Домашнє насильство — одна з найбільших соціальних проблем сучасного світу. Проблема, яка не має кордонів, не обирає національностей, статі чи соціального статусу. Вона існує всюди, від тихих провінційних містечок до великих мегаполісів. І хоча свідомість людей поступово змінюється, а закони стають жорсткішими, відповідальність за це явище залишається питанням, яке потребує особливої уваги. Детальніше про це – в матеріалі “Наше місто”.
Погрожував ножем, сокирою та молотком: дніпрянка чотири роки потерпала від домашнього тирана
Після розлучення з чоловіком Оксана разом з двома дітьми повернулася жити до своєї матері. У цій квартирі також жив рідний брат Оксани. Він став для неї домашнім тираном, це тривало чотири роки. І ось нарешті жінка наважилася звернутися по допомогу. Наразі вона та її діти знайшли прихисток у Центрі соціальної підтримки “Мамине щастя”. Жінка розповіла журналістам “Наше місто” свою історію.
– Спочатку все було добре, повернувшись від чоловіка, я почала налагоджувати побут у квартирі матері, – пригадує Оксана. – Зробила косметичний ремонт, замінила стару сантехніку, деякі комунікації тощо. Тим часом брат не працював. То карантин йому став на заваді, то війна. А я працюю парукарем, тож у будь-які часи в мене є заробіток. Вся родина жила за мій рахунок. З часом брат став вимагати, щоб я купували йому сигарети, я відмовила. Мені не шкода, але в мене є діти. Йому 37 років, і він має працювати.
За словами Оксани, її мама допомагала доглядати за дітьми та готувала їжу для родини, але також не працювала. Весь фінансовий тягар ліг на плечі молодої жінки. Більш того, брат почав прискіпуватись до неї та її дітей і погрожувати.
– Він не бив мене, але постійно лякав, наприклад, міг стільцем замахнутися при дітях, – додала Оксана. – Тиснув психологічно, погрожував, що вистрибне з балкона. Він би цього не скоїв, але на дітей такі дії мали негативний вплив. Я намагалася налагодити з ним стосунки, вмовляла, але все марно.
За словами Оксани, рівень агресії з боку брата лише зростав. Основна причина – брак коштів. Настав момент, коли вона не витримала і викликала поліцію.
– Він просив гроші на цигарки у мого друга, більш того, у дітей виманював цукерки, – сказала Оксана. – Це не нормальна ситуація. Я порадила брату знайти роботу. Почався крик, мати. Він погрожував нам ножем,сокирою, молотком. Розбив двері у квартирі, уламок скла травмував нашій мамі ногу, було багато крові. Моя молодша дитина дуже кричала від жаху. Я викликала швидку допомогу і поліцію.
Жінка написала заяву до поліції, на кривдника склали заборонний припис. Він не мав права наближатися до жертви на відстань понад 5 метрів. У той час поїхати з цього помешкання Оксана не могла, бо не мала де жити. За її словами, ця квартира належить мамі, татові, який живе окремо, їй та брату.
– Припис подіяв і він на деякий час залишив нас з дітьми у спокої, тому я продовжувала там жити, – зізнається Оксана. – Я намагалась знайти до брата підхід. Періодично він все ж підвищував голос, але не критично. Так ми прожили ще рік. Він все одно не працював, казав, що боїться ТЦК. У той час вимагав більше їжі для себе.
Ситуація кардинально змінилася на початку серпня поточного року. Оксана і досі з острахом згадує той літній день.
– Він раптово підбіг до мене з ломом і замахнувся, все це на очах у дітей, – каже Оксана. – Почав кричати, прибігла мама. Він приніс зі своєї кімнати два ножі, зачинив кімнату на замок. Почав кричати, що йому нічого втрачати і він усіх поріже. Діти плакали. Він змусив мене стати на коліна і просити пробачення. Я не чинила спротиву, боялася, що він мене вб’є. Після цього він нас випустив. Сусіди викликали поліцію, але просили, щоб він про це не дізнався, бо бояться.
Поліцейські приїхали швидко, але чоловік до квартири їх не пустив. Правоохоронці викликали підмогу.
– Ми всі були у загальному коридорі, – згадує Оксана. – Після того, що сталося, жити вдома я вже не змогла б. Телефонувала друзям, але вони пропонували нас прихистити лише на день-два. Я зрозуміла, що залишилась сама.
Правоохоронці поспілкувались з кривдником, він також написав заяву. Після цього Оксані запропонували поїхати до Центру соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя”, що функціонує у Дніпрі.
– Я швидко зібрала речі і ми поїхали, навіть уявити не могла, що у Дніпрі є такий чудовий центр підтримки, – каже Оксана. – Думала, лише за кордоном таке буває. Нас дуже тепло зустріли, відразу нагодували, дітей пригостили смаколиками. Поселили у чудову кімнату, видали все необхідне для життя. Тут тихо та спокійно, я вже давно такого не бачила. Тут краще, ніж у мене вдома.
Тепер тричі на місяць Оксана, як і інші жінки, що мешкають у центрі, отримує набір продуктів харчування. Це різноманітні овочі, крупи, цукор, борошно, молочні вироби, яйця, олія, вершкове масло, ковбаси, твердий сир, свинина, яловичина, курятина, печінка, риба, хліб. Також миючі засоби та засоби гігієни, одяг, взуття тощо.
– Готую я сама, харчів вдосталь, ми навіть не все можемо з’їсти, – ділиться Оксана. – Тут всі жінки набирають вагу, бо часто печуть. Ми пригощаємо одне одного, стали, як одна велика родина. У центрі є облаштована кухня, пральня, кімната для дозвілля. Це рай для нас!
Жінки відвідують групи психологічної підтримки, також у центрі проводяться індивідуальні сеанси з психологом.
– Коли сюди приїхала, я постійно плакала, не могла їсти та спати, мені було прикро, що рідні так зі мною вчинили, – зізнається Оксана. – Тому я багато спілкуюсь з психологом. Взагалі, мені дуже допомогли у центрі, сама б я не впоралась. Сьогодні нарешті можу посміхатись. Життя триває. Дякувати Богу, ми живемо у нормальних умовах.
Притулок для жінок та дітей: як «Мамине щастя» дає шанс на нове життя
«Мамине щастя» – це важлива складова мережі підтримки жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства у Дніпрі. Центр соціальної підтримки має два відділення, де жінки з дітьми, а також жінки без дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах або постраждали від насильства, отримують необхідну допомогу, захист і можливість почати нове життя.
– Потрапити до нашого центру можна за допомогою мобільної бригади психологічної допомоги чи звернувшись до поліції, – розповіла Марина Земенкова, директорка Комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Мамине щастя» ДМР. – Центр надає повне державне забезпечення та підтримку своїм підопічним. В одному з відділень можуть перебувати до 40 осіб, а в іншому – до 10. На даний момент центр обслуговує 16 жінок та 16 дітей, які отримують не лише соціальний захист, а й медичне обстеження, психологічну допомогу, а також підтримку у відновленні їхнього емоційного і психічного стану після пережитого насильства.
Термін перебування в центрі обмежений дев’ятьма місяцями. Протягом цього часу проходять регулярні засідання мультидисциплінарної комісії, на яких аналізується поведінка жінок, їхнє ставлення до правил внутрішнього розпорядку та догляд за дітьми. Якщо жінка дотримується норм, термін її перебування може бути продовжений.
– Бувають випадки, коли жінка достроково залишає центр з власної ініціативи, – додала Марина Земенкова. – Є такі жінки, що повертаються до аб’юзера. Це їх вибір. Але у більшості випадків вони через деякий час знову потрапляють до нас. Адже насилля – це замкнене коло.
У центрі створені комфортні умови для проживання, які дозволяють жінкам відновити своє життя без страху, насильства та стресу. Діти, які перебувають у центрі, також отримують особливу увагу: медичне обстеження, психологічну підтримку та все необхідне для гармонійного розвитку в безпечному середовищі.
Контакти:
Відділення для жінок з дітьми
Телефон: (099) 520 79 18
Е-mail: cspds-mh@ukr.net
Відділення для жінок без дітей
Телефон: (099) 520 79 34
Е-mail: cspds-mh@ukr.net
Як у Дніпрі підтримують жертв домашнього насильства
Відзначимо, що у Дніпрі не лише центр “Мамине щастя” опікується особами, які постраждали від домашнього насильства. У місті успішно функціонує мережа служб підтримки.
– На базі Дніпровського міського центру соціальних служб створені спеціалізовані служби, – повідомила Оксана Білоусова, завідувачка сектору з питань опіки та піклування управління-служби у справах дітей департаменту соціальної політики ДМР. – Серед них – «Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі», спеціалізована служба первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, «Телефон довіри», мобільна бригада соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.
За словами Оксани Білоусової, з початку 2024 року до Дніпровського міського центру соціальних служб по допомогу звернулося понад 2500 осіб. Це трохи менше, ніж у 2023 році, коли було зареєстровано 3170 звернень.
– Програми реабілітації та підтримки жертв домашнього насильства, зокрема в Дніпровському міському центрі соціальних служб, включають комплекс заходів, що надаються у межах екстреного та кризового втручання, – підкреслила Оксана Білоусова. – Основною метою є допомога в зниженні наслідків кризи, захист від загрози життю та здоров’ю, а також підтримка постраждалих у відновленні їхнього нормального функціонування.
Однак є й деякі складнощі в процесі надання допомоги. Одна з головних – багато постраждалих осіб, незважаючи на підтримку, повертаються до своїх кривдників. Наприклад, одна жінка звернулася по допомогу до Дніпровського міського центру соціальних служб разом зі своїми двома дітьми. Вона постраждала від фізичного та психологічного насильства з боку чоловіка, що зловживав алкоголем. Її і дітей влаштували до кризової кімнати, де жінка отримувала психологічну підтримку.
– Після декількох днів жінка вирішила повернутися додому, – повідомила Оксана Білоусова. – Втім, через місяць до мобільної бригади соціально-психологічної допомоги надійшло повідомлення про повторне вчинення домашнього насильства в даній сім’ї. Жінку з дітьми довелося знову помістити до закладу тимчасового проживання. Вона перебувала у притулку декілька тижнів, але все одно продовжувала спілкуватися з кривдником, не зважаючи на те, що фахівці рекомендували уникати цього.
Ця жінка проходила декілька етапів реабілітації, проте щоразу поверталася до кривдника. Після останнього інциденту вона вирішила переїхати з дітьми за кордон, щоб уникнути повторних знущань.
І такі випадки непоодинокі. Вони є прикладом загальної проблеми, коли постраждалі, попри підтримку та допомогу, не можуть вийти з кола насильства, повертаючись до агресорів.
Як можна зрозуміти, що близька людина є аб’юзером
У більшості випадків, домашнє насильство не виникає одразу, а розвивається поступово, часто маскуючись під “любов” чи “турботу”. Катерина Ікол, начальниця відділу соціально-психологічної роботи та підтримки сімей Дніпровського міського центру соціальних служб назвала декілька перших сигналів, на які варто звернути увагу.
– Обмеження спілкування із соціальним оточенням: друзями, родичами, колегами, – сказала Катерина Ікол. – Якщо людина залишається без спілкування із соціумом, їй немає з чим порівнювати стосунки, а отже, вона не зможе зрозуміти, що стосунки є нездоровими.
За словами психологині, ще один сигнал – знецінювання, цілеспрямоване нівелювання усіх досягнень. Так у людини формується нав’язана впевненість у тому, що вона нічого не варта.
– Газлайтинг або переконання людини у тому, чого не було насправді, – продовжила Катерина Ікол. – У такій ситуації постраждала від домашнього насильства матиме два варіанти вирішення ситуації: або продовжувати шукати логічне пояснення тому, що відбувається, витрачаючи на це свої нерви, або піти за шляхом найменшого спротиву – визнати, що аб’юзер правий, і прийняти власну провину. У такому випадку її реальність не відрізнятиметься від тієї, яку описує її близька людина. Але насправді, при виборі другої стратегії, відчуття реальності, розмивається остаточно.
Що робити, якщо ви постраждали від домашнього насильства
Якщо ви стали жертвою домашнього насильства, не бійтеся звернутися по допомогу. Важливо не приховувати факти насильства, навіть якщо ви відчуваєте страх або сором. Визнання проблеми може стати поштовхом до змін.
– Не миріться із жорстоким поводженням, оскільки психіка почне вважати це природним станом речей, який не потрібно змінювати, – підкреслила психологиня. – Пам’ятайте, що ніхто не має права порушувати ваші права та гідність, і вихід є завжди, навіть у найскладніших ситуаціях!
Якщо ви зазнаєте насильства, зверніться до людей, яким довіряєте, або безпосередньо до психологів, соціальних працівників, правоохоронців. У Дніпрі існує безліч організацій, які готові допомогти постраждалим.
У Дніпрі суд виправдав жінку, яка під час самозахисту вбила співмешканця
Випадок дніпрянки Марини Полях став прецедентом у боротьбі проти домашнього насильства в Україні. Жінка, яка вбила свого кривдника, була виправдана судом. Марина розповіла свою історію виданню “Місто і річка”.
Дніпрянка Марина Полях познайомилася з чоловіком на сайті знайомств. Після нетривалого онлайн- спілкування пара вирішила зустрітися. Дмитро справив на неї позитивне враження.
– Дмитро приїжджав до мене практично щодня, він був спокійний та адекватний, – каже Марина. – Нічого підозрілого у ньому не бачила. Чоловік піклувався про мене, до доньки ставився добре.
Такі стосунки тривали три місяці. Після чого Дмитро запропонував переїхати до Марини, щоб допогти їй піклуватись про хвору бабусю. Жінку здивувала ця пропозиція, але вона погодилась, стали жити вчотирьох.
– Поступово Дмитро переймав всю мою увагу на себе, якщо я хотіла провести час з кимось іншим, – пригадує Марина. – Спочатку це було обережно, але вже через місяць помітила: моє коло спілкування поступово відходило на задній план. Почав мені забороняти, наприклад, бачитись з подругами.
А вже влітку він вперше підняв руку на Марину.
– На пляжі він вдарив мене, публічно, – пригадує Марина. – Я була приголомшена, не могла повірити, що таке сталося зі мною. Ніхто з оточуючих не відреагував, хоча всі бачили. Це було жахливо.
Марина розповідає, що згодом він зізнався, що сидів у в’язниці за вбивство. Незважаючи на це, Марина була змушена зберегти ці стосунки. Розповіла, що чоловік погрожував фізичною розправою над нею та її дитиною, якщо вона спробує його покинути.
– Дмитро ставав дедалі агресивнішим, – розповіла Марина. – Якось він напився під час смаження шашлику. Забрав телефон у мене, доньки та бабусі. Тримав моє обличчя над вогнем. Все це бачили мої рідні…. Коли я змогла вихопити свій телефон, викликала поліцію. Дмитра забрали. А за пару годин його поліція відпустила. Після цього він бив мене вже постійно. Казав, що так виховує.
Життя з Дмитром стало нестерпним. Погрози, фізичне насильство, психологічний тиск – Марина жила в постійному страху.
– Найбільший жах я пережила, коли він заманив мене до лісу і змусив копати собі могилу, – розповідає жінка. – В його очах не було жодної долі жалю, лише бажання знищити мене… За весь час наших стосунків я зверталась до поліції понад 30 разів. Нарешті було призначено судове засідання, з якого він мав відправитись досиджувати свій термін за вбивство. Він казав ,що я не доживу до його суду і що він не сяде, поки я жива.
29 березня 2021 року сталася трагедія. Жінка, яка неодноразово зазнавала домашнього насильства з боку чоловіка, під час чергового нападу завдала йому смертельного ножового поранення.
– Дмитро був під наркотиками та алкоголем – це пізніше підтвердить експертиза, – каже Марина. – Напав у будинку. Я розуміла, що після мене, візьметься за дитину та бабусю. Це проговорював вголос. Мені потрібно було якось захиститися. Я схопила ніж – це була просто випадковість. Іншого поряд нічого не мала. Він настрибнув на ніж, який я тримала біля грудей. Удар прийшовся біля серця. Лікарі “швидкої” констатували його смерть.
Марина провела ніч в ізоляторі. Після серії експертиз відбувся суд, їй призначили домашній арешт, на ногу наділи електронний браслет. У травні 2021 року браслет зняли, і Марина змогла знову вільно пересуватися містом та навіть знайти роботу. Після 24 лютого 2022 року вона залишалася з дочкою у Дніпрі, бо через обвинувачення у вбивстві не мала права покидати країну.
– Протягом 3,5 років відбулося понад 50 судових засідань, кожне з них змушувало знову повертатися до болючих спогадів, що було дуже важко, – зізнається Марина. – Разом із своєю адвокаткою я розуміла, що звинувачення є серйозними, а шансів на повне виправдання небагато. Найбільш ймовірним варіантом було умовне покарання.
9 вересня 2024 року в Амур-Нижньодніпровському районному суді міста Дніпро відбулося фінальне засідання за справою Марини Полях. Жінку судили за двома статтями — ст.115 КК (умисне вбивство) та ст.118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони). На судовому засіданні її виправдали за обома статтями.
Марина переїхала з того будинку в орендовану квартиру, бо більше не могла там жити. Її бабуся померла, а доньці довелося відвідувати психолога, щоб подолати наслідки того, що сталося. Марина змінила рід діяльності. Планує працювати з групою жінок, які пережили насильство, ділитися з ними власним досвідом.
Насильство у родині: як це виглядає
Домашнє насильство може бути різним: фізичним, психологічним, економічним чи сексуальним. Але незалежно від форми, кожен випадок завдає болю і шкоди не лише безпосередньо постраждалим, а й суспільству загалом. Відчуття безпеки та поваги до власної гідності — це базові права кожної людини. І якщо ці права порушуються в межах домашніх стін, виникає питання: хто відповідальний?
Перш за все, відповідальність лежить на самому кривдникові. У суспільстві часто можна почути думки на кшталт: “Він/вона не міг/могла стримати себе” або “така поведінка є наслідком стресу чи важких життєвих обставин”. Але ці аргументи не можуть бути виправданням для насильства. Людина, яка вдається до фізичного чи психологічного насильства, повинна усвідомлювати всю серйозність своїх вчинків. Законодавство в Україні та багатьох інших країнах визначає домашнє насильство як злочин, за який передбачена кримінальна відповідальність.
Яка відповідальність загрожує кривднику
У Дніпрі лише з початку 2024 року зареєстровано 7611 викликів поліції громадянами з приводу домашнього насильства. За словами Людмили Копиленко, речниці управління патрульної поліції у Дніпропетровській області, правоохоронці оцінюють ризики, а у разі, якщо рівень загрози застосування насильства досить високий, складають заборонний припис.
– Терміновий заборонний припис щодо кривдника — це спеціальний захід протидії та негайного припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для постраждалих, – повідомила Людмила Копиленко, речниця управління патрульної поліції у Дніпропетровській області. – Його можуть застосовувати уповноважені підрозділи Національної поліції України. Терміновий заборонний припис виноситься терміном до 10 діб. Він зобов’язує кривдника залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи. Забороняє йому вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи та забороняє у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Поліція приймає рішення про винесення термінового заборонного припису на основі оцінки ризиків. Пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Це поширюється також на місце спільного проживання постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на житло. Тобто, поліція може заборонити кривднику заходити у дім чи квартиру, де перебуває постраждала, навіть якщо він є власником помешкання.
– Діти, які стали свідками вчинення домашнього насильства – є постраждалими особами і відповідно мають такі ж права на захист, як і дорослі постраждалі,- підкреслила Людмила Копиленко. – При винесенні термінового заборонного припису важливо вносити в нього і дані про дітей, які постраждали від насильства або стали свідками його вчинення. Тоді права дітей будуть захищені.
Як йдеться у статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Суспільна відповідальність
Не можна забувати і про відповідальність самого суспільства. Чому ж ми часто закриваємо очі на проблему, яка очевидна? Чому сусіди не реагують на крики, а родичі не вживають заходів, щоб захистити своїх близьких? Соціальні стереотипи, замовчування проблеми, страх перед осудом — все це створює атмосферу безкарності для кривдників.
Насправді кожен з нас може і повинен діяти, якщо є свідком домашнього насильства. Якщо ви знаєте або підозрюєте, що хтось із вашого оточення став жертвою насильства, ви можете звернутися до правоохоронних органів або організацій, що спеціалізуються на допомозі потерпілим. Ваше бездіяльність може коштувати комусь життя або психічного здоров’я.
Домашнє насильство — це не просто інцидент, це соціальна проблема, яка потребує комплексного підходу. Відповідальність за це лежить не лише на кривдниках, а й на всіх членах суспільства: від правоохоронних органів до кожного з нас. Тільки разом, зусиллями держави, громади та організацій, можна створити середовище, де насильству не буде місця.
Фото: Валерія Кравченка, фейсбук Юлії Сегеди.
Категорія: Інтерв'ю, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Допомога у Дніпрі, Здоров'я, Поліція