ЕКСКЛЮЗИВ Тренувалась робити уколи на бабусі: історія медсестри-переселенки

У дніпровських амбулаторіях щодня працюють сотні медичних сестер. Вони не лише виконують призначення лікарів, а й дарують людям увагу, спокій і надію. Одна з них – Олеся Олександрівна, яка після евакуації з прифронтового Покровська знайшла роботу у Дніпрі й продовжує служити справі милосердя. Детальніше розповідає “Наше місто”.

Ірина Віталіївна була на прийомі у сімейного лікаря. Жінка каже, що не уявляє свого лікування без довіри до медиків. Вона не вперше звертається по медичну допомогу і завжди робить це з позитивним настроєм. 

– Я знаю, що тут мені допоможуть, – ділиться жінка. – Лікар робить призначення, а медсестра все чітко пояснює, оформлює направлення і рецепти. До неї можна звернутись у будь-який момент, вона завжди підтримає. Навіть поза прийомом телефоную їй, щоб лікаря не відволікати. У нас повна довіра і взаєморозуміння. Хочу побажати усім медсестрам терпіння у роботі з пацієнтами та мирного неба.

Пацієнтка пішла у справах, а ми завітали до кабінету сімейного лікаря щоб познайомитись з медичною сестрою, про яку почули багато теплих слів.

В її очах – спокій і впевненість. За плечима – досвід, який здобувався у медзакладах прифронтового Покровська. Її звати Олеся Олександрівна. 

– Я працюю тут, у Дніпрі, лише сім місяців, але мій загальний стаж роботи – 20 років, – починає розповідь Олеся. – До війни я жила і працювала у Покровську, на Донеччині. Спочатку була медсестрою у терапевтичному відділенні, потім – у поліклініці.

Мрія стати медсестрою з’явилася ще у дитинстві. Бабуся дівчинки хворіла і онука прагнула її вилікувати.

– Я бачила, як  медсестри робили їй ін’єкції, – зізнається Олеся. – А коли пішла навчатися до медичного училища, то вже й сама їй робила уколи. Навіть внутрішньовенні. Тренувалася на бабусі, здобувала досвід. Вона мені довіряла.    

Для Олесі турбота про людей на першому місці. Вона вважає, що професія медсестри – це не просто отримані знання та навички, а й уважність, розуміння та підтримка.

– Мене завжди вражало, наскільки важливими є дрібниці у роботі медичної сестри, – продовжує Олеся. – Це правильне вимірювання артеріального тиску, температури, зняття електрокардіограми, вміння уважно вислухати пацієнта, заспокоїти та переконати, що все буде добре. Протягом усього професійного шляху, професія медсестри вимагає постійного вдосконалення. А також знань з фармакології, анатомії, асептики та протоколів надання невідкладної допомоги. 

У серпні 2024 року Олеся разом з двома дітьми 7 і 13 років змушена була виїхати з Покровська. Її місто опинилося під постійними обстрілами, оголосили обов’язкову евакуацію. 

Переїхавши до Дніпра, Олеся швидко знайшла роботу – допомогла подруга, також медсестра. В амбулаторії її прийняли добре, але жінка зізнається: працювати під час війни складніше, ніж будь-коли.

– У людей страждає ментальне здоров’я, – додає Олеся. – А більшість захворювань виникають саме на психологічному рівні. Люди живуть у постійному стресі, це призводить до порушень у роботі всього організму. Тому важливо підтримувати ментальне здоров’я. 

Олеся Олександрівна каже, що навіть медики потребують підтримки. Вони відвідують психологічні тренінги, вчаться, як захищати себе від професійного вигорання, щоб не втратити здатність допомагати іншим.

– Я обрала професію медсестри, бо хочу своєю працею принести користь, – зізнається Олеся. – Я вірю, що турбота та професіоналізм медсестер здатні полегшити біль та допомогти пацієнту швидко відновитись. Саме це спонукало мене обрати шлях милосердя та відповідальності. 

Історія Олесі Олександрівни – лише одна з багатьох, але вона показує головне: сила медсестринства – у людяності, стійкості й відданості своїй справі.

Фото Володимира Федорищева.

Читайте також: У Дніпрі медики врятували життя юного спортсмена: футбольна команда подякувала і вручила кубок лікарям.

Раніше ми писали: Рятує поранених побратимів з перших днів війни: історія бойової медикині з ТрО Дніпра.