ЕКСКЛЮЗИВ Дніпро – місто-волонтер: як громада і містяни допомагають армії та постраждалим від війни

Сьогодні Всесвітній день волонтерів. Його заснували 1985 року резолюцією Генасамблеї ООН. Для України це особливий день. У 2014-му, коли рф почала збройну агресію проти нас, тисячі земляків стали безкорисливо допомагати ЗСУ та добровольчим підрозділам. 10 років потому волонтери також самовіддано допомагають армії, людям, які постраждали від війни, втратили дах над головою і засоби до існування. Про те, як живуть і працюють волонтери Дніпра розповість «Наше місто».

Волонтерське щастя Оксани Суходол

Якби не війна дніпрянка Оксана Суходол, можливо, і не думала б про волонтерство. Жила б із чоловіком і сином в улюбленому приватному будинку, займалася спортом і подорожувала світом. На жаль, війна сплутала всі плани та мрії. Вона наповнила життя горем і тривогою. Але і в цій новій реальності теж знайшлося місце щастю. Щастю волонтерському.

Адже допомагати тим, хто сьогодні захищає Україну від російських загарбників теж щастя. Хоча, звісно, не про таке щастя мріяли Оксана і Вадим Суходол, коли 17 років тому зустрілися і покохали одне одного.

– У мене було своє таксі, і я якраз навчала дівчаток-диспетчерів, коли зателефонував Вадим, – розповідає Оксана, – Сам він із Дніпра, а до Одеси приїхав із друзями. Так ми й познайомилися. Неждано-негадано. Тижнів зо два спілкувалися телефоном. Сподобався. Розумний і балакучий.

Але хіба слова для самодостатньої дівчини мають велике значення? Один лише звук і тільки. Усе визначають вчинки. Так і в цьому випадку.

– Крим був моєю мрією, – продовжує дніпровський волонтер. – Великою-превеликою. Звісно, я погодилася. Це була справді найромантичніша подорож. Ми каталися на яхті й бачили дельфінів, пішки обійшли весь південний берег. І це все відкрив для мене мій майбутній чоловік. Як тут не закохатися? Я і закохалася!

У Криму молодята і зіграли весілля, а потім влаштувалися в Дніпрі. Разом із чоловіком-будівельником побудували будинок. Живи й радуйся! Але втрутилася війна.

 Коли 2014 року росія підло захопила улюблений Крим, обуренню нашої землячки не було меж.  Потім почалося військове вторгнення на Донбас. Але волонтерством Оксана зайнялася випадково. І вже десять років вони з чоловіком постачають захисникам України вологі серветки. У польових, і особливо в бойових умовах, значення гігієнічних серветок важко переоцінити. Про це говорять самі бійці. Навіть їжа не настільки важлива. Головне на фронті – зброя та засоби гігієни.

Дніпро – місто-волонтер: як громада і містяни допомагають армії та постраждалим від війни – Наше Місто

– Серветками почали з чоловіком займатися зовсім випадково ще 2014 року, – розповідає Оксана Суходол. – Ми перебували в дніпровській волонтерській групі «Легіон добра». Одного разу адміністратор групи запропонував фасувати серветки. Передбачалося, що це буде разова акція. Але так сталося, що займаємося цією справою всю війну – тобто вже понад десять років. За сировиною їздимо на одне з дніпровських підприємств. Це браковані серветки з різними вадами. Упаковка порвалась, стікер неправильно приклеєний тощо. Ми фасуємо серветки в зіп-пакети і за потреби «реанімуємо» їх: додаємо дистильовану воду і стерилізатор. Тому наші серветки більш вологі, ніж заводські, що особливо подобається нашим бійцям.

Оксані допомагають чоловік Вадим і син Олексій. Вони виконують важку чоловічу роботу – тягають і фасують мішки з чудо-серветками та доставляють їх за місцем призначення.

– Самі військові кажуть, що без засобів гігієни в бойових умовах не обійтися, – зазначає Оксана. – Перше, що кидають у рюкзаки – вологі серветки. Можна витерти кров, обробити рану. Взагалі «врятувати» ноги, які страждають багатогодинним перебуванням у взутті. Бійці так і кажуть: якби не серветки, ногам кінець. Траплялося, що серветки навіть рятували від поранень. Фото з пакетом вологих серветок, у якому застряг осколок, показав мені один солдат. А пакет був у задній кишені. 

Лише від початку повномасштабного військового вторгнення в Україну дніпровські волонтери розфасували та розіслали по позиціях фронту понад 100 тонн серветок. На жаль, війна з рашистами триває. До її завершення ще далеко і тому роботи для волонтерів предостатньо.

Після поранення Дмитро Луциба вирішив стати волонтером

Про потреби армії волонтер Дмитро Луциба знає не з чуток. Сам воював, був поранений. Про те, яка конкретна допомога потрібна на передовій, Дмитро дізнається безпосередньо в бойових частинах.

– У минулому була в мене будівельна фірма, працювали за кордоном, – розповідає Дмитро. – Будували в Європі будинки до п’яти поверхів. Усе було чудово. І тут війна. Це я кажу про 2014-й. Війна з росією почалася ще тоді. Пішов добровольцем, служив рядовим стрільцем у 24 штурмовому батальйоні «Айдар». Повернувся додому, а після початку повномасшабки знову вирушив на фронт – у батальйон «Дніпро-1» 31 Дніпровської бригади імені генерал-майора Олександра Радієвського. І це була вже інша війна. Нас крили авіацією, артилерією, «Градами». З неба летіло все! Ми стояли в Рубіжному на військовому заводі «Зоря». Рятувало тільки те, що було де сховатися. Бронники не знімали навіть на ніч. Потрапляли в оточення, виходили з нього. Всяке бувало. А одного разу орки в…ебали по бочках з азотом і фосфором, яких там було повно. Після вибуху піднялася величезна хмара-гриб. Хлопці навіть подумали, що по нас ядерку застосували. Жах! Рейки, люки розривало на шматочки.

  Отруєння азотною кислотою наш земляк пережив важко. У харківському госпіталі температура підскакувала до 41. Дихати було важко. Задихався. Але саме в госпіталі твердо вирішив стати волонтером.

– Ще коли служив, зі своєї зарплати проплачував за бойові машини, – зазначає дніпрянин. – А в госпіталі передавав їжу, цигарки побратимам. Їм важче!

Бойове минуле дуже допомагає дніпровському волонтеру постачати бійцям найнеобхідніше в той чи інший момент.

– Приїжджаємо в частину, запитуємо: «Що потрібно?», – пояснює Дмитро Луциба. – Тепловізор вийшов з ладу – привозимо тепловізор. Для розвідки потрібні маскувальні халати – привозимо їх. Буває, що потрібні певні запчастини для дронів. Усе дуже індивідуально. Важлива злагоджена робота всієї волонтерської команди.  Наприклад, ми ефективно співпрацюємо з головою фонду підтримки 25 повітряно-десантної бригади Віктором Кучинським. 

Щоб знайти потрібну бійцям техніку, колишній бізнесмен використовує старі зв’язки. Труднощів, зрозуміло, вдосталь.

– Щоб доставити товар із європейських країн, машинам доводиться цілодобово стояти на кордонах, – констатує співрозмовник. – Іноді доводиться хитрувати – провозимо вантажі з церковними машинами або з гуманітаркою. Їх перевіряють менше. 

На думку Дмитра Луциби, на нас очікують дуже непрості часи і тому потрібно, щоб захисникам допомагали всі.

– Зараз волонтерів стало значно менше, – резюмує дніпрянин. – Багато хто виїхав, багато хто зневірився в роботі. Не розуміють політику влади: «Що відбувається?». Одні крадуть мільярдами, інші – віддають останнє. Так бути не повинно. Наші хлопці та дівчата на передовій дуже втомилися. Їм потрібно допомогти. Обов’язково!

Наталія Хазан волонтерила з дитинства

Справжній волонтер – людина небайдужа. З неспокійною, чуйною душею і добрим серцем. Адже в житті завжди є ті, кому потрібно допомогти. Навіть у спокійні, мирні часи. Не кажучи вже про війну.

– Волонтерила я завжди, – розповідає Наталія Хазан, продюсерка кіно, депутатка дніпропетровської обласної ради. – Напевно, багато що залежить від виховання. Тато – відомий учений еколог і депутат Верховної Ради України ІІІ скликання, засновник впливової громадської організації «Екостар». Він один з авторів концепції сталого розвитку України. Тож ми з братом Павлом з юності були залучені в природоохоронну тему. Займалися не тільки прибиранням парків і висадкою дерев. А брали участь у широкомасштабних екологічних акціях, як, наприклад, у великій кампанії проти ГМО. Тоді це було важливо й актуально. Але коли у 2014-му почалася війна з рф, пріоритети змінилися. Уже понад десять років ворог загрожує самому існуванню нашої країни. Нині вибір один: захищати Україну зі зброєю в руках або допомагати ЗСУ всім чим тільки можна.

З перших днів російської агресії Наталія почала допомагати армії, а коли пішли перші поранені пішла допомагати в хірургію військового госпіталю.  У червні 2015 року Наталія разом з іншими дніпрянами реалізувала проєкт «Вокзал-Дніпро».  Цей волонтерський центр відвідали десятки тисяч бійців, які йшли на фронт або поверталися додому через залізничний вокзал. У проєкті брало участь 120 волонтерів і до епідемії ковіду він працював 24/7.

І сьогодні, коли війна стала повномасштабною, Наталія Хазан залишається однією з найвідоміших волонтерок Дніпра.

– З нашої сім’ї воює 7 осіб віком від 19 до 50 років – розповідає дніпрянка. – Я продовжую займатися волонтерством. Це я вважаю мінімум який можна робити, якщо не воюєш. Коли вдається комусь допомогти – видихаєш. Часом трапляються і справжні дива. Наталія займається здебільшого лише допомогою військовим, але іноді бувають винятки. Нещодавно біда сталася в Миколаєві, де з вікна п’ятого поверху випав чотирирічний Ярослав, син нашого захисника. Дитина залишилася живою, але зазнала серйозних травм. Підтримати дитину взявся відомий дніпровський фонд «Біржа Добродій».

Забій головного мозку тяжкого ступеня. Уламковий перелом склепіння черепа з переходом на основу.  Спастичний тетрапарез. Двосторонній пневмоторакс. Забій обох легень і печінки. Розрив селезінки. Закритий перелом кісток обох стегон, лівого плеча і передпліччя.

– На лікування та реабілітацію потрібні були величезні гроші, – згадує Наталія. –  Доба лікування Ярослава коштувала 10 тисяч гривень. Часто допомагають дружба і зв’язки, в цьому випадку я попросила підключитися велику Аду Роговцеву, яка зробила пост у себе на сторінці фейсбуку. За кілька днів було зібрано значну суму для дитини. Для батька Ярославчика, який у складі Об’єднаної штурмової бригади «Лють» воював на Донеччині, це стало великим дивом. Як і для всіх нас.

Дніпро – надійний тил країни

Волонтерять у нашому місті не лише окремі люди, а й загалом уся громада Дніпра. Місто допомагало і продовжує допомагати ЗСУ, попри багатомільярдні вилучення з бюджету Дніпра протягом 2023-2024 років і незважаючи на спроби паралізувати міські структури. Загалом – на суму в 3 мільярди гривень. Заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко на своїй сторінці у фейсбуці оприлюднив військові витрати Дніпра за 1000 днів повномасштабного вторгнення.

– Хто б що не казав, хто б як не протидіяв, а вперті факти і цифри не спростуєш – Дніпро був і є надійним тилом, логістичним, медичним, інфраструктурним та ресурсним центром для справи оборони України», – повідомив Андрій Денисенко.

Підтримка наших захисників продовжиться і 2025 року. Зокрема, понад 500 млн грн у бюджеті-2025 становитиме безпосередньо допомога Силам оборони України.