ЕКСКЛЮЗИВ Секретний код Яворницького: як дослідник козацтва став культурним авторитетом та класиком лагідної українізації

Без нього ми б не розуміли  себе нащадками запорозького козацтва, а Дніпро залишився б без легендарного будинку Хрінникова та унікального Преображенського собору, на місці якого більшовики планували звести 70-метровий пам’ятник Леніну. В його будинку на Соборній горі гостей зустрічали намальовані на стінах козаки, він спілкувався українською з імператором Миколою ІІ, до останніх днів гуляв містом в англійському костюмі і навіть не уявляв, що колись головний проспект Дніпра назвуть його іменем, і на ньому ж він буде похований. 6 листопада виповнилося 169 років з дня народження Дмитра Яворницького, який 150 років тому почав українську культурну революцію та став класиком лагідної українізації, пише “Наше місто”.

Ще досі у Дніпрі жива сосна, яку на початку минулого століття посадив у своєму саду Дмитро Яворницький. Її, дуже високу, добре видно з-за паркану садиби історика. 

Їй більше ста років, вона лиса, хвора, але тримається. Всі екскурсанти до неї підходять, хочуть доторкнутися. Звісно, вона пам’ятає багато за своє сторіччя. Колись Яворницький посадив дві сосни, але в одну під час Другої світової влучив снаряд, – пояснює Максим Кавун, кандидат історичних наук, завідувач відділу “Меморіальний Будинок-музей Яворницького” ДНІМ імені Д.І. Яворницького. 

Він зізнається, що зараз музей шукає спонсорів для відтворення лавки Яворницького, на якій той любив проводити час у своєму садочку. Можливо, скоро тут з’явиться такий артефакт і можна буде посидіти на місці людини майже космічного масштабу.

Вдень викладав російською, а вночі писав українською

На автентичних дверях будинку-музею історика, культурного авторитета та сірого кардинала українського руху у Катеринославі-Дніпропетровську табличка з написом “Дмитро Еварницький”. І це не помилка, а дійсне прізвище легендарної людини, яке він змінив приблизно на початку минулого століття. Ця частина історії його життя поки достеменно не вивчена, та можна лише припускати, чому Еварницький на п’ятому десятку став Яворницьким. 

Метрично він записаний як Еварницький, у російській історіографії всі його роботи опубліковані під цим варіантом прізвища, – розповідає Максим Кавун. – Більшість вважає, що Яворницьким він став під час революції 1917 року. Але це не так – я дослідив цю тему і винайшов що Яворницький з’являється набагато раніше – ще під час Російської імперії. Він лише раз написав, що літеру переплутали у церкві, коли хрестили. Більше жодного щоденникового запису-пояснення він не дав і це його право. Він і досі фігурує як Еварницький та Яворницький – це два різних по суті прізвища. І фактично дві людини  уживалися в одній. Така його бінарність наклала відбиток на все життя. Так вдень він викладав історію держави російською, а вночі писав історію козацтва українською.

Зараз Максим Кавун пише монографію про легендарного земляка. Історик каже, що загадок у житті Яворницького більше, ніж можна було уявити. Втім, масштаби особистості цієї людини дозволяють сформувати наукову субдисципліну – яворницькознавство (сукупність знань про цю людину). Не виключено, що перший підручник буде презентований вже наступного року, до 170-річчя з дня народження Яворницького.

Яворницький дуже широка персона, у його листуванні до 1000 кореспондентів. І в його аскетичній вітальні побували до 100 відомих осіб в історії України. Тому вона сильна своєю аурою та має потужний історичний бекграунд, – розповідає директор будинку-музею Яворницького.

Вчений каже, що під час війни у будинок Яворницького, який є відділом-філією історичного музею, люди йдуть за так званою ментальною терапією, яка поєднує у собі отримання культурної інформації та психологічного розрядження.  

Класик лагідної українізації

Він міг стати звичайним революціонером та зі своїми проукраїнськими поглядами опинитися за гратами, у Сибіру чи бути розстріляним. Але Яворницький обрав інший шлях – вершити тиху українську культурну революцію у Російській імперії та СРСР. Він талановито встановлював ефективні стосунки з будь-якою владою: у часи імперії, міжвладдя та більшовиків. І на диво багатьом, крок за кроком продавлював свої ідеї. Навіть у часи дії заборони української мови, у 1888 році, 33-річний Яворницький примудрився видати книгу “Запорожжя в залишках старовини та переказах народу”, яка на 60% була україномовною. Цензорів він переконав у необхідності цитат мовою оригіналу.

Незважаючи на репресії, життя та діяльність Яворницького – це історія великого успіху. Він обрав собі місію історика України під час Російської імперії – це вже було всупереч, він все життя йшов проти течії і тим не менше він реалізував ті положення, які собі ставив – це історіографія, культурні питання і навіть архітектурні, – вважає Максим Кавун.

Дмитро Яворницький народився на Харківщині 6 листопада 1855 року, закінчив Харківський університет, викладав у вишах Москви та Петербурга. Він все життя досліджував тему козацтва. Йому першому вдалося відтворити Запорозькі Вольності (назва володінь Запорозької Січі, що охоплювали значну територію Центральної та Південної частини України) як структуру, військову демократію і великий історико-культурний географічний феномен. Це була справжня революція, адже до нього запорозьких козаків зображували як бандитів, що скоювали набіги. 

Його магістерська дисертація на тему запорозького козацтва піддавалася великому цькуванню з боку відомих істориків. У захисті роботи Яворницькому відмовили університети Києва, Варшави, Москви та Петербурга. Йому вдалося захистити свою працю у Казані 1901 року, але без тріумфу: п’ять голосів “за” та два “проти”. Яворницький отримав вчений ступінь (правда, магістра руської історії). Втім, найважливішим було те, що він легітимізував свою працю, яка стала першим томом історії запорозьких козаків.

Кинув столицю та почав нове життя у 50 років

Будинок Яворницького на однойменній пішохідній вулиці Дніпра – це єдина катеринославська садиба, яка збереглася до наших часів разом із садовою ділянкою у 17 соток. Це єдиний в історії нашого міста особняк, що був збудований саме для вченого-історика.

У 50 років доцент московського університету Еварницький несподівано проміняв столицю на Катеринослав і став Яворницьким. Він програв у кар’єрі, але обрав мрію жити ближче до місць свого дослідження – степів запорозького козацького краю. Йому дісталась єдина вільна ділянка на Соборній горі, де він почав будувати свій перший та останній власний будинок, до цього вчений користувався орендним житлом.

Спочатку він бажав оселитися у Полтаві, але опинився в Катеринославі, де у 50 років починає абсолютно новий етап свого життя, який став визначальним, розповідає Максим Кавун. –  У 1902 році він був призначений директором історичного музею імені Поля і одночасно починає будівництво власного будинку. Три роки він скитався між Москвою та Катеринославом, жив в орендованих квартирах чи у знайомих. У 1905 році майже одночасно завершується будівництво музею та його будинку. І тоді вже Яворницький осідає у Катеринославі.

Центр українського руху з козаками на стінах

Щодня він пішки йшов від свого дому до історичного музею через сучасну вулицю його імені, минаючи Преображенський собор. Саме цю одну з найстаріших споруд нашого міста вже 78-річний Яворницький врятував у 1933-му. 

Преображенський собор у 1933 році хотіли підірвати і побудувати на його місці помпезний 70-метровий пам’ятник Леніну, – розповідає Максим Кавун. –  Я знайшов цей проєкт, за ним величезна статуя вождя хіба що не оберталася навколо сонця. Скажу вам, що Яворницький відстояв собор через те, що він запропонував облаштувати там антирелігійний музей. Тоді була така практика і це врятувало собор. Він стоїть досі завдяки Яворницькому. У 1934-му в нього збили шпиль, але будівля залишилася.  

Будинок Яворницького, аскетичний особняк середньої руки, на Соборній горі стає центром українського руху у Катеринославі. Вже у передпокої гостей зустрічали козаки, намальовані на стінах друзями Яворницького, художниками Миколою Струнніковим та Тихоном Ткаченком. 

Яворницький – це великий культурний герой нашого міста та України з постійним значенням, якого не піддають сумніву, – констатує Максим Кавун. – У першій третині ХХ століття у Катеринославі він став культурним авторитетом, сірим кардиналом українського руху у Придніпров’ї. Така позиція дозволяла йому багато чого реалізовувати не лобовим методом, а тихою сапою. Він мав доволі складний характер, завжди гнув свою лінію, але при цьому об’єднував людей. І більшовики з ним мирилися, і білі генерали, і Махно, і імператор Микола ІІ. Він стояв за багатьма проєктами “Просвіти”, одна з найвідоміших пам’яток, будинок Хрінникова, це теж ідея Яворницького.

Україномовна провокація для імператора

31 січня 1915 року 60-річний Яворницький вдався до провокації – провів екскурсію по історичному музею для імператора Миколи ІІ, спілкуючись з ним виключно українською мовою. Сказати, що цей несподіваний крок директора музею вразив усіх присутніх – це не сказати нічого.

У той день самодержець приїхав до Катеринослава, щоб відвідати Брянський завод, а також Преображенський собор та місцевий історичний музей, який за 10 років роботи під керівництвом Яворницького робив акцент на запорозькі старожитності та увійшов у п’ятірку найкращих в Україні. Візит імператора можна було сприймати як визнання заслуг Яворницького. Втім, поки тривала україномовна екскурсія, особи, які супроводжували самодержця, не були впевнені, що така сміливість директора музею сподобається імператору. 

Відомо, що коли Микола ІІ вийшов з музею, він сказав: я вдячний професору Яворницькому за можливість послухати історію цього краю на місцевій говірці. Своєю реакцією він зняв усі протиріччя та залишив запис у книзі гостей, – розповідає Максим Кавун. 

Релікт в англійському костюмі

З 1882 року усі свої гроші Яворницький вкладав в археологічні експедиції степами України в пошуках козацьких артефактів. Жив одинаком, а вперше одружився у 63 роки. Серафимі було 39. Вона називала його Мітя, і коли надовго їхала з дому, у листуванні нагадувала йому, щоб не спав на веранді, бо застудиться. Вони провели разом 22 роки.

На Яворницького-націоналіста писали доноси. У 1933-му історика звинуватили у «буржуазному націоналізмі» і позбавили академічної пенсії. Але йому вдалось уникнути арешту та розстрілу.

В епоху Сталіна у 1937 році йому останнє звинувачення видали, що  він керівник терористичної ячейки змовників. Тоді йому було вже 82 роки і його відпустили додому. Він був аскет, жив не для себе, він все віддав музею. Тому “буржуазний” до нього складно застосувати, – каже Максим Кавун.

Незважаючи на аскетичний спосіб життя, Дмитро Яворницький завжди відрізнявся елегантним одягом. Дослідники кажуть, що він мав так званий синдром Еркюля Пуаро – щодня одягав англійський костюм – на роботу, на прогулянку і навіть на археологічні розкопки.

Яворницький голий та босий ніколи не ходив. У 1920- ті роки і у 1930-ті, вже будучи репресованим, він одягав англійський костюм та виходив у парк Шевченка, – каже історик. –  За спогадами академіка Кирила Стародубова, відомого металурга, який у ті часи був студентом, Яворницький любив сидіти у парку на лавочках і спілкуватися. До нього підходили молоді люди, його вже тоді вважали реликтом, але з повагою. Звичайно, на фоні комсомольської маси, він відрізнявся. Стародубов згадує: ми підходимо до лавки, сидить сивий дід Яворницький і розповідає молоді про край, про Лазаря Глобу, про парк, про історію міста. 

Дмитро Яворницький прожив 85 років насиченого життя і помер у власному ліжку нібито від малярії. Це сталося 5 серпня 1940-го. За заповітом, на його похороні грав гопак та лунали українські пісні.

Загадка могили у центрі міста

Він заповів поховати себе під стінами історичного музею – на тій самій Соборній горі, де розташований його будинок та де він щодня ходив пішки на роботу і просто гуляв, виношуючи чергову ідею. І навіть після смертi, він добився свого, хоч і через два десятиліття.

Його поховали на звичайному міському цвинтарі на розвилці за 10 метрів від пам’ятника академіку Писаржевському. У день поховання на його могилі дозволили співати українські пісні. Влада не перешкоджала. Після його смерті з’явився указ про вшанування академіка Яворницького: пенсія вдові, його ім’я музею, встановити йому пам’ятник та назвати на його честь вулицю. Тобто влада сама обнулила репресії, визнавши його як академіка, – розповідає Максим Кавун.

Вулиця Яворницького дійсно з’явилася ще у радянські часи, але у селищі Мирному у межах Дніпра. І лише у 2005 році ім’ям легендарного земляка назвали вулицю в історичному центрі міста, перейменувавши провулок Жовтневий. А ще за 11 років, у 2016-му, на честь Яворницького назвали головний проспект Дніпра.

У 1961 році тіло Дмитра Яворницького перепоховали і таким чином виконали його заповіт. Втім, вже 63 роки історія переносу могили вченого залишається загадковою.

Досі не досліджено, хто дозволив перепоховання у центрі міста. У ті часи дати добро на цей крок могли лише з самого верху. Відомо, що у 1961 році інтелігенція написала листа владі з проханням перепоховати Яворницького. І лист задовільнили, але це питання потребує серйозного дослідження на предмет, хто дав дозвіл. По суті це неофіційна посмертна реабілітація. Ми знаємо, що у брежнєвську добу Яворницького знову замовчували, а знову згадали про нього у 1988-му, тоді і відкрився його будинок-музей. До речі, я був один з перших відвідувачів. Мені тоді було лише 10 років, але це зіграло дуже велику роль у моєму житті. За якоюсь іронією долі я тепер завідую цим будинком, – додає Максим Кавун, кандидат історичних наук, завідувач відділу “Меморіальний Будинок-музей Яворницького” ДНІМ імені Д.І. Яворницького.

Історик каже, що у Дніпрі існує лише два випадки поховання людини біля свого дітища. Перший – це могила професора Олександра Рейнгарда, яка з’явилася у Ботанічному саду Дніпра у 1945 році. Другий – перепоховання Дмитра Яворницького.

Цікаво, що Яворницького та його дружину розлучили після смерті. Вона покоїлась поруч з ним з 1943 року, там лежали дві плити, було родинне поховання. Але перепоховали лише Дмитра Івановича, а її могилу залишили на старому кладовищі, яке згодом закрили та зруйнували. Минулого року ми вирахували місце поховання його дружини – там зараз газон. Ми хочемо подати офіційне прохання до мерії, щоб встановити там хрест, щоб могила Серафими Яворницької була вшанована, – додає Максим Кавун.

Нагадаємо, раніше ми писали, що відомо про особисте життя Яворницького.