ЕКСКЛЮЗИВ Навчатися ніколи не пізно: як дорослі дніпряни опановують музичні інструменти 

Музика лікує, особливо зараз, під час війни, коли заспокійливі та інші ліки виявляються вже недостатньо ефективними. Чому дорослі мешканці Дніпра не соромляться ставати першачками, як наважуються відкривати для себе чарівний світ музики, дізнавалася журналістка видання «Наше місто».

Наздоганяють те, що не отримали у дитинстві

У всі часи багато хто з дітей відвідував заняття з музики. Правду кажучи, не завжди це було через їхнє палке бажання. Частіше за все, бути слухачами домашніх концертів воліли батьки, бабусі та дідусі. Але замість цього їм, на жаль, дуже часто доводилося чути: «Знов ця музикалка! Не хочу, не піду! Краще футбол або танці!».

Минали роки, діти дорослішали та розумнішали. І згодом розуміли, що вміти грати на якомусь музичному інструменті – це круто. Але потяг вже, як кажуть, пішов, і його не повернеш. Так було принаймні до недавнього часу. Водночас запит на заняття від дорослих дніпрян був. І декілька років тому на міському рівні з’явилося рішення розпочати у музичних школах уроки для тих, хто старший за 18 років.

У дніпровській дитячій музичній школі № 2 ім. Штогаренка послуги для дорослих, які хочуть опанувати якийсь музичний інструмент, почали надавати у 2019 році. Спочатку учнів було небагато, потім був ковід, потім війна. Але жодні негаразди не стали на заваді цьому проєкту. Зараз у цю школу записані 27 дорослих учнів. Не всі відвідують заняття регулярно. Є такі, що займались півроку або рік, а потім кинули цю нелегку справу. Але є й ті, хто вчиться старанно та вже мають хороші результати.

Найбільш популярними інструментами є фортепіано та гітара. Дорослі відвідують лише заняття зі спеціальності – на сольфеджіо, музлітературу та хор в них зазвичай немає часу. Але за бажанням вони можуть вивчати і такі дисципліни.

Віолончель дарує спокій та рівновагу

Любов Береснєва є викладачем по класу віолончелі дитячої музичної школи №2. До неї приходять і маленькі учні, і дорослі. Любов Миколаївна помічає, що останнім часом саме дорослих побільшало. Їх не зупиняє ані складність інструменту, ані необхідність починати вивчати його з нуля. Багато хто сприймає гру на віолончелі як здійснення мрії, яку вони не змогли реалізувати в дитинстві.

– Війна змусила багатьох шукати щось стабільне, спокійне, те, що приносить внутрішню рівновагу, – зазначає Любов Береснєва. –  Саме тому люди приходять до музики, обираючи віолончель, саксофон чи фортепіано. Уроки стають для них засобом знайти гармонію серед хаосу. Раніше дорослих учнів було значно менше, а зараз їх побільшало. Вони кажуть, що музика допомагає їм відволіктися, відчути щось прекрасне. Це своєрідна арттерапія. Вони не просто вчаться грати, вони проживають цю музику.

Любов Миколаївна згадує кількох своїх учнів, які почали навчання саме після подій 2022 року. Дехто давно мріяв про музичну освіту, але не мав можливості займатися в дитинстві. Інші ж просто шукали спосіб впоратися зі стресом. Вона вірить, що музика дійсно має силу зцілювати. Звісно, дорослі навчаються трохи інакше, ніж діти. Малеча швидше схоплює техніку завдяки гнучкості рук і легкості сприйняття матеріалу. Дорослі ж компенсують це розумінням структури музики, терпінням і свідомим підходом.

– Дорослі учні більше думають, аналізують кожен рух, – каже Любов Береснєва. –  Але завдяки цьому швидко розуміють інструмент. У дітей більш гнучкі пальці, але дорослі краще усвідомлюють логіку гри. В результаті вони досягають успіху не гірше за малюків та підлітків. До того ж  мотивація у дорослих часто навіть вища. Вони приходять з чіткою метою – навчитися грати. Якщо дитина може відволікатися, то дорослий вкладає в заняття всю душу. Це і є головний секрет їхнього прогресу.

Для Марії важкий інструмент став улюбленим

44-річна Марія Філатченкова за професією – журналістка, вона мати двох дітей. Вони навчалися у ДДМШ № 2 грі на скрипці. А оскільки часто брали участь у виступах разом з оркестром, Марія допомагала юним музикантам перевозити інструменти. Так виходило, що зазвичай це була віолончель – інструмент важкий як у прямому, так і в переносному сенсах.

– Спочатку я просто носила віолончель на репетиції та іноді забирала його додому на п’ятий поверх, – згадує Марія Філатченкова. –  Тобто вийшло так, що цей інструмент сам мене знайшов. У 2019 році оголосили набір до музичної школи для дорослих, і я навіть не сумнівалася. Одразу записалася на заняття. Я ніколи не грала на музичних інструментах у дитинстві – батьки вважали, що плавання та танців цілком достатньо.  

Марія займається музикою вже шостий рік і не збирається зупинятися. Зізнається, що спочатку було непросто. Вона навіть вважала, що в неї немає слуху. Але з часом зрозуміла – слух можна розвинути. Жінка почала чути фальш, розпізнавати, коли інструмент розстроєний. Зараз вона відвідує музичну школу один раз на тиждень – це 45-хвилинне заняття. На місяць сплачує 1000 гривень.

Хоча як слухачка Марія надає перевагу тяжкій музиці, на віолончелі під керівництвом вчительки Любові Миколаївни їй часто доводиться грати менуети та гавоти. Але не тільки їх.

– Дуже люблю грати твори Адріано Челентано, – зізнається  Марія Філатченкова.  – Віолончель ідеально підходить для них.  Взагалі цей інструмент універсальний і може звучати в будь-якому стилі. Віолончель – це не лише класика. Є багато гуртів, які грають на ній рок, метал. Візьміть хоча б гурт Apocalyptica. Вони довели, що цей інструмент може все.  

Олександр вже грає на саксофоні мелодію своєї мрії

50-річний Олександр Палагін давно мріяв навчитися грати на музичному інструменті, але в дитинстві через зайнятість спортом так і не наважився зробити перший крок. Рік тому він випадково почув мелодію, яка давно подобалася чоловіку. Тоді він вирішив втілити свою мрію і навчитися грати. Зі всіх інструментів знайомі порадили йому обрати саксофон, і він погодився.

 — Це була моя давня мрія, але я завжди знаходив виправдання: то часу не було, то щось було інше, важливіше, – розповідає Олександр Палагін.  – Одного разу почув композицію Lily Was Here, і мене це ніби зачарувало. Захотілося відтворити цю музику самому. Спочатку було складно: я ж навіть не знав, як правильно тримати саксофон, не кажучи вже про гру. Найважче було навчитися контролювати дихання. Я думав, що просто дмухаєш у мундштук, і з’являється звук. А виявилося, що це ціла наука.

 Перші тижні Олександр взагалі сумнівався, чи зможе він заграти хоча б щось. Але коли почало трохи виходити, це стало для нього величезним стимулом. Вдома чоловік, який працює приватним підприємцем,  грає рідко. І не тому ще не хоче заважати сусідам – такої проблеми немає, він живе у приватному секторі. А тому що пізно повертається з роботи. Але вільний час намагається присвячувати музиці. Заняття у школі відвідує двічі на тиждень.

— Це стало для мене віддушиною, способом відволіктися від буденності й знайти щось нове для себе, – наголошує Олександр Палагін. – Перший рік навчання складався з освоєння технічних основ: вправи, гами, постановка рук. Грати на саксофоні виявилося набагато складніше, ніж здавалося спочатку. Проте і з кожним заняттям я відчував, що роблю ще один крок уперед.

Дорослі учні більш дисципліновані та вмотивовані

Анна Шило, викладачка Олександра, зазначає, що навчати дорослих — це зовсім інший досвід. У них більше дисципліни та мотивації, але водночас їм складніше засвоювати новий матеріал.

— Ми починали з простих мелодій, щоб було цікаво й не надто важко, – згадує Анна Шило.  – Тепер Олександр вже пробує грати ту саму Lily Was Here, про яку мріяв. Дорослим іноді навіть легше грати на саксофоні, ніж дітям, бо в них більше сили й контроль над диханням кращий. Але є й свої виклики. Якщо дитина починає займатися в 7-8 років, вона ще не має сформованих звичок, і її простіше навчити правильно дихати, правильно тримати інструмент. У дорослих вже є певні фізичні особливості, які потрібно коригувати.

 Крім того, за словами педагога, дорослим часто доводиться долати психологічний бар’єр. Діти не бояться зробити помилку, вони просто пробують і вчаться. А дорослі іноді соромляться звучати неідеально, і це може їх гальмувати.

— Саме тому я завжди кажу своїм учням: помилки — це нормально, головне — продовжувати грати, – підсумовує Анна Шило. – І все вийде!

Фото Валерія Кравченка.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, як працюють мистецькі школи Дніпра під час війни.