ЕКСКЛЮЗИВ Захистили країну і стали сильнішими: Україна відзначає День ЗСУ

Сьогодні – День Збройних сил України. Він з’явився в офіційному календарі 1993 року, але особливого значення набув після початку російсько-української війни. Сьогодні захисники нашої країни б’ються з окупантами і дату завершення цієї війни не знає ніхто. Про подвиги та проблеми ЗСУ розповість «Наше місто».

На відміну від 2014-го сьогодні у нас боєздатна армія

На першу свою війну наш земляк Володимир потрапив у 26 років. Після строкової служби у військово-морських силах пішов добровольцем у підрозділ «Правого сектора».

 – Логіка проста, – розповідає Володимир. – Крим забрали, а я там служив. Треба повертати! У 2014-му працював таксистом, але без роздумів прийшов до військкомату. Фізично і морально воювати був готовий, але мене не взяли. Олівчиком на листочку позначку зробили, обіцяли зателефонувати, але дзвінка не було.  Тому й пішов у добровольчий український корпус. Ну, а у 2022-му опинився вже на іншій війні.

Доброволець зазначає, що бої за Піски в липні 2014-го порівняно з сьогоднішніми подіями – тільки розминка.

– Нас уся країна жаліла, – продовжує Володимир. – Але тоді ворог був набагато обережнішим: заборонені Мінськими угодами калібри понад 100 мм у хід не пускали. Хіба що вночі могли кілька разів «пукнути». Зараз – усе не так. Заїхали на Вугледар і чистого неба над головою не бачили. Нас крили всім підряд: усіма калібрами, літаками, вертольотами. Зовсім інший бій.

Але й наша армія в новій війні зовсім інша.

– Десять років тому армії в Україні практично не було, – вважає співрозмовник. – Зараз у нас боєздатні підрозділи. Загарбники, на жаль, багаторазово перевершують нас за чисельністю. Не знаю скільки їх потрібно вбити, щоб вони закінчилися. Пачками їх кладемо, а вони все не закінчуються. Є відео, де два їхні штурмовики від відчаю обійнялися, зірвали чеку з гранати і підірвали один одного.

Сьогодні наш земляк – пілот-технік взводу БпЛА (позивний Таксон) 128 окремої бригади ТрО. Він не просто воює, а передає бойовий досвід молодим бійцям. На думку Таксона, новобранці в його бригаді – чудові хлопці: мотивовані та заряджені на роботу.

– Ми боєздатна бригада, – стверджує пілот-технік. – З вмотивованими людьми, які воюють із 2022 року. Але й нові мобілізовані бійці – у мене їх 9, – хочуть працювати. Мені попалися хороші хлопці. Те, що я бачу в новинах, як ТЦК ловлять людей на вулицях, вражає. Навіщо це робити? Такі мобілізовані воювати не будуть. Нехай ТЦК і ходять із ними на штурми. До нас потрапив один такий боєць. Ми передали його в тиловий штаб, а через місяць він пішов у СЗЧ. Просто втомився. Взагалі будь-яка СЗЧ – провина командира. Інакше не буває.

Сьогодні поширюється тривожна інформація про те, що ворог наполегливо рветься до Запоріжжя і Дніпра. Чи вдасться його втримати?

– Наступ на Запорізькому напрямку вже йде, – відповідає Володимир. – Але не просунеться нікуди. Я свою сім’ю нікуди не вивозив. Вона тут! Мій 14-річний син Богдан вірить у мене і пишається мною. Це зігріває в найважчі моменти.

До Дніпра окупанти не дійдуть

Ситуацію на фронті військові аналітики оцінюють як дуже непросту, але аж ніяк не безнадійну. Обидві воюючі сторони зазнають втрат і дуже втомилися.

Олег Жданов, військовий експерт, зазначив, що російська армія має проблеми з військовою технікою та особовим складом. Тому зарано говорити про оборону Покровська на Донеччині чи плани рф вийти на Дніпропетровську область. 

– Взяття Покровська для армії рф – це таке ж величезне завдання, як і для Сізіфа закотити камінь на гору, – заявив експерт. – Я б поки що взагалі не ставив питання про похід росіян на Дніпропетровщину.

Але, на жаль, ризик приходу агресора в нашу область існує, хоча фахівці впевнені, що дійти до Дніпра окупанти не зможуть.

– До Дніпра їм дійти зараз точно неможливо, але за останній місяць їхнє просування вимірюється в кілька сотень квадратних кілометрів, вони прискорилися набагато порівняно з вереснем і серпнем, – повідомив Іван Ступак, військовий аналітик і колишній співробітник СБУ, в інтерв’ю Дніпро TV. – Скільки довго триватиме він, невідомо, тому що сам наступ рф триває безперервно вже 14 місяців. Росіяни наступають у режимі нон-стоп.

Експерт також прокоментував імовірність масштабного наступу на Запоріжжя. Хоча українські та західні розвідники фіксують переміщення техніки та особового складу окупантів у напрямку Токмака та Донеччини, підтверджень про зосередження 200 тисяч російських військових у регіоні наразі немає.

Наші труднощі використовує пропаганда агресора

У ситуації, що склалася, активно працює ворожа пропаганда, яка переконує українців, що мотивація нинішніх мобілізованих нульова, а проблема СЗЧ стала настільки масштабною, що впоратися з нею керівництву ЗСУ не під силу. Але це не так.

– Мотивація в тих, хто стає на шлях захисту України незмінна, – зазначає Олена Кузіна, начальник служби зі зв’язків із громадськістю Дніпропетровського обласного ТЦК і СП.  – Це розуміння того, що ворог не планує зупинятися, що для росіян не існує жодних кордонів, що треба захистити свій дім, своїх рідних, своє майбутнє, незалежність нашої країни, якщо не хочеш жити під російським прапором. Звісно, у 2022 році люди більш масово зверталися до ТЦК і вступали в армію і ТрО. І зрозуміло, що це злякало росіян. Саме тому рф почала масштабну кампанію з дискредитації ТЦК і СП за прикладом дискредитації ЗСУ з 2014 року.

Ну, а з проблемою СЗЧ потрібно дійсно розбиратися.

   – Самовільні залишення частини траплялися і до 2022 року, – констатує речник обласного ТЦК і СП.  – З повномасштабним вторгненням росії в Україну ця тема стала більш обговорюваною, це зрозуміло.  Тут у кожної людини буде своя історія: від сімейних обставин до хайпу. Когось могла налякати напружена ситуація в підрозділі з побратимами, у когось могли так скластися сімейні обставини, хтось привертає в такий спосіб увагу до себе чи до якоїсь проблеми. Оступитися може будь-хто, і дати другий шанс людині треба, але головне – не робити СЗЧ панацеєю. Універсальним засобом вирішення кризової ситуації. Якщо у військовослужбовця виникло непорозуміння з побратимами, чи якісь родинні проблеми, чи стало страшно, обов’язково треба звертатися до своїх командирів, до бригадних психологів. Будь-яка ситуація вирішується, якщо це робити вчасно.

Ворожа ІПСО та ухилянти були і в роки Другої світової війни

Історики порівнюють нинішню російсько-українську війну з Другою світовою і знаходять у цих подіях чимало спільного. Так само як у лютому-березні 2022-го, у червні 1941-го біля військкоматів виросли величезні черги добровольців.

– 22 червня 1941-го військкомати були зачинені, але вже наступного дня вони відкрилися і почалася мобілізація, – розповідає Валентина Сацута, старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею. – Разносили повістки, люди стояли в чергах. Було дуже багато добровольців. Спочатку призивали тих, хто відслужив. Мобілізації підлягали військовозобов’язані (чоловіки і частково жінки – Авт.), які народилися з 1905-го по 1918-й роки включно. Брали і 17-18-річних, але їх направляли на рік-півтора в училища, після яких вони йшли на фронт офіцерами. Мобілізація тривала всю війну і, природно, не існувало жодних термінів служби: триває війна – отже, треба продовжувати воювати.

Примітно, що мобілізували чоловіків, які перебували в окупації, хоча, звісно, після відповідної перевірки.

– До жовтня 1941-го Дніпропетровська область була повністю окупована, – констатує історик. – У перші місяці в полон потрапили багато радянських солдатів і німці не знали, що з ними робити. Навіть зверталися до родичів: забирайте своїх близьких. Люди забирали. Таким чином, на території окупованої Дніпропетровщини перебувало чимало чоловіків. А після визволення області їх призивали до армії. Але після ретельної перевірки.

І понад 80 років тому знаходилися ті, хто не бажав воювати, – ті, кого ми сьогодні називаємо ухилянтами.

– Причини були найрізноманітніші, – стверджує співробітниця історичного музею. – Одних не пускали на війну релігійні погляди. Інші просто боялися. Чимало людей постраждали від репресій радянської влади, від колективізації. Не всі вони хотіли захищати ненависний їм режим. Зазвичай таких відмовників відправляли втекти й особливо їх не шукали. Просто нікому було цим займатися.

Не можна не визнати, що в демократичному суспільстві проводити мобілізацію і боротися з ІПСО складніше. Утім, і сталінські часи не ліквідували корупцію.

– Найпоширеніше ІПСО Другої світової – листівки, які закидалися до нас, – розповідає Антон Кістол, науковий співробітник ДНІМ. – У них обіцяли хорошу їжу, теплий одяг, запевняли, що євреї-командири всіх продали або ще продадуть. Пропаганда незграбна, але іноді спрацьовувала. Сьогодні пропагандисти винахідливіші. Але справа не тільки в цьому. Гласність під час війни – ведмежа послуга. Ще Сунь-цзи казав, що чим менше ворог про тебе знає, тим краще. У нас же західні медіа мають доступи до військових чиновників і публікують якісь інсайди. Один міністр каже одне, народний депутат – інше, а після Володимир Зеленський висловлює свою особливу точку зору. Люди розгублені: кому вірити. Ну і наша не вбивана корупція. Куди ж її подіти!

Але аналізувати уроки нинішньої війни рано. Сьогодні важливіше захищати країну і допомагати ЗСУ. Розбиратися в помилках і промахах будемо потім.

Як Дніпро допомагає захищати Україну

Нині, коли ворог наступає та захоплює нові українські території наше місто допомагає захисникам чим тільки може.

– За майже три роки повномасштабного вторгнення військові витрати бюджету Дніпра сягнули майже 7 млрд грн, – розповідає Борис Філатов, міський голова Дніпра. – Це і численні закупівлі техніки, яку нам замовляли оборонці. Дрони, РЕБи, автомобілі, квадроцикли, комп’ютерне обладнання та інше необхідне спорядження. Дніпряни (і не тільки) бачили всі ці об’ємні партії, які щотижня відправлялися на фронт.  Є прямі субвенції для бойових бригад. Місто витрачало кошти на облаштування укриттів та інші заходи безпеки. Сюди ж, безумовно, входить і ліквідація наслідків ракетних обстрілів.

Наскільки допомога Дніпра вагома порівняно з іншими містами?

– Некоректно порівнювати, чия допомога вагоміша, – відповідає мер. – Утім, за обсягами Дніпро є лідером з підтримки Сил оборони, це справді так. Зокрема, й щодо деяких державних відомств із мільярдними бюджетами. У холі міської ради ми створили своєрідний музей, де зібрані подяки та подарунки містянам від наших славних воїнів. Бо це справді заслуга всіх дніпрян.

У вирішенні найнагальніших питань, на жаль, предостатньо проблем.

– Протягом усієї війни ми стикалися з різними перепонами, – резюмує Борис Філатов. – Починаючи від складнощів пошуку необхідного обладнання і в нас у країні, і за кордоном, і закінчуючи подоланням бюрократичної стіни при ввезенні та розмитненні техніки і транспорту для війська. Крім того, всі пам’ятають нещодавню епопею з тиском правоохоронців на місцеве самоврядування, зокрема й у питаннях закупівель для армії. Але Дніпро завжди допомагатиме Силам оборони. Інакше й бути не може!