завжди цікавилася цією темою. До того ж оточення не раз звертало її увагу  на те, що Кристині варто змінити професію й спробувати себе в ролі психолога.

– Крім того, мені хотілося навчитися допомагати самій собі, – зазначає Кристина Гришанова.  – Зараз фахівців у цій сфері багато, але знайти свого непросто й часто достатньо дорого, тому я вирішила виростити спеціаліста в собі. Коли обирала університет, просто переглянула, де навчають психології. Знайшла у нашому місті чотири ЗВО: ДНУ ім. О. Гончара, університет ім. А. Нобеля, УМСФ та ДДУВС. Перші два одразу відсіяла: ДНУ мені не підходить суто інтуїтивно, а Нобеля виявився занадто дорогим. У результаті вибір звузився до двох останніх. Пригадала, що у 17 років хотіла вступати саме до університету внутрішніх справ, але мама тоді була категорично проти, тож вирішила закрити цей гештальт. 

Щодо професійного розвитку, зараз Кристину найбільше цікавлять два напрями. Перший — екстрена психологія. Це галузь, в якій переважно працюють рятувальники: фахівці допомагають людям оговтатися в перші хвилини після надзвичайних подій. Другий напрям — поліграфологія. Тут усе просто: за допомогою детектора брехні можна визначати неправду.  Кристині подобається читати людей, спостерігати за їхньою невербальною поведінкою, вивчати різні техніки фізіогноміки.

– Лекцій у виші недостатньо, щоб повноцінно засвоїти весь матеріал, –  ділиться майбутня фахівчиня.  – Загалом університет лише допомагає зрозуміти, що саме може бути тобі цікаво для подальшого розвитку. До того ж у ньому багато бюрократії, яка відволікає від навчання. Тому я багато читаю фахових книжок і дивлюся лекції на YouTube. У самонавчанні є перевага — можна самостійно обирати, що справді цікаво. В університеті ж доводиться вивчати навіть те, що не надихає. Після отримання диплома планую продовжити навчання, але вже у вузькому напрямі — поліграфології. Це молода й перспективна галузь, яка набирає популярності, а отже, у ній буде робота.

Загалом, на думку Кристини, у психології навчання не закінчується в університеті — у цій сфері потрібно постійно розвиватися, вчитися й відкривати нове.  Також важливо, щоб у тебе вірила не лише ти сама або сам, а й твоє оточення. Одним із найскладніших моментів для дніпрянки залишається фінансова складова — навчання коштує дорого, і поки що доводиться лише вкладати в себе. Можливо, цей процес затягнеться на декілька років, але станом на зараз для жінки дуже важливо отримувати задоволення від власного розвитку. І їй це вдається. 

Елла Загребельна: психолог  має навчатись все життя 

 Елла Загребельна –  практична психологиня з Дніпра, яка працює в цій сфері вже понад двадцять років. Вона проводить тренінги та семінари для практичних психологів і соціальних педагогів дніпровських закладів освіти, працює психологом у Центрі професійного розвитку «Освітня траєкторія» Дніпровської міської ради. Досвідчена фахівчиня зізнається, що колись обрала цю професію з бажання допомагати людям, і досі вважає це своїм справжнім покликанням.

– Я вже 22 роки в цій професії,  – розповідає пані Елла.  – Перша моя освіта педагогічна, а потім я отримала ще й психологічну. Коли вступала до вишу, мене дуже здивувало, що дехто приходив навчатися просто для того, щоб розібратися в собі або у стосунках із рідними. Але таке теж буває. Причини різні, але суть та сама — бажання зрозуміти себе і світ. Я ж пішла у цю професію, бо хотіла допомагати іншим. І сьогодні бачу, що мотивації людей не змінилися — просто зараз психологія стала ближчою, відкритішою, а суспільство почало сприймати фахівців цієї галузі як необхідність, а не розкіш.

За словами фахівчині, інтерес до психології в Україні за останні роки виріс дуже стрімко. Особливо після початку великої війни. До речі, зараз є достатньо багато військових, які, пройшовши реабілітацію, вирішують отримати другу освіту — психологічну. Таким чином вони хочуть допомагати і собі, і побратимам.

–  Це логічно, бо той, хто пройшов війну,  краще розуміє того, хто пережив те саме, – пояснює пані Елла.  –  Багато хто сьогодні обирає професію психолога, але водночас у нас катастрофічно не вистачає фахівців. І в школах, і в дитсадках — усюди дефіцит. Зарплати низькі, навантаження велике. А люди сьогодні живуть у стані хронічного стресу. Тому потрібні не просто консультанти, а ті, хто допоможе опанувати емоції, стабілізувати себе й навчити цьому інших.

За її словами, війна та пандемія змінили не лише дорослих, а й дітей. Багато з них звикли до дистанційного навчання і тепер важко адаптуються до шкільної атмосфери. Учителі часто не розуміють, що за небажанням учня працювати стоїть не лінь, а емоційне виснаження.

– Ми бачимо, як діти після декількох років онлайну не можуть висидіти 45 хвилин на уроці, – розповідає Елла Загребельна.  – Їм хочеться руху, спілкування, а не лише завдань. Соціалізація порушена, тому що спочатку був ковід, потім війна — постійна тривога. І педагогам теж важко: вони самі в стресі. Ось тут роль психолога надзвичайно важлива. Треба спочатку стабілізувати емоційний стан дітей і дорослих, а вже потім навчати. Інакше навіть когнітивні процеси не включаються — мозок не може вчитися, поки відчуває небезпеку. 

Фахівчиня наголошує, що ментальне здоров’я нині — це не якесь абстрактне поняття, а питання стійкості всього суспільства. Психологи допомагають не лише дітям чи педагогам, а й родинам військових, які проходять через втрату, полон або адаптацію після фронту. Елла вважає, що сучасна психологія в Україні швидко розвивається, проте найважливіше — це безперервне навчання самих фахівців.

– Психолог — це людина, яка вчиться все життя, – впевнена Елла Загребельна. –  Бо теорія, яку ми отримуємо в університеті, сильно відрізняється від практики. І це нормально. Тому є громадські організації, які навчають, як працювати з різними групами — військовими, родинами, дітьми. Потім кожен обирає свій напрям — гештальт, психоаналіз, транзактний аналіз. Головне — залишатися в професії, не зупинятися. Бо психолог — це не просто робота. Це постійний процес пізнання людини і допомоги їй залишатися живою всередині.

Фото Володимира Федорищева та з архіву героїв.

Нагадаємо, раніше ми писали про поради психолога, як вберегти підлітків від небезпечних трендів   у Дніпрі.