Кожен з нас хоча б раз задавався питанням: як це — опинитися на вулиці без даху над головою, без підтримки родини чи друзів? Історії бездомних людей починаються не з трагедії, а з обставин, що випали на долю: втрати роботи, конфлікти в родині, фінансові труднощі, або ж просто необачність, що може обернутися втратою житла. Як ці люди потрапили на вулицю? Їхні розповіді — в матеріалі «Наше місто».
Багато безхатьків змушені шукати прихисток у різних тимчасових укриттях — від під’їздів будинків до покинутих будівель. Серед них – Андрій Миколайович, якому 64 роки. Чоловік не має постійного місця проживання. Замолоду працював на заводі та мешкав у гуртожитку. Потім втратив таку можливість, ночував де прийдеться, має паспорт радянського зразка. Потрапив до відділення для бездомних осіб Міського центру соціальної допомоги у важкому стані через пневмонію. Його відразу влаштували до медичного закладу. Після курсу лікування чоловіка повернули до центру.
– Дуже добре, що у Дніпрі є соціальний центр, який допомагає таким людям, як я, – ділиться Андрій Миколайович Панов, підопічний відділення для бездомних осіб Міського центру соціальної допомоги. – У мене були проблеми з документами, а тут надають юридичну підтримку. Зараз мені допомагають відновити громадянство, документи. Я дуже вдячний працівникам цього центру.
Василь та Людмила Сергєєви евакуювалися до Дніпра з Мирнограду, що на Донеччині. Спочатку винаймали квартиру, але там були жахливі умови. Жінка потрапила до лікарні, а Василь Тимофійович був змушений шукати прихистку.
– Я дізнався, про цей центр і мені допомогли сюди влаштуватися, – каже Василь Сергєєв. – Після лікування і дружина приїхала сюди. Вже третій тиждень тут знаходимось. Головне, що є дах над головою, тут тепло, чисто, є душова з гарячою водою, також нас смачно годують. До нас гарно ставляться, тут дуже добре.
– Мирноград постійно під обстрілами, ми жили у своїй квартирі на другому поверсі у п’ятиповерхівці, – розповідає Людмила. – Нас евакуювали до Дніпра волонтери “Червоного хреста”. Дякую керівництву цього центру, що прихистили нас. Тут дуже затишно та комфортно. Я сліпа, зовсім нічого не бачу, але можу сказати про смачну їжу та тепло і спокій, які ми отримали у відділенні. Наразі нам з чоловіком відновлюють документи.
Артему Щабельському 35 років, він виховувався в інтернаті, з дитинства має третю групу інвалідності. Нещодавно чоловік потрапив до центру.
– Після дитячого будинку я мешкав де прийдеться, іноді доводилося ночувати на вулиці, – зізнається Артем. – Тому мені дуже пощастило, що я потрапив до цього центру. Тут мені допомогли продовжити групу інвалідності. Я перебуваю у гарних умовах, знайшов собі друзів.
Після оформлення усіх необхідних документів Артем планує знятися з військового обліку і поїхати в евакуацію за кордон.
Фото Валерія Кравченка.
Категорія: Інтерв'ю, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Допомога у Дніпрі, Історія
